Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: Публіцистика / Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Додати в закладку:
Додати
Перейти на сторінку:
всередині самої землі нашої щось, що сміється з усього однаково, зі старовини і з новизни, і благоговіє тільки перед одним нестаріючим і вічним. Отже, поезія наша не виразила нам ніде російську людину уповні, ні у тому ідеалі, в якому вона повинна бути, ні у тій дійсності, в якій вона нині є. Вона зібрала тільки докупи незліченні відтінки різноманітних якостей наших; вона зібрала тільки в одну скарбницю окремо взяті сторони нашої різносторонньої природи. Поети наші чули, що не прийшов іще час живописати себе цілком і хвастатись собою, що ще потрібно нам самим спочатку організуватися, стати собою і зробитися росіянами. Ще тільки розм’якшена і приготована наша природа до того, щоб прийняти їй належну форму; ще не встигли ми вивести висновків з безлічі всяких елементів і начал, нанесених звідусіль у нашу землю; ще у кожному з нас безладна зустріч чужоземного зі своїм, а не розумне здобування того самого висновку, для якого повелів Бог цю зустріч. Чуючи це, вони ніби дбали тільки про те, щоб не пропало в цій боротьбі найкраще з нашої природи. Це найкраще забирали вони звідусюди, де знаходили, і поспішали його виносити на світ, не дбаючи про те, де і як його поставити. Так бідний господар із охопленого полум’ям дому намагається вихопити тільки те, що є в ньому найдорогоціннішого, не дбаючи про інше. Поезія наша звучала не для сучасного їй часу, а щоб, — якщо настане зрештою той благодатний час, коли думка про внутрішню побудову людини в такому образі, в якому повелів їй вибудуватися Бог із самородних начал землі своєї, стане зрештою у нас спільною по всій Росії і рівно бажаною всім, — то щоб побачили ми, що є дійсно в нас кращого, власне нашого, і не забули б його вмістити у свою побудову. Наші власні скарби стануть нам відкриватися більше і більше в міру того, як ми станемо уважніше вчитуватися в наших поетів. У міру більшого й кращого їх пізнавання нам відкриються й інші їх вищі сторони, досі майже ніким не спостережені: побачимо, що вони були не одними скарбниками скарбів наших, але почасти навіть і будівниками нашими, або дійсно маючи про те думку, або її не маючи, але показавши своєю вищою від нас природою яку-небудь з наших народних якостей, котра в них розвинулась видніше з тим саме, щоб блиснути перед нами в усій красі своїй. Це стремління Державіна накреслити образ непохитного, твердого мужа в якійсь біблійно-гігантській величі не було стремлінням довільним: начала його він почув у нашому народі. Широкі риси чоловіка величного линуть і чуються по всій Російській землі так сильно, що навіть чужоземці, які зазирнули всередину Росії, ними вражаються ще раніше, ніж встигають спізнати звичаї і звички землі нашої. Ще недавно один з них, який видав свої записки[193] з тим саме, щоб показати Європі з поганого боку Росію, не міг приховати подиву свого, побачивши простих мешканців сільських хатин наших. Як вражений, зупинявся він перед нашими поважними біловолосими стариками, що сиділи біля порогів хат своїх, які здавались йому величними патріархами древніх біблійних часів. Не раз зізнавався він, що ніде в інших землях Європи, де тільки мандрував він, не поставав перед ним образ людини в такій величі, близькій до патріархально-біблійної. І цю думку повторив він кілька разів на сторінках своєї просякнутої ненавистю до нас книги. Ця властивість чулості, що у такому високому ступені виявилась у Пушкіні, є наша народна властивість. Згадаємо тільки одні назви, якими народ сам характеризує в собі цю властивість, наприклад: назва вухо, що дається такій людині, в котрій всі жилки горять і говорять, котра миті не постоїть без діла; вдача — всюди поспіває і всюди успіває; і безліч є у нас інших назв, що визначають різні відтінки і відхилення цієї властивості. Властивість ця велика: не цілісним і суворим вийде російський муж, зображений Державіним, якщо не буде в ньому чуття відгукуватись живо на всякий предмет у природі, дивуючись на кожному кроці красі Божого творіння. Цей ум, що вміє знайти законну середину всякої речі, який виявився у Крилові, є наш істинно російський ум. Тільки у Крилові відобразився той вірний такт руського ума, котрий, уміючи виразити істинну сутність всякого діла, уміє виразити його так, що нікого не скривдить вираженням і не налаштує ні проти себе, ні проти думки своєї навіть неподібних до нього людей, — одним словом, той вірний такт, котрий ми втратили серед нашої світської освіти і котрий зберігся досі у нашого селянина. Селянин наш уміє говорити з усіма вищими за себе, навіть із царем, так вільно, як ніхто з нас, і жодним словом не викаже непристойності, тоді як ми часто не вміємо поговорити навіть з рівним собі так, щоб не образити його яким-небудь виразом. Зате уже в кого з нас дійсно утворився цей зосереджений, вірний, істинно російський такт ума — він у нас користується повагою всіх; йому всі дозволять сказати те, чого нікому іншому не дозволять; на нього ніхто вже й не сердиться. У всіх наших письменників бували вороги, навіть у найнезлобивіших і прекрасніших душею (варто згадати Карамзіна і Жуковського); але у Крилова не було жодного ворога. Це молоде завзяття і відвага рвонутися на діло добра, котрі так і буяють у віршах Язикова, є завзяття нашого російського народу, та чудова властивість, йому одному властива, котра дає у нас одразу молодість і старику і юнаку, якщо тільки буде нагода рвонутися всім на діло, неможливе ні для якого іншого народу, котре одразу зливає у нас всю різнорідну масу, між собою ворогуючу, в одне почуття, так що і сварки, і особисті вигоди кожного — все забувається, і вся Росія — одна людина. Всі ці властивості, виявлені нашими поетами, є наші народні властивості, що у них тільки видніше розвинулись: поети беруться не звідки ж небудь з-за моря, але виходять зі свого народу. Це — вогні, що з нього ж вилетіли, передові вісники сил його. Крім того, поети наші зробили добро вже тим, що рознесли благозвучність, доти небувалу. Не знаю, в якій іншій літературі показали віршотворці таке безкінечне розмаїття відтінків звуку, чому почасти, зрозуміло, сприяла сама поетична мова наша. У кожного свій вірш і свій особливий дзвін. Цей металевий, бронзовий вірш Державіна, котрого до сих пір не може ще забути наше вухо; це густий, як смола чи струмінь столітнього токая, вірш Пушкіна;
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь» жанру - Публіцистика / Езотерика:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"