Читати книгу - "Щит і меч"

довірливих радянських солдатів та офіцерів і зовсім не хотів, щоб йому доручили командувати такою диверсійною частиною. Це заняття для армійців. Професіональна гордість матерого шпигуна, досвідченого диверсанта була уражена вже самим тим, що йому, нібито він сміттяр, доручили збирати покинуті радянські документи.

І переможне просування німецьких армій по радянській землі Штейнгліц сприймав у ці дні, як свою поразку, як крах своїх надій, як загибель кар'єри.

Спочатку Вайс не міг зрозуміти причини пригніченого настрою майора, його похмурої, сумної заклопотаності. Але поступово з гидливих, іронічних реплік Штейнгліца стало ясно, що той невдоволений своїм теперішнім становищем, обтяжений покладеним на нього дорученням, ревнує до успіхів армійців. І після того, як довелося звернути з шосе в об'їзд, він зловтішався, що ні артилерія, ні танки не можуть так довго розправитись із самотнім радянським гарнізоном, який засів у доті і затримав пересування тилових колон.

Він навіть похвалив старого, що мало не вбив його. Сказав, що росіяни, хоч вони й неповноцінні в расовому відношенні, однак, чимось нагадують йому іспанців і даремно капітан Дітріх сподівається, що шлях до Москви стане такою самою веселою прогулянкою, якою була для німецької армії дорога до Парижа.

І Вайс зрозумів, що Штейнгліц засмучений неприємностями по службі, роздратований і, в свою чергу, ладен зробити неприємність будь-кому, аби тільки вгамувати образу, завдану йому начальством.

Населений пункт, який, згідно з дислокацією, відводився для розміщення ряду спецслужб, був, як виявилося, місцем бойових дій. Радянський гарнізон, відступаючи, зайняв його і перетворив на вузол оборони.

Ця несподіванка внесла сум'яття і розгубленість у колони другого ешелону, і офіцери не знали, що їм робити. Наказано було влаштуватися в цьому населеному пункті, а як влаштуєшся, коли він у руках противника? Порушити наказ неможливо. Виконати — теж неможливо.

Порадившись, командири спецслужб розпорядилися зійти з дороги й розміщуватися поблизу населеного пункту, але в такому місці, де вогонь противника не міг завдати шкоди.

У тому, іншому житті, де Йоганн був не Йоганн, а Сашко, він у туристських студентських походах, на полюванні з батьком навчився з найменшими невигодами пристосовуватися до найрізноманітніших умов, незалежно від природи, клімату і пори року. Та й служба в армії дещо дала йому.

І зараз він у заболоченій місцевості вибрав сухішу місцинку, до купини були з бурим сухим відтінком, намітив лопатою квадрат, обкопав його з усіх боків канавою. Нарубав шелюги, виклав квадрат оберемками гілок, потім торфом, знов гілками і на цьому п'єдесталі розтягнув палатку. Розклав усередині її димне вогиище з гнилючок, викурив комарів і аж після того затягнув запоною.

Штейнгліц неподалік розмовляв про щось із Дітріхом, при цьому вони нещадно стьобали себе по обличчях гілками, одмахуючись від комарів.

Вайс доповів, що палатка готова і в ній забезпечена цілковита гарантія від комарів.

Штейнгліц запросив Дітріха.

Хотіли того обидва офіцери чи ні, але обійтися без Вайса вони не могли, хоч приймали всі його послуги як належне. Він прилаштував Дітріхів чемодан замість столу, застелив протиіпритною накидкою і навіть умудрився пристойно сервірувати. Швидко приготував на вогнищі гарячу вечерю і, стоячи навколішках — палатка ж бо низька, — обслуговував офіцерів. І, дбаючи про здоров'я свого хазяїна, наполягав, щоб той пив шнапс, а не вино, запевняючи, що комарі розносять малярію і немає кращого засобу уникнути хвороби, як пити спирт.

Дітріх ще більш, ніж Штейнгліц, піклувався про своє здоров'я й тому пив безперестану.

В палатці було темно. Йоганн спробував був знову розпалити вогнище, та від їдкого диму почало дерти в горлі і сльозилися очі. Довелося загасити вогонь. А Дітріх раз у раз занепокоєно обмацував своє розпухле від комариних укусів обличчя і неодмінно хотів подивитися на себе в дзеркало.

Йоганн узяв порожню бляшанку, напхав у неї жиру від консервованих сосисок, надрізав трошки брезентові поворозки, якими з'єднувалися полотнища палатки, встромив у жир, розпушив і засвітив, як ґноти. І вийшов чудовий каганець.

Обидва офіцери були п'яні, і кожен по-своєму.

Штейнгліц вважав випивку турніром, поєдинком, в якому він мав вистояти, зберегти пам'ять, ясну свідомість. Алкоголь — добрий засіб розслабити волю, притупити настороженість партнера, щоб викликати його на нестримну балаканину. І Штейнгліц вміло користався цим засобом, а себе привчив долати сп'яніння, і чим більше пив, тим дужче в нього боліла голова, блідло обличчя, конвульсивно сіпалася ліва брова, але очі лишалися, як завжди, уважно-тьмяні, і він не втрачав контролю над собою.

Він ніколи не відчував задоволення від сп'яніння і пив зараз з Дітріхом лише задля чемності.

До Дітріха разом із сп'янінням приходило солодке почуття звільнення від усіх умовностей і разом з тим усвідомлення своєї цілковитої безкарності. Ось і тепер він сказав:

— Слухай, Акселю, я зараз зовсім роздягнуся — залишу тільки кашкет і портупею з пістолетом, — вийду голий, підніму своїх людей і проводитиму стройові навчання. І, запевняю тебе, жодна свиня не посміє навіть здивуватися. Виконуватимуть усе, що я їм накажу. — І почав роздягатися.

Штейнгліц спробував зупинити його:

— Не треба, Оскаре, застудишся.

Дітріх через силу висунув голову за запону палатки, перевірив.

— Так, вогкувато… Туман. — Задумався на секунду й сказав, радіючи, що знайшов вихід: — Тоді я накажу всім роздягтися й командуватиму голими солдатами.

Штейнгліц буркнув:

— У нас з тобою різні смаки.

Дітріх образився. Зневажливо глянув на Штейнгліца, спитав:

— Як ти вважаєш, ми дотримуємося правил пристойності в своїх міжнародних зобов'язаннях?

— А навіщо?

— От! — зрадів Дітріх. — Добре! Сила і мораль несумісні. Сила — це свобода духу. Звільнення від усього. І тому я хочу ходити голий. Хочу бути, як наш дикий пращур.

Штейнгліц мовчки курив, обличчя його пересмикувалося від головного болю.

Вайс подав каву. Підставляючи пластмасову чашку, Дітріх сказав:

— По суті, все можна зробити зовсім просто. Якщо дати кожному по одному метру землі, то людство поміститься на території трохи більшій як п'ятдесят квадратних кілометрів. Плацдарм на п'ятдесят кілометрів! Дай папір і