Читати книгу - "Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)"

36

179d2-e2 Версія одного з найпопулярніших в античності міфів, що її пропонує Федр, відрізняється від традиційної. За традиційною версією, Орфей не зумів вивести Еврідіку з підземного царства, бо всупереч забороні озирнувся на неї, і вона назавжди повернулася до Аїду [Verg., Georg. 453–527; Ον., Metamorph. X, 1 і далі]. Для Платона важлива саме та інтерпретація міфу, згідно з якою силу смерті перемагає Ерос: його кульмінацією є жертва в ім'я любові. Боги покарали Орфея, бо він не зміг вмерти заради любові[53].

37

179е2-180а4 Див.: Hom., Il. XVIII, 88–96. В Апології Сократа [Apol. 28c-d] Сократ говорить про готовність Ахілла вмерти, відімстивши за смерть друга, як про найвищий вияв людської відваги.

38

180а6-8 Див.: Hom., Il. XI, 786.

39

180b1-b8 Закоханий (ἐραστής) має в собі Ероса, який його надихає, вселяючи дух мужності; об'єкт кохання (ἐρώμενος) Ероса не має. Тому відданість і посвята себе аж до смерті заради закоханого, який має Ероса, тобто носить бога в собі, є своєрідним богослужінням; звичайно, богам це до вподоби. Водночас у твердженні, що закоханий муж має в собі щось божественне, можна побачити і дещо глибшу інтуїцію, яка звертає увагу на принципово інший вимір любовних стосунків[54].

40

180b7 Острови блаженних у підземному царстві — це поле істини (πεδίον ἀλήθειας), де знаходять притулок душі праведників[55].

41

180d3-e3 Наслідуючи Федра, Павсаній починає прославу Ероса міфологічним аргументом, але, на відміну від Федра, він бере до уваги особливості культу Афродіти в Атенах. Набувши постави арбітра, який судить зі знанням морально-правового аспекту справи, Павсаній прославляє Ероса, виправдовуючи любовні стосунки їх морально доброчесними мотивами. Саме тому він опирається на ті суспільно-релігійні переконання атенців, згідно з якими існує дві Афродіти. Адже й розподіл культів поміж Афродітою небесною і Афродітою посполитою проходить, згідно з Павсанієм, якраз по лінії моралі. Генеалогічні подробиці походження двох Афродіт не є оригінальним внеском Павсанія до теогонії. У них легко впізнати запозичення з відомих міфологічних джерел. У Гомера [Horn., Il. V, 370–417] читаємо, що Афродіта посполита є донькою Зевса і Діони. За Гесіодом [Hes., Theog. 195–250], Афродіта небесна народилася з морської піни, коли в море впали краплі крові оскопленого Кроносом Урана. Афродіта посполита — молодша від Афродіти небесної вже тому, що, згідно з божественною генеалогією, Зевс був на два покоління молодшим від Урана. Отож і Афродіта, донька Урана, є, за цією логікою, бабунею Зевсовій Афродіті посполитій.

42

181а8-с6 Це головний фрагмент промови Павсанія. Він явно піддався спокусі використати своє слово-хвалу Еросові не зовсім за призначенням: його мета — публічно виправдати практику гомосексуальних любовних стосунків, яку багато хто засуджував, але яка була поширеною в елітарних колах атенського суспільства того часу[56]. Пристрасть, з якою Павсаній виконує роль адвоката гомосексуалізму, зрозуміла: він користає з нагоди, щоб захистити, а навіть більше — вознести до рангу ідеалу милий його серцю modus amandi. Особиста зацікавленість і емоції — поганий провідник для адвоката, тому Павсаній не втримує тієї високої планки раціонального аргументу, на яку він було замірився. Що чоловіки зазвичай кремезніші й сильніші від жінок, принаймні фізично, помітно і неозброєним оком; однак того, що вони розумніші від жінок — не виявить жоден мікроскоп. Це лише суб'єктивне судження Павсанія. І хоч так вважає не він один, хоч це є вияв узвичаєного трактування жінки в атенському суспільстві часів Перікла — це судження не має переконливої сили, достатньої для побудови логічного аргументу. Не зрозуміло також, чому, встановлюючи моральні стандарти для любовних стосунків, Павсаній бере за аксіому твердження, що в жінці можна любити лише тіло, а не душу; бо якщо так, то любов до жінок, стверджує Павсаній, є нижчою і взагалі негідною для тих, хто дбає про чесноту. Слабкий засновок — не переконливіший і висновок у дусі примітивного моралізаторства, до того ж, вельми специфічного і сумнівного взірця.

43

181d3Коли засівається перший вус: у Протагорі [Prot. 309a-b] Сократ схвалює цю думку, посилаючись на Гомера [Hom., Il. XXIV, 348], який вважає юнака найпрекраснішим (χαριέστατος) щойно у віці, коли в нього починає рости борода.

44

181е1 Слово νόμος може означати встановлений закон, а також звичай, суспільну практику. У цьому випадку актуалізується перше значення.

45

182b2-с1 Грецькі міста в Іонії (центральна частина західного узбережжя Малої Азії) час до часу потрапляли під політичний вплив персів; їх, як і інших не-греків, елліни зневажливо називали варварами. Однак слід зазначити, що, з погляду історичної коректності Платон допустився анахронізму: Павсаній виголошує свою промову на бенкеті в Агатона, який відбувся 416 року до Р. X. (прив'язка до перемоги Агатона у Ленейських іграх виключає похибку в датуванні). На той час іонійські міста перебували у сфері політичного домінування Атенського морського союзу. Щоправда, вже на час писання твору (бл. 380 р. до Р. X.) Персія знову відвоювала своє панування над іонійським узбережжям.

46

182c7-d1 Гармодій і Арістогітон зажили собі в Атенах слави героїв-тирановбивців. Тукідід згадує про них в Історії [Thuc., Hist. VI, 54–59], коли описує часи правління в Атенах тирана Гіппія (527–510 рр. до Р. X.). Року 514-го Гармодій і Арістогітон готували вбивство Гіппія і його брата Гіппарха, однак задум вдалося здійснити лише наполовину: вбили тільки Гіппарха. За це тиран засудив їх до страти. За кілька років після повалення влади Гіппія Гармодія і Арістогітона визнали героями, а в Атенах на їх честь спорудили статую. Іронія полягає в тому, що короткою виявилася історична пам'ять атенців. Вони забули, що Гармодія та Арістогітона спонукали до вбивства не так політичні мотиви, як особиста помста: вони були коханцями і хотіли звільнитись від набридливих спроб Гіппарха спокусити Гармодія[57].

47

183е2 Виразна алюзія на Гомера [Hom., Il. II, 71].

48

184а1-185b10 Подібно до Павсанія, Ксенофонт у Спартанській конституції [Xen., Resp. Laced. II, 12–14] також наводить