Читати книгу - "Після тебе"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я думаю, нам…
Вона піднесла руку, уриваючи Сема.
— Це не вперше. О ні, зовсім не вперше. Вона й раніше зникала на декілька днів з пансіону. Я вважаю, що це школа винна: вони мають завжди знати, де вона перебуває. Тоді вони нам зателефонували через сорок вісім годин після того, як вона втекла, — і нам довелося залучити поліцію. Я впевнена, що якась дівчина з гуртожитку її прикривала. Я взагалі не розумію, як вони можуть не знати, що когось немає в школі! І це за ті шалені гроші, які ми платимо! Френсіс узагалі збирався подавати на них позов. Йому довелося кинути щорічну зустріч ради директорів, щоб вирішити цю ситуацію. Страшенний був переполох.
Угорі почувся якийсь шум, щось упало, а потім хтось заплакав. Таня вийшла з кухні та погукала:
— Лено! Заради Бога, відведи їх до парку! — і, повернувшись, продовжила: — Вона вживає наркотики. І напивається. Вона вкрала мої сережки з діамантами від «Mappin & Webb» — і не визнає цього. Вони коштують кілька тисяч — я навіть не знаю, що вона з ними зробила. До речі, фотоапарат вона теж украла.
Я подумала про мої коштовності, і в грудях щось набрякло.
— Так що все це доволі передбачуване, — продовжила вона. — Я вас попереджала. А зараз пробачте, я маю піти до хлопців — у них важкий день сьогодні.
— Але ви ж повідомите поліцію? Їй же шістнадцять — і її немає вже десять днів!
— Вони не нададуть цьому значення. Принаймні щойно дізнаються її ім’я. — Таня підняла стрункий довгий палець. — Її виключили з двох шкіл за прогули. Вона отримала попередження за зберігання наркотиків класу «А». Її затримували за пияцтво та асоціальну поведінку. За крадіжку в магазині. На мою дочку в них — як вони там це називають? — справжнє досьє. Якщо навіть поліція знайде її та привезе додому, вона знову зникне, коли їй захочеться.
Мені стало важко дихати. Куди ж вона могла податися? Може, до цього причетний той хлопак, що вештався в мене коло будинку? А ті, з клубу, яких Лілі привела додому? Як я могла не приділити цьому уваги?..
— Усе одно, давайте повідомимо. Вона ж іще дитина!
— Ні, я не хочу втручання поліції. У Френсіса зараз непрості часи на роботі — він щосили намагається втримати свій статус у раді директорів. Він втратить свій бізнес, якщо стане відомо, що має стосунок до якоїсь такої історії.
Щелепа Сема напружилася. Він якусь мить помовчав і зауважив:
— Місіс Готон-Міллер, ваша дочка зараз у небезпеці. Я справді думаю, що треба когось іще залучити до цього.
— Якщо ви викличете поліцію, я просто скажу їм усе те саме, що сказала тільки-но вам.
— Місіс Готон-Міллер…
— Містере Філдінґ, скільки разів ви її бачили взагалі? — Вона сперлася на піч. — Може, ви краще за мене її знаєте? Може, це ви провели безліч безсонних ночей, чекаючи на неї? Може, це ви втратили сон та спокій? Вам доводилося давати пояснення її вчителям та офіцерам поліції? Може, ви вибачалися перед продавцями за крадіжки? Може, ви викупали її кредитку?
— Діти з проблемною поведінкою завжди в зоні ризику.
— Моя дочка — дуже обдарований маніпулятор. Вона просто десь у своїх друзів, як і раніше. Гарантую, що за день чи два вона з’явиться посеред ночі з п’яними криками — тут або в Луїзи під дверима. Буде просити грошей — і ви точно подумаєте, що краще б вона взагалі не приходила. Хтось її пожаліє та впустить — вона буде вибачатися, навісить на себе страшенно сумний вигляд — а за кілька днів приведе додому натовп друзів або щось украде. І все почнеться наново.
Вона відсунула з обличчя пасмо золотавого волосся та глянула Семові у вічі.
— Мені довелося ходити до психолога, щоб упоратися з тим хаосом, який улаштовує моя дочка, містере Філдінґ, — казала далі Таня. — Мені вистачає і її братів з їхніми… проблемами поведінки. І терапія навчила мене дечого: настає такий момент, коли треба дбати про себе. Лілі вже достатньо доросла, щоб самостійно приймати рішення…
— Та вона ж дитина, — заперечила я.
— О так. Правильно. І ви виставили дитину за двері посеред ночі. — Таня подивилася на мене задоволеним поглядом людини, правоту якої щойно доведено. — Не все можна пофарбувати в чорно-біле, еге ж? Хай би як нам того хотілося.
— Ви зовсім не хвилюєтесь?
— Ні. Правда. Я вже багато разів через це пройшла.
Я знову хотіла щось сказати, але вона мене випередила:
— Луїзо, у вас комплекс месії? Мою дочку не треба рятувати. Ну а якби й треба було, то у вас не найкращі рекомендації в цій справі.
Сем обійняв мене, перш ніж я встигла вдихнути. Я вже хотіла відповісти щось дійсно вбивче, але Таня вже відвернулася.
— Ходімо. — Сем штовхав мене до виходу. — Давай, давай.
Ми декілька годин кружляли Іст-Ендом, пригальмовуючи біля груп нетверезих дівчат, які нам свистіли, та біля безхатченків. Потім паркували мотоцикл і перевіряли темні арки під мостами. Заглядали в нічні клуби та розпитували людей про неї, показуючи фото на моєму телефоні. Зайшли в той клуб, куди вона мене водила, а також у декілька горезвісних дір, де продавали алкоголь неповнолітнім. Перевіряли автобусні зупинки та кіоски з фастфудом. Але чим далі, тим сміховиннішими здавалися наші спроби її відшукати серед мільйонів людей у центрі Лондона. Вона могла бути де завгодно — і всюди. Я знову надіслала їй есемеску — казала, що ми терміново її шукаємо. Потім ми повернулися до мене додому, і Сем зателефонував у декілька лікарень, щоб переконатися, що така пацієнтка до них не надходила.
Зрештою, ми всілися на дивані з бутербродами та чаєм. Якийсь час панувала тиша.
— Відчуваю себе найгіршою матір’ю у світі. Хоча я навіть і не мати.
Він нахилився, спираючись ліктями на коліна.
— Не варто себе звинувачувати.
— Варто. Що я за людина, якщо виставила з хати шістнадцятирічну дитину серед ночі й навіть не переконалась, куди саме вона їде? — Я заплющила очі. — Але якщо вона й раніше зникала — це ж іще не означає, що з нею зараз усе гаразд. Може,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після тебе», після закриття браузера.