Читати книгу - "Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа"

А цей, старий у джинсах, увійшовши, сказав «Хай!» (хохол, напевне), підійшов до продавщиці навпроти дверей і став читати, ворушачи губами, написане на коробці.

Усі чотири жінки дивилися на чудака, чекаючи невідь чого. Нарешті саме та, до якої він підійшов, не витримала і запитала, що йому потрібно.

– Хотів би купити «Одеської» ковбаси, – сказав Чонкін, підозрюючи, що говорить щось не те.

Продавщиця видивилась на нього уважно, перезирнулася зі своїми колегами, знову поглянула на Чонкіна і ввічливо, дуже ввічливо поцікавилась:

– А вам, дідусю, потрібна саме «Одеська»? А «Краківська» не підійде?

– Або «Докторська»! – гукнула зі свого місця друга продавщиця.

– Чи «Отдєльная», – підхопила третя.

– Чи «Вєтчинно-рублєная», – залилась сміхом касирка.

– А ви, дядечку, чи ж не з-за гряниці приїхали? – запитала перша продавщиця.

– Він із Америки, – одізвалась касирша. – Хіба не видите – американець, у джинсах.

Тепер усі вони покотились зо сміху. А Чонкін знову знітився і з розгубленою посмішкою вийшов на вулицю.

Чонкін не помічав (та йому й не треба було), що під час прогулянки по Москві його супроводжують не менше чотирьох чоловік піших і ще восьмеро, що пересувалися в двох автомобілях, спілкуючись між собою по радіо. Результатом їх колективного спостереження був оперативний рапорт про те, що член делегації фермерів містер Джон Чонкін, в минулому Чонкін Іван, він же Іван Голіцин, побував у Мавзолеї Леніна, але відмовився відвідати Третьяковську галерею. Замість цього здійснював обхід міста. При цьому мало цікавився архітектурою столиці чи її історичними пам’ятниками, а зосередив свою увагу на найнепривабливіших задвірках, звалищах і смітниках. Заходячи в магазини, звертав увагу на тимчасову відсутність деяких товарів і критикував їх якість, а в магазині «Ковбаси» задавав продавщицям провокаційні запитання.

Ясна річ, це донесення було направлено керівництву відділу спостереження за іноземцями, а потім і вище, туди, де сиділи люди в генеральських погонах і робили вигляд чи навіть думали, що вони зайняті важливою справою захисту вітчизни, а насправді по розуму, інтелекту, способу мислення і за колом виконуваних обов’язків цілком належали до тієї породи людей, яких у народі називають придурками.

Ці придурки негайно ухвалили завести на громадянина США Чонкіна Івана справу оперативної перевірки і дали вказівку не випускати його з очей. Хоча їм було заздалегідь сказано, що Чонкін перебуває в делегації, запрошеній самим Генеральним секретарем ЦК КПРС і вже за одним цим є особою майже недоторканною, але вони й самого Генерального вважали недоторканним тимчасово і частково.

У понеділок і вівторок делегація американських фермерів побувала на Виставці досягнень народного господарства і в одному зі зразкових підмосковних радгоспів, де овочі для членів ЦК партії трудящих вирощувалися без хімічних добрив, а корів для виставки годували вершковим маслом. У невеличкому радгоспному магазині були і всілякі ковбаси, і сири, і овочі, і фрукти, чисті, помиті і розкладені по окремих лотках. Червоних грейпфрутів, однак, не було й тут. А втім, не було й покупців. У Міністерстві сільського господарства делегацію прийняв сам міністр, а в середу їх попросили одягтися покраще (бути не в джинсах і кросівках) і повезли в Кремль на зустріч із президентом Майклом Горбачовим.

Їх увели до величезних розмірів залу з ліпними стелями, чудернацькими кришталевими люстрами і великими картинами, що зображали Леніна і були присвячені різним історичним подіям, типу штурму Зимового палацу, плану ГОЕЛРО, будівництва Дніпрогесу і взяття Рейхстагу.

Навколишня розкіш подіяла на прибульців дивним чином. Вони, хоча б і вільні начебто люди, раптом принишкли і самі по собі, без чиєїсь команди вишикувалися в одну шеренгу і навіть якось вирівнялися. Нарешті двері розчинилися і звідтіля швидким кроком вийшов знайомий Чонкіну по портретах лисий пан з великою родимою плямою, за обрисом схожою на південну частину американського континенту. Збоку дріботів молодий і вгодований чоловік, як згодом виявилося, перекладач, а за ним ланцюжком слідували міністри, заступники міністрів, начальники відділів, помічники начальників і помічники помічників. Усі йшли трохи неприродно і тримали руки так, наче вони у них були зайві.

Фермери іще більше підтягнулись. Горбачов підійшов до першого – Джеррі Маккормака – протягнув руку і сказав:

– Здраствуйте!

Фермери, як їх і інструктували, стали відрекомендовуватися, і щоразу Горбачов повертав до того, хто говорив, ліве вухо, а потім сам казав одне слово: «Приємно» (а перекладач тут і тлумачив: «Плежа») і пересувався до наступного. Дійшов Горбачов і до Чонкіна, простягнув руку. Чонкін сказав: «Чонкін».

– Приємно, – сказав Генсек і пішов далі, але якась думка зупинила його і повернула назад.

– Запитай у нього, – сказав він перекладачеві, – а що це у нього за прізвище? Звучить як російське.

– Я єсть руський, – сказав Чонкін.

– А-а, – закивав головою Генсек, – то-то я чую, звучить наче по-нашому. І самі у Росії народився? Чи не ставропольський, часом? Ні? Шкода. А то я також знав одного Чалкіна. Хороший був хлопець, тракторист, комсомолець, але, розумієте, зловживав цим ділом. – Генсек дав щигля собі по кадику. – І якось, розумієте, п’яним упав у криницю і втопився. А ви що ж, судячи з віку, з другої еміграції? У полон потрапили чи як?

– Та так, – сказав Чонкін ухильно.

– Так, – покивав Горбачов, – ось як вона склалася історія, так сказать, нашого віку! Драматична! Переламала долі, порозкидала наших людей кого куди. Але будемо якось помилки минулого виправляти. Ви зараз чим, сільським господарством займаєтеся?

– Фермерую, – сказав Чонкін стримано.

Генсек запитав, а що за ферма, скільки землі, що на ній вирощується. Чонкін сказав: землі дев’ятсот акрів.

– Скільки ж це по-нашому буде? – повернувся Генсек до міністра сільського господарства, чим заскочив його сильно, оскільки той прийшов у сільське господарство з загальнопартійної роботи, а до того керував культурою. Але виручив перекладач, який знав не тільки мову, а взагалі чортзна чого тільки не знав.

– Чотириста п’ятдесят гектарів приблизно, – сказав він.

– І скільки у вас народу працює? – запитав Михайло Сергійович.

– Чого? – не зрозумів Чонкін.

– Ну, я запитую, який у вас колектив? Скільки трактористів, комбайнерів, полеводів?

Чонкін подумав і сказав:

– Я єсть один.

– Ну цього я вже ніяк собі в голову не вміщу. Як же це – один? Я розумію, що у вас парткомів там, звичайно, немає, – пожартував Генсек, і всі, хто йшов позаду нього, голосно засміялися. – Але, однак, навіть без парткомів треба орати, сіяти, удобрювати, проріджувати, збирати, молотити, віяти, возити