Читати книгу - "Менсфілд-парк"

І, більш не намагаючись наставити його на розум, вона полишила Фанні на розсуд долі, — а доля її, якби серце Фанні не було захищене таким чином, про який не підозрювала міс Кроуфорд, могла б стати тяжчою, ніж вона заслуговувала; бо хоч на світі, безперечно, існують такі несхитні молоді особи вісімнадцяти років (а інакше про них не писали б у романах), що від них не добитися необачної, на їхній погляд, сердечної схильності ніякими хитруваннями — ні галантною поведінкою, ні лестощами, — мені б не хотілося вважати Фанні подібною до них, і я не думаю, що, маючи таку чутливу й добру вдачу і такий тонкий смак, вона змогла б уникнути сердечного полону, приймаючи залицяння (хоч вони й тривали б лише два тижні) такого чоловіка, як Кроуфорд — незважаючи на те, що при цьому могла б позбутися колишньої поганої думки про нього, — якби її серце вже не було віддане іншому. Хоч як надійно захищало її душу кохання до іншого та зверхнє ставлення до того, хто зазіхав на її спокій, проте постійна увага Кроуфорда — постійна, але не настирлива, бо він чимдалі більше зважав на її делікатність і почуття такту, — дуже скоро змусила б її поставитись до нього з більшою, ніж досі, приязністю. Вона, звичайно ж, не забувала минулого і була такої ж несхвальної думки про Кроуфорда, але віддавала належне його талантам: він умів її розважити і значно краще поводився, був таким ґречним, серйозним, таким бездоганно ввічливим, що здавалося неможливим не відповісти йому такою ж люб'язністю.

Кількох днів було досить, щоб справити таке враження; і наприкінці цих кількох днів склалися обставини, що допомогли йому в спробах здобути прихильність Фанні, а її зробили такою щасливою, що вона ладна була полюбити все та всіх довкола. Уїльям, її брат, що так довго був відсутній і якого вона так ніжно любила, прибув до Англії. Вона сама отримала від нього листа — кілька радісних, квапливих рядків, написаних, коли корабель увійшов до плавби, і відісланих до Портсмута з першим катером, який покинув «Антверпен» у Спітхеді; і коли Кроуфорд з'явився з газетою в руці, сподіваючись першим провістити цю новину, Фанні, сяючи від щастя та вдячності, писала у відповідь на листа люб'язне запрошення, яке спокійно диктував їй дядечко.

Кроуфорд лише напередодні довідався про цю подію, як і взагалі про те, що Фанні має такого брата-моряка і що він плаває на такому кораблі, але його цікавість виявилася, на щастя, досить стійкою і спонукала його після повернення до міста розвідати, коли передбачається прибуття «Антверпена» з плавання в Середземному морі; і щаслива знахідка, на яку він натрапив, проглядаючи вранці флотські новини, здавалася йому винагородою за кмітливість, з якою він віднайшов спосіб зробити Фанні приємне, а також за незмінну увагу до адмірала — адже Кроуфорд з пошани до дядечка вже багато років передплачував газету, у якій завжди повідомлялися свіжі флотські новини. Однак зараз він спізнився. Усі ті бурхливі почуття першої миті, які він сподівався збудити своєю звісткою, вже були виказані. Проте його наміри, доброту його намірів Фанні сприйняла із вдячністю: вона щиро, тепло подякувала йому, бо цієї миті її звичайна сором'язливість розтанула в припливі палких сестринських почуттів.

Любий Уїльям скоро буде з ними. Не було жодних сумнівів, що йому одразу ж дадуть відпустку, бо ж він іще тільки гардемарин; а оскільки його батьки живуть у тому ж місті, де став на якір «Антверпен», і, певно, вже з ним побачилися і бачать його щодня, у відпустку він має одразу ж вирушити до сестри, яка так сумлінно писала до нього упродовж семи років, і до дядечка, що більш від усіх підтримував його в житті та сприяв його кар'єрі; і тому відповідь Уїльяма, у якій він зазначав день свого приїзду, надійшла дуже скоро. Не минуло й десяти днів відтоді, як Фанні хвилювалася через перший у її житті званий обід, як вона зазнала хвилювання більш високого, усюди — у передпокої, в коридорі, на сходах — прислухаючись, чи не під'їжджає екіпаж, що привезе до неї брата.

На щастя, це сталося саме тоді, коли вона отак чекала; і тому зустріч не була занадто церемонною чи несподіваною: Фанні побачила брата в ту саму мить, коли він увійшов до будинку, і в перші щасливі хвилини поруч не було нікого, хто б міг їм перешкодити, жодних свідків, окрім слуг, заклопотаних лише тим, щоб відчинити належні двері. Усе відбулося саме так, як того бажали, незалежно один від одного, і сер Томас, і Едмунд, бо обидва вони вельми переконливо порадили місіс Норріс не рушити з місця, ледве до них долинув шум у передпокої.

Уїльям і Фанні не забарилися постати перед сером Томасом, і він був радий побачити, що його протеже, звичайно, дуже відрізняється від того хлопця, якого він відправив у плавання сім років тому, — тепер це був юнак з відкритим, приємним обличчям, що поводився природно й невимушено, однак у приязній, ввічливій манері, тож сер Томас одразу побачив у ньому друга.

Минув якийсь час, перш ніж Фанні змогла отямитися від шалених радощів тієї години, останні тридцять хвилин якої були сповнені чекання, а перші — щастя справдженої надії; знадобилося трохи часу навіть на те, щоб вона усвідомила своє щастя, щоб зникло розчарування, з яким ми завжди зустрічаємо зміни в дорогій нам людині, і щоб вона знов побачила того Уїльяма, якого знала колись, і заговорила до нього так, як прагнула того всім серцем уже багато років. Однак ця мить все ж настала, прискорена його любов'ю — такою ж палкою, як її любов, і вільнішою від обмежень витонченості чи невіри в себе. Фанні була найдорожчою для нього людиною, і він, маючи сильну волю і відважне серце, не соромився виявляти свої природні почуття. Наступного ранку вони втішалися прогулянкою удвох, а потім кожний новий день лише зміцнював їхню близькість, що сер Томас був радий помітити навіть раніше, ніж на те вказав йому Едмунд.

Ніколи, хіба що в ті надзвичайно радісні хвилини останніх місяців, коли Едмунд приділяв їй бодай найменшу увагу, Фанні не відчувала такого щасливого піднесення, як під час такого нічим не затьмареного й вільного спілкування з братом і другом, який відкривав їй душу, ділився з нею усіма своїми тривогами й надіями, планами