Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

в їхніх очах показали себе з гіршого боку, а крім того, ми й самі завдяки цьому не загинули. Так само, як і ми, він прекрасно знав, що наш похід і щасливе повернення в Елладу суходолом неможливе через непрохідні річки. Оскільки ця людина така, то я і відібрав у неї солдата. /24/ Але якби його вів ти, або ж хто-небудь із твоїх людей, а не з осіб, які таємно утекли від нас, то, будь певен, я нічого б такого не вчинив. Тож май на увазі: якщо ти зараз стратиш мене, то умертвиш чесну людину заради боягуза й зловмисника».

/25/ Вислухавши це, Клеандр сказав, що він не схвалює вчинку Дексіппа, якщо той справді вчинив так. «Однак, — сказав він, — навіть якщо Дексіпп страшенний негідник, то все ж, як на мене, він не має зазнавати насильства, а підлягати вироку, ухваленому судом, достоту як і ви зараз пропонуєте зробити. /26/ Зрештою, зараз ви можете піти, а цю людину залиште, і коли я запрошу, прийдіть на суд. Я не звинувачую ані війська, ані когось іншого, бо ця людина зізнається у звільненні солдата». /27/ Тоді той, хто був звільнений Агасієм, сказав: «Клеандре, якщо ти гадаєш, що мене взяли за злочинні дії, то знай: я нікого не бив і в нікого не кидав каміння, а тільки говорив, що забрана худоба належить усім. /28/ Адже існує солдатська ухвала, згідно з якою здобич, забрана однією особою під час спільної вилазки, є спільним майном. Такі були мої слова, і за це Дексіпп схопив мене і повів, а щоб ніхто не ремствував, розподілив збережену ним частину здобичі між грабіжниками, і то всупереч ухвалі». На це Клеандр сказав: «Коли ти справді причетний у справі, залишся, щоб нам порадитися і щодо тебе».

/29/ Після цього Клеандр із своїм оточенням стали снідати, а Ксенофонт зібрав військо і порадив йому послати кількох людей до Клеандра і просити за звинувачених. /30/ Тоді вирішили послати стратегів і лохагів, спартіата Драконтія і ще кількох чоловік, яких вважали здатними будь-яким чином випросити у Клеандра обох людей. /31/ Прийшовши до Клеандра, Ксенофонт сказав: «Клеандре, обидва мої воїни у твоїх руках, і військо надало тобі право чинити з ними і з усіма нами на свій розсуд. Але зараз воно пильно просить тебе повернути йому обох і не страчувати їх, бо ж у минулому обоє здолали багато труднощів, поки вони дійшли сюди. /32/ Якщо ти зважиш на їхнє прохання, то солдати обіцяють, що, зі свого боку, вони можуть стати під твою команду і з ласки богів довести, що вміють виконувати накази і з допомогою богів хоробро воювати з ворогами. /33/ Просять вони тебе також про те, щоб ти, прийшовши сюди і прийнявши над ними командування, розслідував справу про Дексіппа і всіх інших і кожному віддав належне». /34/ Вислухавши це, Клеандр сказав: «Клянусь Діоскурами[255], я не зволікатиму з відповіддю і одразу ж поверну вам обох затриманих. Я сам буду у вас і, якщо боги дозволять, поведу вас в Елладу. Ваші слова цілком суперечать тому, що я чув про деяких осіб з вашого середовища, а саме, ніби вони підбурюють супроти лакедемонців».

/35/ Тоді посланці пішли, подякувавши Клеандрові і взявши із собою обох солдатів. А Клеандр почав приносити жертви з приводу походу, приязно повівся з Ксенофонтом, і вони обоє обмінялися знаками гостинності. Коли ж Клеандр помітив, що солдати слухняно виконують розпорядження, то він ще дужче захотів бути у них командувачем. /36/ Та оскільки принесені ним упродовж 3 днів жертвоприношення виявилися несприятливими, він зібрав стратегів і сказав: «Священні знаки не сприятливі для мене у тому, щоб вести звідси військо під моєю орудою. Однак не засмучуйтеся з цього приводу: мабуть, вам самим належить вести солдатів. Отже, вирушайте, а ми приймемо вас якнайкраще, коли ви прибудете туди [до Візантія]».

/37/ Тоді солдати вирішили дати йому частку здобичі із спільного майна. Він прийняв, але потім знову віддав назад. Клеандр відплив, а солдати, розділивши між собою привезений їм хліб і решту забраного майна, вирушили в похід через країну віфінців. /38/ Але оскільки, йдучи прямим шляхом, вони не роздобули нічого з провіанту, щоб з ним увіходити в дружню країну, то вони вирішили повернутися назад і йти цілий день. Вчинивши так, вони захопили багатьох рабів і худоби і на шостий день прийшли до Хрисополя халхедонського і там пробули 7 днів, продаючи здобич.

Книга VII
Розділ 1

/1/ [Про те, що здійснили елліни під час спільного з Кіром походу, аж до битви, а також після смерті Кіра, прямуючи до Понту, і що вони звершили, поки йшли пішки і пливли на кораблях, маючи намір покинути Понт, до прибуття за межі його гирла до азіатського Хрисополя, — розказано у попередніх розділах].

/2/ Після цього Фарнабаз, боячись, щоб військо не вчинило походу в його країну, відрядив посла до наварха Анаксібія, який перебував тоді у Візантії, і просив його переправити військо з Азії, обіцяючи, зі свого боку, зробити усе для цього необхідне. /3/ Анаксібій запросив до Візантія стратегів і лохагів й обіцяв, у разі їхньої переправи, давати солдатам платню. /4/ Стратеги і лохаги заявили, що вони дадуть відповідь після того, як порадяться, а Ксенофонт сказав йому про своє бажання покинути військо й відпливти. Але Анаксібій попросив його зробити переправу разом із військом і потім вже залишати табір. Той