Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

«Його мати, – мовив до себе Дік. – Так, його мати! Заради нього вона знайде сили. Вона вчинить так само як бідолашні рабині! І, як і вони, вона впаде посеред дороги. Ох, якби Господь дав мені можливість залишитися віч-на-віч з цими катами».

Однак він сам був у полоні. Він був однією із голів цього стада, яке наглядачі гнали вглиб Африки. Він навіть не знав, чи ведуть особисто Негоро та Гарріс ту партію невільників, в яку потрапили їхні жертви. Тут більше немає Дінго, нікому відшукати слід Негоро і підняти ґвалт при його наближенні. Лише один Геркулес ще міг допомогти нещасній місіс Уелдон. Втім, хіба можна сподіватися на таке диво?

Та все ж Дік чіплявся за цю надію. Він повторював собі, що Геркулес на волі. Можна було не сумніватися у його відданості. Заради місіс Уелдон Геркулес зробить все, що в його силах. Так, або Геркулес намагатиметься йти за ними і дасть про себе знати, або, якщо він втратив їхній сліди, він спробує об'єднати свої сили з Діком, – можливо, викрасти його або звільнити силою. Під час нічного відпочинку, проникнувши непомітно в натовп невільників, так само чорний, як вони, чи вдасться йому обдурити солдатів, дістатися до Діка, зламати його кайдани, вивести його до лісу? А тоді удвох, вільні, що тільки не зроблять вони для звільнення місіс Уелдон! Ріка дає їм можливість спуститися до узбережжя і Дік Сенд, краще обізнаний з усіма труднощами, що стоять на шляху до порятунку, успішніше здійснить свій план, так не вчасно зіпсований нападом туземців.

Надія змінялася на відчай в думках юного моряка. Однак, завдяки своїй енергійності він не піддавався смутку і готовий був скористатися щонайменшою можливістю, як тільки вона з’явиться.

Передусім слід було дізнатися, до якого з ринків ведуть агенти свій караван. Можливо, кінцевим пунктом маршруту була одна із факторій Анголи, до якої залишалося всього декілька денних переходів. Якщо караван прямував до внутрішньої області Екваторіальної Африки, то попереду залишалися ще сотні та сотні миль шляху. Головний невільничий ринок знаходився в Ньянгве, в області маньїмів, на меридіані, який ділить Африканський континент майже навпіл, в країні Великих озер, якою подорожував тоді Лівінгстон. Але від табору на березі Кванзи до Ньянгве було дуже далеко – шлях триватиме багато місяців.

Це турбувало Діка найбільше: адже з Ньянгве не варто було навіть намагатися втікти. Якби місіс Уелдон, Дікові, Геркулесові та решті неграм навіть і вдалося б вирватися з полону, наскільки важким, а то й неможливим було б повернення до океану цим довгим шляхом, сповненим небезпек!

Втім, скоро у Діка Сенда з'явилися усі підстави вважати, що караван повинен скоро прибути на місце. Навіть не розуміючи мови, якою говорили між собою начальники каравану, – то була суміш арабської з якоюсь африканською говіркою, – він все ж помітив, що вони часто вимовляють назву одного з найважливіших невільничих ринків цих місць. Назва ця була «Казонде» і Дік знав, що Казонде – центр работоргівлі в Анголі. Це наштовхнуло його на думку, що саме там вирішиться доля усіх полонених: вони потраплять до рук місцевого царка або якогось багатого работорговця. І ми знаємо, що він не помилявся.

Дік Сенд, старанно вивчаючи географію, знав усе, що було відомо про Казонде. Відстань від Сан-Паулу-ді-Луанда до цього міста не перевищує чотирьохсот миль, а, отже, від табору на Кванзі до невільничого ринку було не більше двохсот п'ятдесяти миль. Дік вирахував це приблизно, прийнявши за основу перехід, здійснений його маленьким загоном під керівництвом Гарріса. За звичайних умов такий шлях можна подолати за десять – дванадцять днів. Але, оскільки караван вже був знесилений попередньо подоланою відстаню, Дік подвоїв цей час і вирішив, що на перехід від Кванзи до Казонде знадобиться не менше трьох тижнів. Він дуже хотів поділитися своїм припущеннями зі старим Томом та його товаришами. Вони би дещо потішилися новиною про те, що їх не відведуть в нетрі Екваторіальної Африки, в ті страшні краї, звідки немає ніякої надії вибратися. Досить було б обмінятися мимохідь декількома словами, щоб повідомити їм те, чого вони не знають. Але чи вдасться це зробити?

Том і Бат – випадково об’єднані батько та син, – Актіон та Остін, закуті попарно, знаходилися в правому кінці табору. За ними спостерігали хавільдар та дюжина солдатів.

Дік, який міг вільно пересуватися, вирішив поступово скорочувати відстань в п'ятдесят кроків, що відділяла його від групи невільників, серед яких і його товариші. Він став обережно наближатися до них.

Ймовірно, старий Том здогадався про наміри Діка – він щось пошепки сказав своїм товаришам і ті почали уважно слідкувати за Діком. Вони не рухалися, однак готові були дивитися та слухати.

Незабаром Дік з недбалим виглядом подолав половину відстані. Тепер він міг би вже викрикнути Томові назву міста, до якого прямує караван, і сказати, скільки приблизно часу триватиме подорож. Було б ще кращим все детально йому розповісти та домовитися, як їм поводитися під час переходу. Тому він продовжував рухатися вперед. Серце його сповнилося надії. Лиш декілька кроків відділяло його від бажаної мети, як, раптом, наглядач, немов зненацька розгадавши його задум, з криком кинувся йому навперейми. Солдати, що прибігли на крик наглядача, негайно ж грубо відштовхнули Діка, а Тома та його супутників відігнали в протилежний кінець табору.

Нетямлячись від гніву Дік Сенд кинувся на наглядача. Він спробував вихопити у нього з рук рушницю і відірвав ствол від ложа. Чоловік вісім солдатів напали на нього, щоб відняти уламок рушниці. Розлючені, вони б розшматували юнака, якби не втрутився один із начальників каравану: високий араб з жорстоким виразом обличчя. Це був той самий Ібн-Хаміс, про якого балакали Гарріс та Негоро. Він промовив декілька незрозумілих Діку слів і солдати слухняно відступили, покинувши свою жертву.

Тепер стало абсолютно зрозумілим те, що охороні було суворо наказано, з одного боку, не давати Діку спілкуватися з товаришами, а з іншого – зберегти йому життя. Хто ще міг віддати такі накази окрім Гарріса або Негоро?

Цієї миті, о 9 годині ранку 19 квітня, хрипко пролунав звук рогу та гуркіт барабанів. Відпочинок закінчився.

Негайно всі – начальники, солдати, носильники та невільники – скочили на ноги. Невільники розібрали пакунки з вантажем та вишикувалися в колону, попереду