Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

Параска. Сором людям в очi дивиться!! Та ми ж пiшки поспiємо на шапкобрання. Так буде, як у ту недiлю: люде з церкви, а ми в церкву.

Герасим. Не мнiться, то поспiєте i на херувими… а коней грiх ганять у недiлю.

Параска. А бодай ти пропав з своїми кiньми разом.

Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради недiлi не дав тобi по потилицi.

Параска. Бий, бодай тобi руки посохли! I ззамолоду з синякiв не виходила, бий i на старiсть! У! Харциз — коняку жалiє, а жiнку бити збирається… Тьфу!

Герасим. От же вдарю!

Параска. Бий, бий, я не тiкаю!

Герасим. Ах ти ж, вiдьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я… (Кидається на Параску, хватає за очiпок.)

Входе Копач. Калитка цiлує Параску.

Ява XII

Копач, Калитка i Параска.

Копач (замiча поцiлунок). Старики — емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернулся. (Бере щуп.)I на амури здесь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в прiятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!

Завiса.

Дiя третя

Декорацiя та ж.

Ява I

Герасим одягнутий лежить на лавi, спить; а потiм Роман.

Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина… лини, карасi… (Стогне.)

Входить Роман.

Роман. Ого, батько сплять i досi. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тiльки вони не охочi гулять, хiба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Вiд своєї, кажуть, у грудях пухне. Навiдаюсь потiм, вчора приїхав пiзно i не бачився ще з батьком. (Виходе.)

Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарi). Ва-ва-ва! О-о-о-шi! Го-ом, го-ом! (Балака яснiше.)Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потiм знову так само.)Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.)Не дам, не дам, не дам! (Стогне.)У-у-у! (Схоплюється.)Господи помилуй! (Оглядається кругом.)Спав… Тьфу, снилось що кум грошi однiмав. (Витира пiт.)Аж упрiв, так боровся, не давав. А робiтники, мабуть, сплять. (Бiжить до дверей, одчиняє i кричить.)Хлопцi, вставайте! Чепiга зайшла.

Ява II

Входе Роман.

Роман. Де там Чепiга, вже сонце зiйшло, давно всi на роботi.

Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усiх, а сам тiлько прикурнув — i до цiєї пори проспав. А ти ж чого це дома?

Роман. Пiдстовба зламалась, та я занiс до коваля, а поки зварить — зайшов додому.

Герасим. Чорт на вас настачить, катюги, залiзо ламають! Чого ти так запiзнився, мабуть, упiвночi приїхав вiд Пузирiв?

Роман. Та задержали.

Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дiвчата? Га?

Роман. У них були гостi: пани якiсь, офицери.

Герасим. Хе-хе-хе! I ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка залiз! Що то грошi!

Роман. Та мене, тату, у горницi i не кликали, я на кухнi й обiдав.

Герасим. Оце гарно… А сто чортiв їх матерi — хазяйського сина i в хату не закликали! Ну, а Банавентура ж що?

Роман. Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд’їхав пiд крильце, а вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче i закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж i його, це Калитчин син — хазяїн гарний…» А Пузир одказує: «Голяк мастi, чирва свiтить! Нехай, — каже, — розпряга конi та йде у застольну, там i пообiдає, у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить».

Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз морду пиндючить перед своїм братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як позичав князевi грошi, то рядом сидiв… Чого ж ти там зостався? Було б круть — i додому.

Роман. Ждав Банавентури, думав свиней купить… Свинi завiдськi, остроухi, гарнi свинi, я бачив.

Герасим. Та нехай їм чорт з їх завiдськими свиньми, коли вони самi гiрш свиней.

Роман. Бачив я й дочок Пузиревих — ходили з охвицерами на проходку. Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами — настоящi панночки.

Герасим. Чортзна-що, покручi! Роботи з неї нiякої, знаю я: все подай, все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр — не то зимою, а й лiтом — виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармоїди… Стривай лишень, хтось, либонь, пiд’їхав. (Бiжить до вiкна.)Чи не кум Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по своєму дiлу.

Роман вийшов.

Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре грошвою… Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день — чия земля? Калитчина. Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханiє спирає… А скотини, а овець розведу — земля пiд товаром буде стогнать, отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!

Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.

Ява III

Гершко i Герасим.

Гершко. Здрастуйте, Герасим Никодимович.

Герасим. Знову єврей!.. А ти звiдкiля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?

Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна… Всi знають.

Герасим. Невже всi? (Набiк.)От тобi й чирва свiтить. (До Гершка.)А вас як звуть?

Гершко. Грiгорiй Мойсєєвiч.

Герасим. Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойсєєвiч. Виходить, ви вихрест?

Гершко. Боже меня сохрани, настоящiй єврей…

Герасим. Грiгорiй Мойсєєвiч, а єврей!

Гершко. Ето мода теперички… Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке от вас… Ми з папашею у Куклiновського землю держимо… то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо — роздаєм землю мужикам. Ви ще у папашi пару лошадей купили на середопостя.

Герасим. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.

Гершко. Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить? Звєсно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.

Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?

Гершко. Єсть гендель — хотiтє купить землю?

Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на свiтi такий чоловiк, щоб не хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний — а!