read-books.club » Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86" автора Василь Миколайович Іванина. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 65 66 67 ... 73
Перейти на сторінку:
наблизилася до борту. Я застиг на місці. Чайка теж завмерла. Тоді підійшла до моєї голови й знову завмерла. Та щойно я поворухнувся, як вона знову майже з ніжністю стала дзьобати моє волосся. Це вже нагадувало гру. Я кілька разів змінював позу. І щоразу чайка наближалася до моєї голови. Вже на світанку, не вдаючись до якихось там хитрощів, я простягнув руку й схопив її за шию.

Я не збирався її вбивати. Випадок з іншою чайкою підказував, що це було б даремним пролиттям крові. Я відчував голод, проте не намірявся вгамувати його за рахунок птаха, котрого вважав своїм другом, який цілу ніч плив разом зі мною, не завдавши ніякої шкоди. Коли я впіймав її, чайка розправила крила, різко тріпонулася в моїй руці й спробувала звільнитись. В ту ж мить я перехопив її крила, не даючи пташці поворухнутися. Чайка звела голівку, і в перших променях нового дня я побачив її очі, прозорі й перелякані. Може, в якусь мить я й збирався вбити її, та, побачивши ці великі сумні очі, відмовився від свого наміру.

Сонце визирнуло рано, і з сьомої години повітря було вже розжарене. Я все ще лежав на плоту, міцно тримаючи впійману чайку. Море було густе, зелене, як напередодні, проте ніяких ознак берега я не помічав. Повітря стало задушливе. Я випустив свою полонянку, і вона, крутнувши головою, зметнулася в небо. За хвилину чайка вже приєдналася до своєї зграї.

Того ранку — на дев’ятий день плавання — сонце пекло набагато сильніше, ніж доти. Хоч я весь час оберігав легені, спина вкрилася пухирями. Довелося відкласти весло, до якого я притулився, й зануритися у воду, оскільки біль після кожного дотику до деревини видавався нестерпним. В мене обгоріли плечі й руки. Я не міг навіть доторкнутися пальцями до власної шкіри — це було все одно, що схопити палаючі жарини. Очі в мене запалилися. Варто було задивитись кудись, як перед очима починали мерехтіти сліпучі вогненні цяточки. До того дня я не замислювався над своїм жалюгідним станом. Я перетворився на руїну, поїдену морською сіллю та сонцем. Без ніяких зусиль віддирав від рук довгі смужки власної шкіри. Тіло під ними було червоне і гладке. За мить мене проймав гострий біль, із ран проступала кров.


До цього часу я не зважав на бороду, що виросла в мене. Я не голився одинадцять днів. Густа борода досягла шиї, але я не дотикався до неї: надто боліла обпалена сонцем шкіра. Роздумуючи про своє виснажене обличчя, про вкрите виразками тіло, я згадував поневіряння, яких зазнав за ці дні самотності й розпачу. Відчай знову охопив мене. Я не бачив ніяких ознак берега. Був уже полудень, і я вже вкотре втратив надію дістатися землі. Як би швидко не рухався пліт, до вечора я однаково не доплив би до суходолу, бо досі не помітив ніде його обрисів.

Я прагну смерті

Радість, що живила мене дванадцять годин, вмить безслідно розвіялася. Сили вичерпалися. Все, про що дбав, тепер не обходило мене. Вперше за дев’ять днів я ліг долілиць, підставивши сонцю обгорілу спину. Мені не було шкода свого тіла. Знав, що якби пролежав так до вечора, то задихнувся б.

Є межа, за якою вже не відчуваєш болю. Чутливість зникає, розум притуплюється, поки зрештою не втрачається відчуття часу й місця. Я лежав долілиць, поклавши руки на борт, а бороду на руки, і спершу відчув, як безжальне сонце немов щипає мене. Кілька годин бачив у небі лише вогненні цяточки. Коли нарешті знесилено заплющив очі, сонце вже обпікало моє тіло. Я не відчував спраги, ані голоду. Не відчував нічого, і мені було зовсім байдуже — жити чи помирати. Я гадав, що помираю. І думка про смерть сповнила мене дивною й невиразною надією.

Розплющивши очі, знову опинився в Мобілі. Там була задушлива спека, я йшов на якесь свято, що відбувалося просто неба, разом із друзями-матросами і євреєм Мойсеєм Нассером, продавцем з магазину в Мобілі, де ми одягалися протягом восьми місяців, поки ремонтувався корабель, Мойсей Нассер опікувався колумбійськими матросами, і ми — на знак вдячності — купували все тільки в його магазині. Він добре розмовляв по-іспанському, хоча, за його словами, ніколи не жив у іспаномовних країнах.

Того дня, як і майже щосуботи, ми сиділи просто неба у кав’ярні, де не було інших відвідувачів, окрім євреїв і колумбійських матросів. На дощаному помості, як завжди по суботах, танцювала жінка. В неї був оголений живіт, обличчя прикрите вуаллю, немов у танцівниць з арабських фільмів. Ми аплодували й цмулили пиво з бляшанок. Найбільше веселився Мойсей Нассер, єврей-продавець з магазину в Мобілі, котрий постачав усіх колумбійських моряків тонкою й дешевою білизною.

Не знаю, скільки часу пролежав я отак у заціпенінні, марячи святковим днем у Мобілі. Пам’ятаю лише, що коли зненацька скочив на ноги, вже вечоріло. Я побачив метрів за п’ять від плота велетенську черепаху із смугастою головою і уважними невиразними очима, схожими на дві величезні скляні кулі, які перелякано втупилися в мене. Спершу вирішив, що це нова галюцинація, і, пойнятий жахом, сів на плоту. Химерна тварина, довжина якої від голови до хвоста сягала чотирьох метрів, помітила, що я повернувся в її бік, і пірнула, спінивши воду. Я не знав, що це було — ява чи видіння. Я й досі не наважуюсь сказати, що це було — ява чи видіння, хоча за кілька хвилин побачив, як та сама жовта черепаха пливла перед плотом, звівши над зодою страхітливу смугасту голову, — мов примара з жахливого сну. Знаю одне: що б то не було — ява чи видіння, коли б це чудовисько тільки зачепило пліт, він би перевернувся безліч разів.

Побачивши таке страхіття, я знову відчув жа;г. І саме тоді жах підбадьорив мене. Я схопив уламок весла, вмостився на плоту й приготувався до боротьби із цим чудиськом чи будь-яким іншим, яке спробує перевернути пліт. Настала п’ята година. Пунктуальні, як завжди, акули з’явилися на поверхні моря.

Я подивився туди, де робив позначки і нарахував вісім днів. Але згадав, що вранці не встиг провести рису. Ключами продряпав її, певний, ніби це остання, і з відчаєм та люттю подумав, що померти мені було ще важче, ніж вижити. Того ранку я робив вибір між життям та смертю. І вибрав смерть, проте продовжував жити і з уламком весла в руці готувався боротися за життя.

1 ... 65 66 67 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"