Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

такої несправедливості йому закортіло перетворити Снейпа на тисячу шматочків гидкого слизу. Він обминув Снейпа, зайшов з Роном у найдальший куток підвалу й кинув на стіл портфеля. Рон теж аж тремтів з люті. На якусь мить здалося, що між ними поновилися колишні стосунки, але тут Рон розвернувся й сів коло Діна та Шеймуса, покинувши Гаррі самого. З другого краю підвалу Мелфой повернувся спиною до Снейпа, самовдоволено вишкірився й натис на значок. У приміщенні ще раз блиснув напис «ПОТТЕР-СМЕРДОТТЕР».

Почався урок, а Гаррі сидів, дивився на Снейпа і уявляв усілякі страхіття, що з тим стаються... якби ж то він володів закляттям «Круціатус»... Снейп лежав би на спині, мов той павук, смикаючись і здригаючись...

- Протиотрути! - сказав Снейп, оглядаючи клас. Його холодні чорні очі при цьому неприємно поблискували. - Ви всі мали приготувати свої рецепти. Ретельно заваріть своє зілля, а тоді когось виберемо й випробуємо те, що вийшло...

Снейпів погляд зустрівся з Гарріним, і Гаррі зрозумів, що зараз буде. Снейп збирається отруїти його. Гаррі уявив, як він хапає свій казанець, підбігає до Снейпа і лупить його по немитій голові...

І тут Гарріні фантазії урвало грюкання у двері підвалу. То був Колін Кріві.

Він прослизнув у клас, сяючи усмішкою до Гаррі, і підійшов до Снейпового столу.

- Так? - коротко спитав Снейп.

- Даруйте, пане професоре, але я маю забрати Гаррі Поттера нагору.

Снейп націлився своїм гачкуватим носом на Коліна, й усмішка сповзла з бадьорого обличчя хлопця.

- Поттер ще цілу годину має бути на уроці зілля й настійок, - холодно відказав Снейп. - Після цього він і піде нагору.

Колін порожевів.

- Пане... пане професоре, його хоче бачити містер Беґмен, - сказав він нервово. - Збирають усіх чемпіонів, думаю, їх мають фотографувати...

Гаррі віддав би що завгодно, аби тільки Колін не говорив цих останніх слів. Він зиркнув на Рона, але той невідривно дивився в стелю.

- Дуже добре, - гаркнув Снейп. - Поттере, залиш речі тут і повернешся випробувати свою протиотруту.

- Вибачте, пане професоре... але він повинен узяти речі з собою, - пискнув Колін. - Усі чемпіони...

- Дуже добре! - гаркнув Снейп. - Поттере... бери свого портфеля і йди геть, щоб я тебе не бачив!

Гаррі закинув портфель на плече, встав і пішов до дверей. Коли він минав слизеринців, звідусіль сяяв напис «ПОТТЕР-СМЕРДОТТЕР».

- Дивовижно, Гаррі, правда? - заговорив Колін, щойно Гаррі зачинив за собою двері підвалу. - Правда ж? Те, що ти чемпіон?

- Так, дивовижно, - зітхнув Гаррі, коли вони йшли сходами до вестибюлю. - А навіщо їм ці фото, Коліне?

- Мабуть, для «Щоденного віщуна»!

- Чудово, - пробелькотів Гаррі. - Саме те, що мені треба. Зайва реклама.

- Щасти тобі! - побажав Колін, коли вони підійшли до потрібної кімнати. Гаррі постукав у двері і зайшов.

Він опинився в невеличкому класі. Майже всі парти були зсунуті до задньої стіни, залишивши посередині вільне місце. А ще три столи стояли рядочком біля класної дошки, вкриті довгим відрізом оксамиту. Ще там стояло п'ять стільців. На одному сидів Лудо Беґмен, розмовляючи з незнайомою відьмою у червоній мантії.

Віктор Крум, як завжди, похмуро стояв у кутку і ні з ким не спілкувався. Седрик і Флер про щось розмовляли. Гаррі ще не бачив Флер такою веселою. Вона весь час розмахувала головою, розвіваючи своїм довгим сріблястим волоссям, що виблискувало під світлом. Пузатий чоловік з великим чорним фотоапаратом спідлоба розглядав Флер.

Беґмен раптом помітив Гаррі, швидко встав і кинувся до нього. - Ага, ось і він! Чемпіон номер чотири! Заходь, Гаррі, заходь... нічого турбуватися, це просто церемонія звірки чарівних паличок. Зараз підійдуть усі судді...

- Звірка паличок? - нервово перепитав Гаррі.

- Мусимо перевірити, чи ваші палички нормально функціонують, чи з ними все гаразд. Це ж будуть ваші найважливіші знаряддя для виконання майбутніх завдань, - пояснив Беґмен. - Експерти зараз нагорі у Дамблдора. А потім відбудеться фотографування. Це Ріта Скітер, - додав він, показуючи на відьму в червоній мантії, - вона напише для «Щоденного віщуна» невеличку статтю про турнір...

- Може, не таку вже й невеличку, - втрутилася Ріта Скітер, дивлячись на Гаррі.

Волосся в неї було ретельно закручене дрібно-цупкими кучерями, що дивно контрастували з її важкою нижньою щелепою. На носі в Ріти стриміли прикрашені коштовним камінням окуляри. Опецькуваті пальці, що стискали сумочку з крокодилячої шкіри, закінчувалися п'ятисантиметровими яскраво-червоними нігтями.

- Чи не могла б я перемовитися з Гаррі, перш ніж ми почнемо? - спитала вона в Беґмена, і далі зосереджено придивляючись до Гаррі. - Самі розумієте - наймолодший чемпіон... додати до статті трохи перчику..

- Аякже! - вигукнув Беґмен. - Тобто... якщо Гаррі не заперечує.

- Е-е... - пробелькотів Гаррі.

- Гарнісінько, - зраділа Ріта Скітер, і вже за мить її пальці з червоними пазурями несподівано міцно вхопили Гаррі за руку вище ліктя й потягли з кімнати в найближчі двері.

- Щоб нам не заважав той галас, - пояснила вона. - Подивимось... так, тут гарно й затишно.

Це була комірчина для мітел. Гаррі витріщився на Ріту.

- Ходи-но, серденько... отак... гарнісінько, - знову повторила Ріта Скітер, вмостившись на хитке відерце, що стояло догори дном, а тоді підштовхнула Гаррі до якоїсь картонної коробки й зачинила двері, після чого вони опинилися в темряві. - Подивимось...

Вона розкрила сумочку з крокодилячої шкіри, витягла звідти пучечок свічок, запалила їх помахом чарівної палички й повісила прямо в повітрі. У комірчині стало видно.

- Гаррі, ти не будеш проти, якщо я скористаюся самописним пером? Я тоді матиму змогу розмовляти з тобою нормально...

- Яким пером? - перепитав Гаррі.

Ріта Скітер розплилася в усмішці. Гаррі нарахував три золоті зуби. Вона знову понишпорила у своїй крокодилячій сумочці, витягла звідти ядучо-зелене перо та сувій пергаменту й розклала все те на картонній коробці з-під магічного плямочисту «Місіс Шкряберз». Запхнула в рот кінчик зеленого пера, посмоктала його з помітним задоволенням, а тоді поставила сторч на пергамент, де воно й залишилося, балансуючи на вістрі й легенько тремтячи.

- Перевірка... я Ріта Скітер, кореспондент «Щоденного віщуна».

Гаррі зиркнув на перо. Не встигла Ріта Скітер заговорити, як воно почало харамулькати, пересуваючись по пергаменті:

Приваблива сорокатрирічна блондинка Ріта Скітер, чиє грізне перо проштрикнуло не одну дуту репутацію...

- Гарнісінько, - ще раз повторила Ріта Скітер, відірвала верхній край пергаменту, зіжмакала й запхнула в торбинку. Тоді нахилилася до Гаррі й запитала: - То чому ти, Гаррі... чому ти вирішив брати участь у Тричаклунському турнірі?

- Е-е...