Читати книгу - "Шляхи свободи. Зрілий вік"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ця жінка засуджує мене, бо вона добропорядна, — пробурмотіла Івіш до свого ножа. — А я не добропорядна, я собі розважаюся, впиваюся, ось провалюся на іспитах. Ненавиджу добропорядність! — на всю горлянку закричала вона.
— Замовкніть, Івіш, прошу вас.
Івіш дивилася на нього крижаним поглядом.
— Ви начебто зупиняєте мене? — запитала вона. — А певно, ви теж добропорядний. Не бійтеся: коли я проведу десять років у Лаоні, з батьком і матір'ю, то буду ще добропорядніша, ніж ви.
Вона розсілася на стільці, вперто притискаючи лезо ножа до столу й несамовито намагаючись зігнути його. Запала важка мовчанка, потім жінка в чорному обернулася до свого чоловіка.
— Мені в голові не вкладається, як це можна поводити себе так, як оце дівча.
Її чоловік з острахом зиркнув на широкі плечі Матьє.
— Н-ну! — тільки й промовив він.
— Звичайно, вона в цім не винна, — провадила його дружина, — винні ті, хто привів її сюди.
«Ну от, — подумав Матьє, — вже і сварка». Івіш, звичайно, все це чула, та нічого не сказала, вона була сумирна, мов ягня. Аж надто сумирна: немов би щось надумала собі; раптом вона підняла голову, на обличчі в неї була якась біснувата радість.
— Що з вами? — тривожно поспитав Матьє.
Вона побіліла мов крейда.
— Нічого. Ось… ось я вчиню ще одну непристойність, щоб трохи побавити цю пані. Хочу поглянути, чи зносить вона вигляд крови.
Сусідка Івіш легенько скрикнула й закліпала очима. Матьє хутко зиркнув на руки Івіш. Вона тримала ножа в правиці і старанно чикрижила долоню лівої руки. Шкіра була розпанахана від великого пальця до самісінького мізинця, побігла кров.
— Івіш! — заволав Матьє. — Господи, ваші рученята!
Івіш невиразно посміхнулася.
— Як ви гадаєте, відведе вона погляд? — запитала вона.
Матьє простягнув руку над столом, і вона покірно віддала йому ножа. Матьє був у відчаї, він дивився на тендітні пальчики Івіш, уже замурзані кривлею, й думав про те, як же їй боляче.
— Та ви з глузду з'їхали! — сказав він. — Я одведу вас у вбиральню, вас перев'яжуть.
— Мене перев'яжуть? — Івіш люто зареготалася. — Ви замислюєтесь над тим, що кажете?
Матьє підвівся.
— Ходімо, Івіш, хутчій, прошу вас.
— Дуже приємне відчуття, — не підводячись, мовила Івіш. — Таке враження, ніби моя рука була шматком вершкового масла.
Вона підняла ліву руку до самісінького носа і критично розглядала її. Кров цебеніла звідусіль, цівки скидалися на мурашині вервечки.
— Це моя кров, — сказала Івіш. — Мені так любо дивитися на свою кров.
— Годі! — рішуче сказав Матьє.
Він ухопив Івіш за плече, та вона зненацька випручалася й велика краплина крови впала на скатерку. Івіш дивилася на Матьє, і її очі аж горіли од ненависти.
— То ви ще й хапаєте мене? — запитала вона. І з образливим сміхом докинула: — Мені треба було б зважити, що для вас це занадто. Вас приголомшує, що можна бавитися, пускаючи собі кров.
Матьє відчув, що лице його блідне від люті. Він сів, поклав лівицю догори долонею на стіл і солодко мовив:
— Занадто? Ні, крихітко Івіш, просто-таки пречудово. Це забавка для шляхетних панночок, еге ж?
Одним ударом він всадив ножа собі в долоню і майже нічого не відчув. Коли він відпустив ножа, той так і залишився стирчати в його тілі, прямісінький, догори колодкою.
— Ой! Ой! — з відразою заверещала Івіш. — Вийміть його! Вийміть же!
— От бачите, — крізь зуби процідив Матьє, — це можуть усі.
Він почувався розслабленим і ваговитим і трохи боявся знепритомніти. Та почував і вперту втіху, і якесь недобре, підступне бажання вколоти. Він штрикнув себе ножем не лише для того, щоб кинути виклик Івіш, це був також і виклик Жакові, Брюне, Даніелю, всьому своєму життю. «Ото вже ж дурень я, — подумалося йому, — правду казав Брюне, що я старе дитя». Та все ж не міг позбутися відчуття втіхи. Івіш дивилася на руку Матьє, мовби прибиту ножем до столу, і на кров, що цебеніла довкруг вістря. А потім глянула на Матьє, й лице її змінилося. Вона м'яко сказала:
— Навіщо ви це зробили?
— А ви? — напружено поспитав Матьє.
О ліву руч знявся загрозливий галас: це була громадська думка. Матьє було на нього начхати, він дивився на Івіш.
— Ох, — сказала Івіш, — мені… мені так шкода.
Галас усе зростав, і дама в чорній сукні заверещала:
— Вони п'яні, вони покалічать себе, треба їм завадити! Я не можу на це дивитися!
Обернулося кілька голів, підбіг офіціянт.
— Пані щось бажає?
Жінка в чорному притиснула до вуст хустинку й, не кажучи ні слова, показала на Матьє з Івіш. Матьє хутко висмикнув ножа з рани і відчув страшенний біль.
— Ми покалічилися ножем.
Офіціянт, видно, бував у бувальцях.
— Якщо панове пройдуть у вбиральню, — незворушно сказав він, — то служниця зробить усе, що потрібно.
Цього разу Івіш покірно підвелася. Услід за офіціянтом вони перетнули залу, тримаючи кожен свою руку догори, й це було так кумедно, що Матьє зареготався. Івіш занепокоєно глянула на нього, а потім і собі засміялася. Вона так шалено реготалася, що її рука затремтіла. Дві краплини крови впали на паркет.
— Розважаюсь я, — сказала вона.
— Господи, — вигукнула служниця, — сердешна моя панночко, що ж ви собі оце заподіяли? Бідолашний пане!
— Ми гралися ножем, — сказала Івіш.
— І ось! — обурено вигукнула служниця. — Ось і догралися! Це наш ніж?
— Та ні.
— А! Так я і думала… Глибоко ж ви поранилися, — сказала вона, оглядаючи рану Івіш. — Не турбуйтесь, я все владнаю.
Вона відчинила шафу, й половина її тіла сховалася у ній. Матьє й Івіш посміхнулися одне одному. Івіш начебто протверезіла.
— Не сподівалася, що ви здатні таке вчинити, — сказала вона Матьє.
— От бачите, не все ще втрачено, — відказав Матьє.
— Тепер мені боляче, — сказала Івіш.
— Мені теж, — посміхнувся Матьє.
Він був щасливий. Він прочитав написи «Для панів» і «Для пань» золотими літерами на двох дверях, пофарбованих сірою емалевою фарбою, поглянув на підлогу, мощену білою плиткою, вдихнув ганусовий запах дезінфекції, й серце його аж заспівало від утіхи.
— Либонь, не так уже й неприємно бути служницею в вбиральні, — сказав він від щирого серця.
— Та певно ж! — розквітла Івіш.
Вона глянула на нього з незграбною ніжністю, трохи повагалася, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Зрілий вік», після закриття браузера.