Читати книгу - "Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей"

- Хм, - хмикає Артур. - Не парся, не скажу. Не моя це справа. Бувай.

- Спасибі, що не поїхав без мене, - я сідаю на заднє сидіння автомобіля, поруч із Феліксом. У відповідь ні слова. Тільки коротким поглядом реагує на мої слова. 

Атмосфера гнітюча. Фелікс не перестає хмуритися. Без жодного слова. Я крадькома поглядаю на нього. Причина очевидна. Він підслуховував нашу неприємну розмову з Денисом? По обличчю так не визначити, звичайний похмурий вираз - як і завжди, лише шкіра на жовтяниках натягується сильніше, а погляд продовжує спопеляти. Що очікувати? 

Мені хочеться швидше вже доїхати до дому і сховатися у своїй кімнаті, і там уже досхочу наревітися.

Я не наважуюся порушити мовчання. Напевно, я його дратую. Заговорю і буде ще гірше. Нутром відчуваю, дується він на мене, бо чув мої слова, які я говорила Денису.

Адже я можу попросити вибачення і пояснити йому все. Але він такий неприступний. Злість і незрозуміле темне не полишає його вигляду. Від цього, як і раніше, мені стає ніяково, страшно, бо невідомо, які справжні почуття ним опановують, що ховається під цією маскою сарказму й байдужості. Зрозуміло, що насилу терпить мою присутність. Так. Треба видихнути і заспокоїтися.

Напевно, зроблю це пізніше, коли наберуся сміливості. Щось мені підказує, що зараз Фелікс не готовий до розмови. Не буду нариватися на його грубість.

Сиджу поруч із ним і почуваюся повною дурепою. Тільки він один може витворяти таке зі мною. Усе перевертається з ніг на голову.