Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Вони навряд чи й розмовляють. Він дозволяє незнайомцеві торкатися себе крізь одяг, але нічого не пропонує взамін. Якщо той чоловік і мав оргазм, він не дав йому стати бурхливим. Потім Джон вибрався й пішов додому.

Невже це гомосексуалізм? Невже в цьому полягає його підсумок? Навіть якщо в гомосексуалізмі є щось більше, він видається дрібним у порівнянні з сексом із жінкою: швидкий, розсіяний, позбавлений страху, але позбавлений і завзяття. Тут, здається, не йдеться ні про що: нема чого втрачати, але нема чого і здобувати. Це гра для людей, які не наважуються піти до вищої ліги, гра для невдах.

10

План, який таївся в голові Джона, коли він приїхав до Англії, — якщо він мав якийсь план, — полягав у тому, щоб знайти роботу й заощадити гроші. Зібравши досить грошей, він покине роботу і присвятить себе творчості. Коли заощадження скінчаться, знайде нову роботу, і так далі.

Невдовзі він з’ясував, який наївний цей план. Його зарплатня в компанії до відрахувань становила шістдесят фунтів на місяць, із яких він міг заощадити щонайбільше десять. Рік праці дасть йому два місяці свободи, але більшість того вільного часу піде на пошуки нової роботи. Стипендії з Південної Африки ледве вистачатиме для плати за навчання.

Крім того, Джон дізнався, що він не має свободи міняти працедавців. Нові закони про іноземців у Англії визначили, що кожну зміну робочого місця має схвалювати міністерство внутрішніх справ. Заборонено бути вільним: припинивши працювати в компанії «ІВМ», він повинен якнайшвидше знайти іншу роботу або покинути країну.

Джон пропрацював у компанії вже досить довго, щоб призвичаїтися до режиму роботи. Але йому й далі було важко пережити робочий день. Хоча його та інших колег-програмістів на зборах та в інструкціях усякчас спонукали пам’ятати, що вони на передньому краї у сфері обробки даних, він почувався знудженим клерком із романів Діккенса, що сидить на табуреті й копіює запліснявілі документи.

Єдині перерви в нудному робочому дні наставали об одинадцятій годині й о пів на четверту, коли прибувала з візком подавальниця чаю і ставила перед кожним чашку міцного англійського чаю («На тобі, серденько»). Тільки коли минала метушня о п’ятій годині — секретарки та оператори перфораційних машин ішли рівно о п’ятій, їх годі було примусити до понаднормової праці — і наближався вечір, можна було вийти з-за столу, походити, розслабитися. Машинна зала внизу, де домінував величезний блок пам’яті апарата 7090, найчастіше була безлюдна, тож можна було запускати програми на маленькому комп’ютері 1401, а то й потай гратися на ньому.

У такі хвилини робота видавалася Джонові не просто стерпною, а приємною. Він був би не проти провести в конторі цілу ніч, запускати програми, які він сам і створив, аж поки засіріє світанок, а потім почистити зуби в туалеті й розстелити спальний мішок під столом. Це було б краще, ніж устигати на останній потяг і плентатися по Арчвей-роуд до своєї самотньої кімнати. Але на таку незвичайну поведінку скоса поглядали б у кампанії.

Джон заприязнився з однією дівчиною-оператором. Її звуть Рода, в неї трохи товстуваті ноги, зате привабливий шовково-оливковий колір обличчя. Вона виконує свою роботу серйозно, інколи він стоїть у дверях і спостерігає, як вона сидить над клавіатурою. Дівчина відчуває, що він дивиться, але, здається, не заперечує.

Він ніколи не зміг поговорити з Родою про щось інше, крім роботи. За її англійською мовою з трифтонгами і гортанними замиканнями встежити не дуже легко. Вона тутешня в тому розумінні, в якому її колеги-програмісти, що мають за плечима середню класичну школу, — ні; її життя за межами робочих годин — згорнута книжка для нього.

Джон, приїхавши до країни, приготувався до славетного холодного британського темпераменту. Проте з’ясував, що дівчата, які працюють у компанії, анітрохи не такі. Вони мають власну затишну чуттєвість, чуттєвість тварин, зведених докупи в одному насиченому випарами барлогу, знайомих із манерою поводження всіх інших. Хоч і не такі ефектні, як шведки та італійки, ці англійські дівчата, їхня врівноваженість і жартівливість ваблять його. Він хотів би ближче познайомитися з Родою. Але як? Вона належить до чужого племені. Бар’єри, які йому довелося б подолати, не кажучи вже нічого про умовності племінного залицяння, приголомшують його і виповнюють серце зневірою.

Ефективність діяльності установи на Ньюмен-стріт вимірюють використанням апарата 7090. Цей апарат — серце бюро, причина його існування. Коли апарат 7090 не працює належний час, говорять про змарнований час. Змарнований час неефективний, а неефективність — гріх. Остаточна мета бюро — подбати, щоб апарат 7090 працював день і ніч, найцінніші клієнти — це ті, хто займає апарат кілька годин поспіль. Такі клієнти — парафія старших програмістів, Джон не має з ними нічого спільного.

Але одного разу один з тих поважних клієнтів натрапив на труднощі зі своїми картками з даними, і Джона призначили допомогти йому. Той клієнт — містер Помфріт, невеличкий чоловік у м’ятому костюмі і в окулярах. Він приїздить до Лондона щочетверга десь із півночі Англії й привозить незліченні коробки перфокарт; він має регулярне шестигодинне замовлення на апарат 7090, яке починається опівночі. З балачок у конторі Джон дізнався, що ті картки містять дані випробовувань в аеродинамічній трубі нового британського бомбардувальника TSR-2, який розробляють для Королівських військово-повітряних сил.

Проблема містера Помфріта, як і проблема його колег на півночі, полягає в тому, що результати обчислень за два останні тижні аномальні. Вони не мають сенсу. Тобто або хибні дані про результати випробувань, або щось негаразд із конструкцією літака. Завдання Джона — перечитати картки містера Помфріта на додатковій машині (1401) і перевірити їх, щоб визначити, чи немає на них помилок, зроблених під час перфорації.

Джон працює далеко за північ. Партія за партією він опускає картки містера Помфріта в пристрій зчитування перфокарт. Зрештою він може повідомити, що в перфорації немає ніяких помилок. Результати справді аномальні, проблема реальна.

Проблема реальна. Абсолютно випадково, вкрай малою мірою він став учасником проекту TSR-2, взяв участь у британській воєнній програмі, посприяв британським планам бомбардувати Москву. Невже для цього він приїхав до Англії: стати причетним до зла, — зла, за яке не буде бодай найменшої винагороди, навіть найуявнішої? Хіба це романтика — не спати цілу ніч, щоб містер Помфріт, авіаінженер із лагідним, радше безпорадним обличчям і валізою, повною карток, устиг на перший потяг на північ, щоб вчасно повернутися