Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

це занадто велика ціна за таку священну Справу? А якщо дамам забракло шовків і скрутно стало з цукром та чаєм, то з цього тільки жартували. До того ж відважні люди часом доправляють сюди це добро, прориваючись крізь блокаду під самим носом у янкі, через що всякі такі речі стають ще й принаднішими для тих, кому потрапляють до рук. Але невдовзі Рефіел Семс і військовий флот Конфедерації відженуть канонерки північан і відкриють вільний доступ до портів. Та й Англія допоможе Конфедерації виграти війну, адже англійські фабрики припиняють роботу через брак південської вовни! І взагалі британська знать, безперечно, співчуває Конфедерації, бувши споріднена з нею по духу, і відчуває неприязнь до цих доларолюбців-янкі.

Думаючи так, жінки шелестіли шовковими сукнями й дзвінко сміялися, а на чоловіків дивились із гордістю в очах і солодким трепетом у серцях, бо перед обличчям небезпеки й смерті любов стає удвічі палкішою.

Скарлет попервах теж передалося загальне збудження, що вона опинилась на такій людній вечірці, але коли вона помітила, які піднесені всі навколо, радість її почала пригасати. Усі жінки аж сяяли від патріотичного захвату, а от їй було до всього цього байдуже. Вона, навпаки, дедалі дужче відчувала пригніченість і якусь тривогу. І зала в її очах уже втратила всяку привабу, і дівчата вже не здавалися такими стрункими, а ревна відданість південській Справі, якою променились їхні обличчя,- була просто смішною!

Вона аж рота розтулила з подиву, коли, зазирнувши собі в душу, раптом збагнула, що не поділяє з цими жінками ані їхньої затятої гордості, ані їхнього жадання пожертвувати себе й усе, що у них є, в ім’я благородної Справи. І ще не встигло в її нажаханому мозку промайнути: “Ні, ні! Я не повинна так думати! Не можна допускати такої думки, це гріх!” - як вона вже знала, що ця їхня Справа - для неї порожнє місце, що їй набридло слухати безугавні розмови про це людей, в яких фанатично горять очі. Справа Півдня зовсім не здавалася їй священною. І у війні вона не бачила нічого піднесеного, а тільки щось прикре, що безглуздо забивало людей, пожирало багато грошей і утруднювало можливість діставати різні приємні для життя речі. їй уже набридло без кінця плести, без кінця скручувати бинти й проріджувати марлю, від чого у неї так огрубли пальці. А цей шпиталь їй аж у печінки в’ївся! Вона втомилася від цієї марудної роботи, її вже нудив сморід гнійних ран, безугавний стогін, її жахали запалі обличчя вмирущих, коли на них проступали ознаки смерті.

Скарлет крадькома розглянулась: чи не прочитав хто у неї на обличчі цих підступних блюзнірських думок? І чому вона не може відчувати того, що відчувають інші жінки? Вони всім серцем, самозабутньо віддані південській Справі. Вони таки й справді пройняті тим, про що говорять і що роблять. І якби хтось запідозрив, що вона… Ні, цього нізащо не можна допустити! Вона повинна й далі вдавати щирий запал і відданість їхній Справі, хоч у дійсності цього зовсім не відчуває, повинна грати роль вдови офіцера-конфедерата, яка мужньо несе свого хреста, поховавши серце в могилі, яка горда з того, що чоловік її наклав життям в ім’я швидшої перемоги Півдня.

І чому вона така інакша, така відмінна від усіх цих самовідданих жінок? Нікого й ніщо неспроможна вона полюбити так безкорисливо, як вони. Страшенно прикрим було це почуття дивної самотності - вона ж ніколи раніше не відчувала себе самотньою - ні тілом, ні душею. Спершу вона намагалася відігнати ці думки, але, бувши чесна сама з собою, зрозуміла, що це їй не вдасться. Отож поки навколо тривав базар, поки вони з Мелані обслуговували покупців, розум Скарлет гарячково шукав, як їй виправдатись перед власним сумлінням - що, зрештою, ніколи для неї не було аж так важко.

Ці всі жінки з тим своїм невгамовним варзяканням про патріотизм і Справу Півдня - просто дурепи й істерички, та й чоловіки ледве чи розумніші, коли вони тільки й знають товкти про “життєві потреби” та “права штатів”. Вона, Скарлет О’Гара Гамільтон, одна серед них має тверезу голову на в’язах, як добра ірландка. У неї стане глузду не забити собі баки цією ідіотською Справою, але й не виказати справжніх своїх почуттів. Вона досить розважлива, аби керуватись практичними міркуваннями, тож ніхто ніколи й не здогадається, які думки у неї на душі. Ото вони всі тут вирячили б очі, дізнавшись, що вона думає насправді) Ото б усіх ошелешило, якби вона рантом вийшла на поміст і заявила, що, як на неї, з війною треба кінчати, щоб кожен міг вернутися додому й вирощувати собі бавовник, і щоб знову почали влаштовувати бали, і щоб удосталь було кавалерів та ясно^ зелених суконь для дівчат.

На якусь часину це самовиправдання підбадьорило її, але на залу вона дивилась усе так само знеохочено. Місіс Меррівезер мала рацію: лоток панночок Маклюр справді стояв не на видноті, і покупці лише вряди-годи підходили до нього, отож Скарлет тільки й лишалося заздро споглядати, як веселяться гості. Мелані відчувала її настрій, але гадаючи, що це все через тугу за Чарлі, не хотіла нав’язуватись невістці з балачками. Вона заходилася переставляти крам на прилавку, аби надати йому привабливішого вигляду, а Скарлет сиділа, понуро втуплена в залу. Навіть квіти під портретами Девіса й Стівенса тепер дратували її.

“Наче вівтар зробили! - пирхнула вона.- Носяться з цими двома, ніби вони Бог-отець і Бог-син!” І раптом, злякавшись власної непоштивості, хутко піднесла руку перехреститись, але напівдорозі стрималася.

“Бо ж справді,- почала вона себе переконувати.- Поклоняються їм, немов святим, тоді як вони звичайнісінькі люди, та ще й он які бридкі собою”.

Звичайно, містер Стівенс не винен, що у нього такий вигляд, коли він зроду хворий, але от містер Девіс… Вона уважніш придивилась до виразних, мов на камеї, обрисів гордого обличчя. Найдужче їй не подобалася його цапина борідка. Чоловікам треба або чисто голитись, або мати вуса чи широку бороду.

“Мабуть, лише на цей куций пелех він і спромігся”,- подумала вона, не розгледівши в його рисах холодного проникливого розуму, що завдяки йому він спромігся взяти на себе відповідальність за долю молодої нації.

Тепер вона вже не відчувала ніякого захвату, хоч спершу аж сяяла від утіхи, що опинилася на людях. Просто перебувати серед них - цього замало. Вона тільки була присутня на доброчинному базарі, але не брала в ньому участі. Ніхто не звертав на