read-books.club » Сучасна проза » З Елеанор Оліфант усе гаразд 📚 - Українською

Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

364
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "З Елеанор Оліфант усе гаразд" автора Гейл Ханімен. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 65 66 67 ... 86
Перейти на сторінку:
і так вистачало проблем, тому добре, що його не назвали Юстасом чи Тайсоном.

— Хочеш розповісти мені про події, які змусили тебе звернутися до терапевта? Чому твій друг дав таку пораду? — запитала вона. — Як ти почувалася після цього?

— Я почувалася трохи засмученою, і здавалося, що все навколо тисне на мене, це все. Тому мій друг запропонував мені піти до терапевта. А терапевт у свою чергу сказала, щоб я прийшла сюди, якщо не хочу вживати ліки.

Вона уважно поглянула на мене:

— Розкажи мені, чому ти почуваєшся засмученою.

Я зітхнула, цей звук виявився довшим і значно більш театральним, ніж я очікувала. Я відчула, як стисло горло, коли я видихнула, і мої очі наповнились сльозами. Не плач, Елеанор, НЕ ПЛАЧ ПЕРЕД НЕЗНАЙОМЦЯМИ.

— Насправді це нудно, — сказала я, щосили намагаючись звучати безтурботно. — Це просто… невдалий роман. Це все. Типова ситуація. — Між нами зависла тривала тиша. Зрештою, лише задля того, щоб урвати її, я знову заговорила: — Виникло деяке непорозуміння. Мені здається… я не правильно розтлумачила певні сигнали. У мене склалося дуже неправильне враження про одну людину.

— З тобою подібне траплялося раніше? — тихо запитала вона.

— Ні, — відповіла я.

Ще одна тривала пауза.

— Що то була за людина, Елеанор? Можеш трохи більше розповісти про те, що змусило тебе… як ти кажеш… не правильно розтлумачити сигнали? Що то були за сигнали?

— Ну, мені подобався один чоловік, можна навіть сказати, що я в нього трохи закохалася і захопилася ним, а потім збагнула, що насправді я поводилася по-дурному. Ми ніколи не будемо разом. А він, ну, виявилося, що він геть мені не підходить. Він не той чоловік, яким я його уявляла. І це мене засмутило, а ще я почувалася справжньою дурепою, що неправильно все це сприймала. Ось як усе було… — мій голос завмер.

— Гаразд, ну… є ще кілька моментів, котрі мені хотілося б з’ясувати. Як ти познайомилася з цим чоловіком? Якими були ваші стосунки?

— Ой, насправді я з ним не знайома, — відповіла я.

Вона кинула робити записи, і в кімнаті запала ніякова тиша. Гадаю, це можна порівняти з барабанним ударом у п’єсі.

— Зрозуміло… — промовила вона. — Як тоді… перетнулися ваші шляхи?

— Він музикант. Я бачила його виступ — гадаю, можна сказати, що я запала на нього.

Марія Темпл обережно заговорила:

— А він… він відомий?

Я кивнула

— Він місцевий. Він мешкає тут, неподалік від мене. Він не надто відомий. Поки що.

Марія Темпл мовчала, чекаючи, доки я продовжу говорити. Вона навіть не здійняла брову. Нічого. Жодної реакції. Я зрозуміла, що дала їй дещо помилкове враження про свою поведінку.

— Хочу зауважити, — промовила я, — що я не якась там… фанатка. Я просто дізналася, де він мешкає, і скопіювала для нього вірша, якого навіть не відправила. Одного разу я надіслала йому повідомлення у «Твіттері», оце й усе. Це не злочин. Уся потрібна мені інформація є в загальному доступі. Я не порушувала законів і не робила нічого протиправного.

— Ви ніколи раніше не потрапляли в подібні ситуації? З кимось іншим.

Отже, вона думає, що я можу бути нав’язливою та сексуально зацикленою на незнайомцях. Чарівно.

— Раніше ніколи, — впевнено й правдиво сказала я. — Він був лише… він привернув мою увагу, зацікавив мене, це все. Він був, як би то краще сказати, вродливим…

Знову довга пауза.

Нарешті Марія Темпл відкинулася на спинку свого крісла й заговорила, і це було полегшення. Я почувалася виснаженою від усіх цих запитань, від потреби говорити про себе й хвилюватися, чи, було, я не говорю як ідіотка, як наївна дурепа, якою я себе вважала.

— Ось тобі сценарій. Я його проговорю, а ти скажеш мені свою думку. Отже, якщо стисло, Елеанор, ти розвинула в собі симпатію до цього чоловіка. Такі почуття зазвичай є свого роду емоційним «пробним запуском» для реальних стосунків. Вони дуже інтенсивні. Поки що звучить досить правдоподібно?

Я поглянула на неї.

— Отже, — продовжила вона, — ти насолоджувалася своїм захопленням, відчуваючи почуття. Скажи мені, чому це так раптово завершилось? Що зруйнувало захоплення?

Я відкинулася на спинку свого крісла. Вона заскочила мене зненацька своїм дивовижно точним висновком і поставила доволі цікаве та доречне запитання. Попри золоті туфлі та брелоки, я могла точно сказати, що Марія Темпл була зовсім не дурною. Усе це потрібно буде осмислити, але тим часом я спробувала зосередитись і сформулювати послідовну відповідь.

— Гадаю, на певному етапі мені здавалося, що все це насправді і що коли ми нарешті познайомимося, то закохаємося одне в одного, одружимося й таке інше. Я відчувала, не знаю, що я готова до подібних стосунків. Такі люди — чоловіки, — як він, не часто трапляються на моєму шляху. Мені здавалося, що не варто втрачати таку можливість. А ще я була впевнена, що… деякі люди… будуть задоволені, що я його знайшла. Коли він і я нарешті опинилися в одному приміщенні, над чим я, власне, тяжко працювала, усе дивним чином… з’ясувалося. Розумієте, про що я?

Вона підбадьорливо кивнула.

— Мені здається, що там я збагнула, якою дурною була, що поводилася ніби підліток, а не тридцятиоднорічна жінка. Він не був особливим, я просто була на ньому зациклена, це міг бути будь-хто. Я намагалася порадувати м…

Киваючи, вона перервала мене, вдячно зупиняючи, щоб я не зайшла занадто далеко.

— Упродовж наступних наших зустрічей мені б хотілося з’ясувати кілька моментів, — сказала вона. — Сьогодні ми говорили про нещодавні події, але на певному етапі твоєї розповіді в мене виникли питання щодо твого дитинства…

— Це неможливо, — я схрестила руки на грудях і втупилась у килим на підлозі. «Їй не потрібно знати, що сталося в тому будинку».

— Я розумію, що інколи про це складно говорити…

— Я не хочу про це говорити, Маріє. Будь ласка, не просіть мене розповідати про матусю.

Хай йому грець. Звісно ж, вона зачепилася за цю фразу. Матуся завжди стає головною темою розмови.

— Які стосунки склалися в тебе з мамою, Елеанор? Ви досить близькі?

— Ми часто спілкуємось. Занадто часто, — сказала я. Ну, кота вже витягли з мішка.

— Ви не надто добре ладнаєте? — запитала вона.

— У нас… складні стосунки. — Я відчула фізично й метафорично, як корчусь у кріслі.

— Можеш розповісти мені причини, чому так відбувається? — запитала Марія, самовпевнено допитливо, нав’язливо. Безсоромно.

— Ні, — відповіла я.

Настала дуже довга тиша.

— Я розумію, що це складно, що це дуже непросто, розповідати про речі, які завдають болю, але, як я вже казала, це найкращий спосіб

1 ... 65 66 67 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З Елеанор Оліфант усе гаразд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З Елеанор Оліфант усе гаразд"