Читати книгу - "Робінзон Крузо"

Сили наші зросли: по-перше, на нашому боці були сам капітан, старпом і пасажир корабля; по-друге, двоє полонених, яких капітан добре охарактеризував і яким я дав свободу та озброїв; по-третє, двоє, які мали залишатись у літній хатині в заручниках, але капітан попросив дати їм трішки свободи; по-четверте, ті п'ятеро, з котрими ми щойно домовилися. Разом дванадцятеро, а п'ятьох ми тримали у печері-в'язниці.

Я запитав капітана, чи досить йому людей, щоб захопити корабель. Справа в тому, що ми з П'ятницею хотіли залишитися на острові, зважаючи на те, що тут зостається семеро найгірших заколотників. Не можна спускати їх з ока, та й нагодувати час від часу потрібно. Спершу я хотів п'ятьох у печері змусити трохи поголодувати, але П'ятниця двічі на день приносив їм їсти. Двоє заручників допомагали йому, але в печеру не потикалися.

Я нарешті показався двом заручникам, а капітан пояснив, що я — помічник губернатора, приставлений наглядати за ними, тому вони повинні в усьому мене слухатися. Якщо ж вони виявлять непослух, то їх кинуть до в'язниці й закують у кайдани. Тепер я, як представник губернатора, час від часу зронював у розмові з ними що-небудь про самого губернатора, про гарнізон, про твердиню тощо.

Капітан підготував обидва човни. Треба було залатати дірку в баркасі, а потім поділити людей на дві команди. Капітаном одного човна він настановив пасажира і дав йому в команду чотирьох матросів. П'ятеро інших матросів, очолюваних самим капітаном і старпомом, сіли в баркас. До корабля вони підійшли опівночі.

Щойно вони наблизилися до судна, капітан наказав Бобсонові крикнути, що все гаразд: вони знайшли і баркас, і людей, хоча це й було нелегко. Отак треба було заговорювати матросам на кораблі зуби, поки капітан не пришвартується. Тільки-но баркас притерся до борту корабля, як капітан і старпом зі зброєю напоготові стрибнули на палубу, кольбами рушниць знерухомили другого помічника капітана і корабельного теслю. Тут їм на допомогу підскочили матроси з баркаса і човна та оточили решту заколотників на кормі.

Далі вони кинулися задраювати люки, щоб ті матроси, котрі були в трюмі, не змогли вилізти на палубу. На камбузі замкнули ще трьох. Нарешті капітан наказав старпомові взяти трьох людей і вдертися в рубку, де зараз перебував новоспечений «капітан» корабля разом із юнгою та двома матросами. Всі четверо були озброєні до зубів.

Старпом ломом висадив двері, проте новоспечений «капітан» та його люди зчинили стрілянину, з мушкета пошкодили старпомові руку й поранили ще двох матросів, але, на щастя, нікого не вбили. Старпом, кличучи на допомогу, заскочив у рубку, незважаючи на рану, і з пістоля прострелив новому «капітанові» голову — той і не писнув. Інші миттю здалися, і так закінчився заколот на кораблі.

Щойно корабель опинився в руках капітана, той наказав дати залп із сімох рушниць — цей сигнал ми з ним узгодили на випадок успіху. Можете уявити, як я зрадів, почувши сигнал! Я ж бо просидів на березі до другої години ночі, чекаючи, що буде. Почувши рушничні залпи, я впав на пісок, виснажений цим нескінченним днем, і міцно заснув. Прокинувся від пострілу і зразу ж почув крик — Губернаторе! Губернаторе!

Я впізнав голос капітана. Він виліз на верхівку пагорба, обійняв мене і, вказуючи на корабель, вигукнув:

— Мій любий друже і визволителю! Ось корабель для вас! Він тепер належить вам, так само, як і наші життя!

Я кинув погляд на корабель — він гойдався на хвилях за півмилі від берега. Коли капітан оволодів кораблем, то підвів його ближче до гирла лиману і поставив на якір. До мене він доплив на півбаркасі й висадився там, де я багато років тому причалював плоти. Я спершу цілком розгубився — невже свобода так близько? Величезне судно готове доправити мене, куди я схочу. Першої миті я не міг здобутися на слово. Якби він мене не підтримав, я б заточився і впав. Він збагнув мій стан, витягнув пляшечку з кишені й дав мені ковтнути лікеру, який прихопив саме з цією метою. Я хильнув, а тоді сів на землю. Я приходив до тями, та все ще не міг вимовити й слова. Капітан теж невимовно хвилювався, але не з тої причини, що я. Він сказав мені безліч теплих слів, а я був такий зворушений, що зрештою не витерпів і розплакався. І лишень після цього зміг говорити, міцно пригорнув капітана і сказав, що його мені послали самі небеса. Уся моя історія — то ланцюг чудес, чин руки провидіння, що керує світом. Серце моє переповнювала вдячність Господу за дивовижне визволення з безлюдного острова.

Капітан привіз мені підкріпитися — дещицю з того, що не пожерли зарізяки, поки керували кораблем. Він гукнув одного з матросів на півбаркасі і наказав винести губернаторові подарунок. Коли я його побачив, то подумав, що тепер і далі можу лишатися на острові. По-перше, капітан привіз мені цілий ящик прекрасних лікерів, шість великих пляшок мадери по дві кварти кожна, два фунти чудового тютюну, дванадцять туш баранини, шість туш свинини, мішок бобів, галетне печиво, ящик цукру, ящик борошна, цілий мішок лимонів, дві пляшки лаймового соку та ще цілу купу смаколиків. Але найголовніше — капітан привіз мені шість нових сорочок, шість хустин-краваток, дві пари рукавичок, черевики, капелюх, пару панчіх і гарний костюм із власних запасів. Словом, одягнув мене з ніг до голови. Можете уявити, який приємний це був подарунок, але я насправді зовсім відвик від такого одягу і першої миті почувався в ньому ніяково. Потому як подарунки з великими церемоніями занесли до моєї твердині, ми стали радитися, що чинити з в'язнями. Брати з собою чині? Особливо тих двох горлорізів, зіпсованих до шпику кісток. Капітан запевнив мене: їх хіба що могила виправить, тож якщо їх брати з собою, то тільки закутими в кайдани по руках і ногах, а потім одразу передати англійському правосуддю у першій-ліпшій британській колонії. Говорячи це, капітан помітно хвилювався. Тоді я запропонував інший вихід: а що як ми запитаємо цих двох, чи не хочуть вони зостатися на острові.

— Я би з радістю, — мовив капітан, — з усім серцем.

— Тоді, — сказав я, — зараз я по них пошлю, і ми побалакаємо.

Я попросив П'ятницю взяти з собою двох заручників, яких ми одразу відпустили, щойно пересвідчилися — їхні товариші дотрималися обіцянки, і навідатися до печери-в'язниці, щоб