Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

Словом, сучасний світ уже змінює майбутнє, яке, своєю чергою, змінить перебіг війн.

Врахувавши ці тенденції, можемо відповісти на три важливі запитання: хто воює, навіщо воює і як воює.

У питання «Хто воює?» ідеться про те, які країни й групи хочуть розв’язати війну і які члени суспільства візьмуть на себе цей удар, зголосившись піти у бій. Останні кілька століть стандартом вважалися масові армії — професійні або такі, де майбутніх вояків призивають на службу. Однак зростання терористичних організацій вказує на те, що на полі бою воюватимуть не лише армії держав. Ті, що воюють через причини, не пов’язані з їхньою батьківщиною чи національністю, — наприклад, борці за екологію — вестимуть бій у формах, яким надають перевагу екстремістські групи на зразок Аль-Каїди: внутрішньо (усередині країни, малими групами) або на міжнаціональному рівні (пліч-о-пліч із представниками інших національностей).

Коли йдеться про державне військо, невідомо, чи існуватимуть і далі масові армії, військово-морські й повітряні сили — як ті, що воювали у конфліктах XX століття і які можна побачити у воєнних кінострічках, як-от у фільмі «Дюнкерк» Не такі численні збройні сили, що покладатимуться на технології, вимагатимуть різних умінь і навичок не так від «морських котиків», як від програмістів і операторів дронів — тобто від людей, які навряд чи служили би в армії минулого! Деякі конфлікти потребуватимуть нетипового складу учасників. А інші вимагатимуть, щоб групи країн спільно боролися з мега-проблемами — наприклад, коли ураган зруйнує велике місто.

Змінюються і причини, з яких люди воюють — згруповані чи то в державне військо, чи то в інші збройні підрозділи. Націоналізм та ідеології, які призвели до війн у XX столітті, помалу згасають, поступаючись місцем сотням проблем, які начебто складно розв’язати без збройного конфлікту. Наприклад, сучасні конфлікти все частіше виникають через етнічну приналежність і релігійні переконання, а не через патріотизм. Схоже, що так триватиме й надалі. Багато людей живуть у регіонах, де кліматичні зміни проявляються усе сильніше, а вірусна пандемія може мати катастрофічні наслідки. З часом усе більше недержавних угруповань воюватиме за збереження довкілля й ресурсів, а дедалі більше держав вживатимуть заходів, щоб запобігти інфекційним хворобам.

Найскладніше відповісти на третє запитання: як ми воюватимемо. Суперечливі тенденції, які панують сьогодні у технологічній сфері та в суспільстві, можуть призвести або до автоматизованих боїв, або до особистісних форм насильства, відомих споконвіку. Країни, що швидко розвиваються — Китай, Індія, Бразилія, — вкладають гроші у традиційні масові армії, тоді як Росія експериментує з хакерством, угруповання на кшталт ІДІЛ мають на озброєнні жорсткі методи, а США володіють найсучаснішими автономними воєнними технологіями, як-от дронами. Те, котрий із підходів здобуде гору, І як вони поєднуватимуться між собою, стане зрозуміло за 10-20 років.

Можемо тільки уявляти, яким буде майбутнє, бо на нього впливатиме і те, про що ми знаємо, і те, чого поки не знаємо. Сподіваюся, що моє есе надихне тебе, люба читачко або любий читачу, поміркувати над цим. Спробуй відповісти на три питання — хто? чому? як? — і спрогнозувати, як усе виглядатиме Це не тільки стане для тебе цікавим експериментом, а й допоможе підготуватися до майбутнього, в якому ти житимеш.

Джилл

Політика пов’язана із силою. Справді, дехто мріє про владу, бо любить командувати іншими і слухати, як звучить його чи її голос, або думає, що може вразити інших людей. Але такі особи є всюди, не тільки при владі. Важливо, що більшість людей, які займаються політикою, таки хочуть скористатися своїми повноваженнями для того, аби творити добро, допомагати іншим і зробити кращим свій район, країну і світ. Можна досягнути багато чого, скориставшись силою цілої країни, щоб втілити свої ідеї в життя: приборкати зміну клімату чи розробити нові, дуже потрібні технології. Але для того, щоб домогтися успіху, треба не просто мати рацію — потрібно вміти переконувати людей, щоб вони погоджувалися з тобою.

Політики мають повноваження, які їм передають виборці, і завдяки цьому можуть робити те, чого не можуть інші люди чи організації. Наприклад, ухвалювати закони, яких усі муситимуть дотримуватися, або змушувати всіх платити податки, а потім витрачати ці кошти на втілення своїх ідей. Політики мають враховувати різні погляди й оцінювати, які ідеї працюватимуть, а які — ні. Ось чому політику неможливо уявити без дебатів. Переконливі аргументи є ознакою здорової демократії — за умови, що люди сперечаються про те, що найкраще для країни, а не обзивають одне одного!

Багато з нас хвилюється, що політики кажуть не те, про що думають насправді. Хоч політики такі самі люди, як ми з тобою, їм буває непросто визнати свої помилки чи зізнатися, що вони не все знають. Їм важко показати, що вони неідеальні, бо політичні суперники й журналісти пильно стежать за кожним їхнім кроком і тільки чекають, коли ті спіткнуться.

Намагаючись уникнути цієї проблеми, деякі політики потрапляють у пастку й запевняють, що все добре. В і дм о вляпаться відповідати на прості запитання або брати відповідальність за свої рішення Дехто намагається відвернути увагу від власних помилок, голосно критикуючи помилки суперників, а інші вдають, начебто їхні думки є беззаперечними фактами. Слухаючи їхні аргументи, ти можеш багато чого навчитися. Зазвичай політики, які чесно й відверто висловлюють свою думку і які хочуть діяти правильно, зрештою опиняються у кращому становищі, аніж ті, хто уникає запитань.

Для початку прочитай або послухай, і до пишуть чи кажуть політики на тему, яка тебе цікавить: котрусь із тих, що згадувалися в цій книжці, чи якусь іншу — наприклад, про розробку автомобілів без водія, захист тигрів, які от-от можуть вимерти, або боротьбу із забрудненням пляжів. Дивися новини, читай газети або стеж за дискусіями у соцмережах.

Подумай, з чим ти погоджуєшся, а з