Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перший виступ у місті Слов’янську, в педагогічному університеті відрізнявся від інших університетських виступів тим, що в перших рядах сиділи мобілізовані військовослужбовці, поставивши на підлогу свої автомати Калашникова дулами вгору. Вони прийшли просто зі служби і туди ж поверталися відразу після зустрічі. Були й студенти, були й просто жителі міста. Вхід був вільний, і величезна зала здавалася переповненою. У мирному Києві або Львові й соціальна, й романтична поезія, як, утім, і взагалі сучасна література, — це радість для обраних. Більшість людей живе щоденними життєвими турботами, які іноді називають нудним словом «рутина». У зоні АТО «рутини» немає. Про неї згадують із ностальгією. І тому поезія, увірвавшись на мить у цей напружений, переляканий світ зруйнованої світобудови людей, раптом набуває особливої цінності, стає проповіддю миру, любові, нормального життя.
У Краматорську патріотично налаштована молодь організувала собі щось схоже на кафе з назвою «Вільна хата». Оренду приміщення оплачують із гранта, отриманого з Європи. Усередині можна пити каву, чай, читати книги, користуватись інтернетом. А платиш — стільки, скільки можеш. Не можеш — тоді все безкоштовно. Біля входу стоїть прозора коробка-скарбничка для грошей. Кожен кидає в неї стільки, скільки може. Наша зустріч проходила ввечері просто там, а поруч на величезній порожній площі стояв пам’ятник Леніну і біля нього жінка по колу возила коляску з дитиною. Серед молоді в цих краях українських патріотів незрівнянно більше, ніж серед дорослих і літніх. На балконах ніхто не вішає український прапор. Перехожі уникають розмов із незнайомцями і деякі, якщо не всі, вважають, що «Росія ще повернеться». Вадим, учень п’ятого класу однієї зі шкіл Сєвєродонецька, не боїться до своєї курточки прив’язувати «жовто-блакитну стрічку». «У нас учителі — сепаратисти, — каже він, — а от учні — патріоти».
У Сєвєродонецьку на Гвардійському проспекті в будинку 31 розташоване кафе «Артишок» — єдине місце, де збираються ті, хто люблять Україну, і солдати, і добровольці, й місцеві жителі. Щоранку його господиня Тетяна Бєлянська, яка не виїжджала звідси і за часів окупації, вивішує біля входу два прапори — України та Сєвєродонецька. На ніч залишати український прапор не можна — зірвуть. Її вже десятки разів обіцяли вбити, різали оббивку дверей її квартири, писали капості на стінах парадного, але вона не здається. «Мені нічого втрачати! — каже вона. — Я 20 років прожила в Сочі, а потім повернулася на Батьківщину, в Сєвєродонецьк, і звідси виїжджати не збираюся!» Під час окупації російський військовий зайшов до кафей обурився, чому на барній стійці в склянці стоїть маленький український прапор. «Тому, що тут Україна» — відповіла йому вона. Він розвернувся й вийшов, так нічого й не замовивши.
Одна з місцевих жительок мені сказала, що кожного дня, коли проїжджає на тролейбусі по Гвардійському проспекту повз кафе «Артишок», схвильовано перевіряє — чи вивішено біля дверей український прапор. І щоразу, коли його бачить, заспокоюється — прапор висить, значить, усе гаразд, значить, нічого страшного не сталось. Із цим прапором багато жителів міста «звіряють» владу, як іноді люди по вежі з годинником звіряють час на своєму годиннику.
Незважаючи на друге оголошене перемир’я в цих містах і містечках, від яких до лінії фронту іноді менше 10 кілометрів, відчувається тривога та крихкість тиші. Тут намагаються не думати про війну й не можуть не думати. Тут мало хто вірить, що це перемир’я переросте в мир, у стабільність. Тут нині бояться думати про майбутнє.
Так, Донбас — це інший світ. Це світ, в якому час зупинився не тепер, не під час Майдану, а набагато раніше. І не було серед українських політиків до нинішнього часу жодного «годинникаря», який захотів би знову запустити годинник Донбасу, щоб той ішов секунда в секунду з годинником Києва, Львова та Чернівців. Тепер цей годинник доведеться «запускати» всім нам разом і прозаїкам, і поетам, і музикантам, і шахтарям, яким більше подобається тримати в руці відбійний молоток, ніж гранатомет. Цей годинник усе одно піде, зацокає. Тільки від нас усіх залежить, коли.
3 квітня 2015 року. Менше пострілів, більше арештівВ Донбасі триває офіційне перемир’я. ОБСЄ продовжує висловлювати «обережний оптимізм», і це не зважаючи на те, що представників ОБСЄ сепаратисти не пускають не тільки на кордон із Росією, але й на інші захоплені ними території. Стріляють нині тільки на декількох ділянках фронту неоголошеної війни: біля Маріуполя, міста, що перегороджує російським інтересам сухопутну дорогу на Крим і Одесу, біля Луганська, де під українським контролем залишається теплоелектростанція в Станиці Луганській, і в районі Донецька, де біля знищеного Донецького аеропорту українська армія й добровольці утримують кілька зруйнованих населених пунктів. Одначе все-таки стріляють менше. І чим менше стріляють в Донбасі, тим більш чутними стають «постріли» політичних баталій у Києві. Війна йде в парламенті, де депутати коаліції обмінюються звинуваченнями в корупції з депутатами, що представляють практично ліквідовану Партію регіонів утікача-президента Януковича. Колишні однопартійці Януковича в парламенті об’єднані під брендом «Опозиційний блок» і недавно заявили про створення тіньового уряду. Вони, як і раніше, мріють представляти інтереси півдня та сходу України, але, звичайно, з поправкою на окуповані території Донбасу, де ніякого політичного життя наразі немає. Одначе за договором, відомим під назвою «Мінськ-2», на окупованих територіях найближчим часом мають пройти місцеві вибори і та місцева влада, яку буде сформовано в результаті цих виборів, зможе вести переговори з владою України про майбутнє нині окупованої частини Донбасу. На самих окупованих територіях якісь дивні «вибори» вже було проведено навесні та, ясна річ, в ДНР перемогла неіснуюча політична сила бойовиків лідера ДНР Олександра Захарченка, а в Луганській області — така ж сила лідера ЛНР Плотницького. Схоже, що навіть самі Захарченко й Плотницький забули про ці «вибори»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.