Читати книгу - "Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Лікарні безплатно не приймали хворих, а в Жакеліни вже нічого було й продати, щоб заплатити за лікування. Лишався ще один шанс – останній і ненадійний.
Жакеліна довідалась, що одна благодійна лікарня, яка існувала коштом діамантових дам, ще досі приймає хворих. Але ця лікарня приймає лише одну особу на добу, і то лише в певні дні.
Жакеліна вирішила спробувати щастя. Вона загорнула добре дитину і ще з вечора пішла до воріт лікарні.
Сірий ранок застав її біля воріт на лаві. Її постать була трагічна. Постать молодої матері над задубілою дитиною. Бона тримала в руках маленьке тільце і вже сама не знала, чи живе воно ще.
Поволі місто оживало. Проїхали торговці з зеленню на базар. Промчав автомобіль з п’яною компанією нічних гуляк, що вертались додому. Потім пройшов трамвай і загули далекі гудки заводів. Тротуарами пішли робітники й робітниці, поспішаючи на роботу.
Кілька бездомних хворих жінок незабаром прилучились до Жакеліни. На що вони сподівались, Жакеліна не знала. Адже вона була перша в черзі, а там приймали лише одну особу.
Коли сонце підбилось уже досить високо, за брамою почали ворушитись люди. Жакеліна встала і підійшла до самої брами, притискаючи дитину до грудей.
Якийсь кволий жебрак підійшов до неї і став нахабно відштовхувати її, щоб бути першим.
Та в Жакеліни звідкись узялося багато енергії. Адже вона захищала дитину. В ній прокинулась лють і милосердя зовсім не було в її погляді. Коло брами зав’язалась мовчазна боротьба, яку жадібно спостерігали жахливі обличчя людей, понівечині й спотворені голодом та хворобами.
Жакеліна однією рукою і всім тілом боролася з жебраком. Це була трагічна й жахлива боротьба. Вона розхристалась і була страшна в своїй роздратованій красі. Нахаба чіплявся за її сукню, за руки й силкувався відтягти від воріт.
Коли з того боку брами підійшов воротар і почав відчиняти хвіртку, боротьба її з жебраком стала ще напруженіша.
Та ось хвіртка відчинилась і третій бродяга, що був міцніший за Жакеліну й жебрака, швидко підійшов до них, відштовхнув їх обох і пройшов у середину. Хвіртка негайно ж зачинилась.
Жакеліна, жебрак і вся черга бездомних очманіло дивилась на зачинену браму, ніби перед ними була брама до кращого життя, яка навіки закрилася перед ними.
Жакеліна згадала про дитину й швиденько поклала її на лаву, Вона розгорнула її і відсахнулась. Дитина була мертва.
Жакеліна схопила на руки мертве тільце й, несамовито закричавши, загойдала його в своїх обіймах.
Жебраки не витримали цього одчаю і негайно закульгали геть врозтіч, ніби за ними гналися всі фурії поліційних управ.
XVIII
У «Веселому джерелі» знову все було на своєму місці. Стояв буфет з наїдками, бочонки з пивом і столики посередині з вазончиками квітів.
За одним із столиків сиділа компанія робітників. Тут були Андріяш Вале, Леон Мустак, Петро і трохи змарнілий Франц Каркаш.
Робітники вітали Франца, що звільнився з в’язниці.
Каркаш ось уже котрий раз тримав в руках відому нам і йому листівку.
«Товариші! Робітники заводу „Хеймніцер і Лайна” оголосили страйк. Ми добиваємось, щоб Компанія негайно прийняла знов на роботу 46 чоловіка, звільнених незаконно з заводу, родинам яких загрожує голодна смерть. Ми вимагаємо знищення штрафного режиму, що панує на заводі. Ми вимагаємо акуратної виплати заробітку, без жодних зменшень.
Ми закликаємо всіх наших братів-робітників інших заводів підтримати нас у цій боротьбі проти Компанії».
– Так, ми, Каркаше, перемогли! Ми виграли страйк.
Ми виступили організовано, і нас підтримали наші жінки робітниці…
Франц Каркаш зніяковів, його й досі турбував один неприємний спогад.
– Нічого! Не червоній, Франце! Так ця організованість і допомогла нам. Крім того, термінове замовлення радянських робітників не дозволило «Компанії» зволікати страйк і вдаватись широко до поліції!
Андріяш Вале посміхнувся:
– А коли б і поліція! Ми все одно перемогли б. Після твого вчинку на заводі, Франце, я перетягнув на наш бік усіх робітників. Завод на кілька днів завмер зовсім.
Петро чокнувся кухлем з Андріяшем.
– За твоє здоров’я, діду…
Робітники загомоніли ще веселіше.
– До цих пунктів у листівці, – сказав Леон Мустак, – ми додали ще пункт про звільнення всіх заарештованих під час страйку. Отже, за твоє звільнення, Франце!
Вони сиділи й розмовляли, і у «Веселому джерелі» було весело. Награвав оркестр.
– Ти вже бачив Жакеліну? Був у лікарні?
Франц посмутнів і хитнув головою.
Він уже бачив Жакеліну і зараз пригадав її схудле обличчя серед білих стін лікарні на білій подушці в ліжку.
– Шкода, що ми не знали раніш про таке тяжке твоє становище. Ми всі були в жахливому стані. Проте для дитини ми могли б дещо зробити. Я прийшов трохи запізно.
І Леон Мустак розповів.
Він прийшов до Жакеліни, коли довідався про похорон дитини. Треба було підтримати її й розповісти про Франца Каркаша, якого не забули.
Леон підійнявся сходами до самих дверей Каркашевої кімнати, коли почув запах газу. Це його сильно стурбувало. Двері були зачинені і запах газу йшов з них. Леон почав стукати. На його крик збіглись сусіди. Зламали двері. В кімнаті було повно газу й на підлозі лежала непритомна Жакеліна.
Задзеленчав телефон і незабаром карета швидкої допомоги помчала містом. Вона мчала серединою вулиці і всі розступалися, даючи їй дорогу.
– Жакеліну ми врятували, Франце! Велика шкода, що так трапилось. Наші відвідують її щодня. Вона незабаром одужає.
Знову настрій у «Веселому джерелі» пожвавішав. Франц Каркаш підвівся.
– Я, колишній малосвідомий безробітний і навіть штрейкбрехер, присягаюсь перед вами віддати всі свої сили на боротьбу з тими, хто утопив мого друга Матіяша Лябур, хто умертвив дитину й отруїв газом Жакеліну, хто придушує робітників, катує їх у в’язницях і вночі стріляє з «мотоциклетки»!
Крики товаришів заглушили Франца!..
ХІХ
Мрії здійснюються. Ось Франц Каркаш вибіг на палубу пароплава з відром і шматком клоччя в руках старанно став натирати мідні поручні, поки вони не поясніли, як ясніє ранок. Поруч плюскало море і Франц Каркаш безжурно насвистував.
Матроська романтика моря давно відійшла в минуле. Тепер були не матроси, а палубні робітники. Такий робітник був і Франц Каркаш. Він цілими днями чистив палубу або висів у колисці й фарбував пароплавну обшивку. Це було замість романтичних вітрил і канатів. Проте Франц був задоволений.
Його послали робітники заводу супроводити на пароплаві машини для Радянського союзу. Це були ті машини, що за одну з них він виступив на заводі проти майстра, шпигів і всієї
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій», після закриття браузера.