Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

— Так, отче.

— Чи віриш ти, що Христос пробачить тобі та буде милостивий до тебе?

— Вірю.

— Далі — чи даєш ти слово, що будеш шукати прощення і виправишся, роблячи богоугодні справи?

— Так, отче.

— Тоді сповідайся, сину мій, із відкритим серцем.

— Мій святий та благочестивий отче, — Вавасюр нахилив голову, — я спільно дію із лихими людьми.

Баристер тоді розповів священику про приречених. Він розповів про їх ватажка, Вільяма Ексмю, помічника настоятеля монастиря Св. Варфоломія. Він стверджував, що не міг раніше нічого сказати через їхню дружбу із Ексмю. Однак він нічого не згадував про угруповання, відоме як Dominas, що внесло розбрат і блюзнірство в життя королівства, аби забезпечити перемогу для нового короля.

Того ранку, йдучи до Вестмінстер-холу, щоб узяти участь у дебатах, Вавасюр не мав наміру сповідатись. Але біля загальної зали його зупинив ерудит Емнот Галінґ, який біг за конем і кричав:

— Вас узяли в полон вороги, яких ви не бачите!

Він притримав коня.

— Це ж як?

— Присягаюсь, я кажу правду, сер Майлз. Одна людина готує змову проти вас!

— Ти серйозно чи це такий дурний жарт?

— Серйозніше не буває.

— То про кого ти говориш?

— Про Вільяма Ексмю.

— Ексмю? Але ж він…

— Член вашої таємної організації? Так я і думав.

Після того, як баристер спішився, Емнот Галінґ розповів йому про зв'язок між Ексмю та людьми, що зустрічались у круглій вежі.

— Дружба — то не вада, — мовив Вавасюр, — і на кожний доказ має бути принаймні два свідки.

— Ви глибоко знаєтеся на законі, мені відомо, проте істина лежить глибше. Ексмю попрохав мене організувати вашу смерть за допомогою отрути. Він не довіряє вам більше свої sécréta secretorum.[100]

— Лев завжди сидить у засідці.

— Але ж він не лев. Він найманий вбивця, що завжди носить кинджал за пазухою. У нього дурні помисли. Я його добре знаю.

— Скажіть мені, ви — один із приречених?

— Тож ви про нас знаєте? — Баристер коротко кивнув. — Це все винаходи Ексмю. Він грає і за тих і за сих.

Тепер Емнот Галінґ знав напевно те, що раніше підозрював: Ексмю веде приречених до пастки, за наказом якихось високопосадовців, і дуже скоро зрадить їх. Клерк і за себе теж боявся: він не мав ніяких сумнівів — Ексмю зробить так, що його заарештують за підозрою у вбивстві Вавасюра. Ексмю сам оголосить йому мат.

— Дайте мені відповідь іще на одне запитання, — похмуро попрохав його Вавасюр. — Навіщо Ексмю планувати мою смерть?

— Він підозрює, що між вами і таким собі Ґантером, лікарем і базікою, існує зв'язок.

— Але ж лікар мертвий.

— Що? Як це так?

— Його тіло знайшли у Фліті. Хтось підло зарізав його.

— Дух його змінив місце свого перебування?

— Ось що кажуть ваші нові люди? — Баристер не став чекати на відповідь. — Той, хто понівечив його, втік. Слідів не залишилося.

— Вірте мені, сер, це справа рук Ексмю. Він намагатиметься повісити це вбивство на вас. У вас є п'ять почуттів — от і скористайтеся ними. Він планує знищити вас, і ця смерть пречудово відповідає його намірам.

Саме у цей момент баристер, побоюючись за своє життя, вирішив виказати Ексмю духівнику Генріха Болінґброка.

Він не міг сподіватися на аудієнцію із самим Генріхом, не так скоро після захоплення влади; але він міг попрохати Ферура передати королю цю доповідь із уст в уста. Тоді Вільяма Ексмю заарештують разом із іншими приреченими. Можливо, Вавасюр навіть заслужить подяку від нового короля за те, що викрив заколот приречених; таким чином, історія про Dominus залишиться під сукном — і король, безперечно, вирішить за краще тримати її у цьому надійному місці й надалі.

— Благаю вас од щирого серця. — бурмотів баристер Ферурові, який щойно вислухав його сповідь, — пильно вислухайте мене, донесіть до нашого лорда Генріха мої відверті слова. Я повіряю себе Господу, перебуваючи у великій розгубленості, знеславлений усіма цими хибними звинуваченнями та злодіями.

— Я перекажу все це нашому шановному панові, та з Божою допомогою він поведеться з ними усіма так, що кожен отримає по заслугах. У ці смутні часи король має знати, хто йому друг, а хто — ворог.

— Звісно ж.

— Усе це я більше нікому не скажу, окрім нашого пана. А що ж до тебе, Майлзе Вавасюр?

— Цим я закінчую, бо нічого більше не можу зробити. Облишу це на віки вічні.

— Чи відчуваєш каяття?

— Я щиро каюся в тому, що у часи минулі я пішов шляхом невірним, темним, скелястим, важким і нескінченним.

— Чи щирий ти та відвертий, коли говориш так?

— Та