Читати книгу - "Бог Світла"

— Аби тільки вони не прочитали цього сьогодні з твоєї пам’яті. Число тих, хто знає про смерть Брахми, намагатимуться обмежити до мінімуму. Оскільки офіційне розслідування, мабуть, провадитиме Яма, до того ж він сам і сконструював психозонд, гадаю, навряд чи хто з представників Жовтого Колеса матиме доступ до роботи машин. І все-таки слід переговорити з Ямою і переконатися, що так воно й буде, або підказати йому, щоб про це подбав — і то негайно.

— Перше ніж ти підеш…

— Так?

— Ти сказав, що робиться все, аби число тих, хто знає, звести до мінімуму, навіть якщо комусь доведеться накласти головою. Чи не означає це, що мене?…

— Ні. Ти житимеш, бо я захищу тебе.

— Але чому?

— Бо ми друзі.

Яма керував машиною, що зондує мозок. Він прозондував уже тридцять сім душ; всі вони могли навідати Брахму з його Саду протягом того дня, що передував його вбивству. Одинадцятеро з них були богами, серед них Ратрі, Сарасваті, Ваю, Мара, Лакшмі, Муруган, Агні та Крішна.

З усіх тридцяти сімох богів і людей жоден не виявився винним.

Кубера Кмітливий стояв поряд Ями й роздивлявся плівки психопроб.

— Що ж тепер, Ямо?

— Не знаю.

— Може, вбивця був невидимкою?

— Може.

— Але ти так не думаєш?

— Не думаю.

— А якщо кожного в Місті піддати зондуванню?

— Кожного дня багато прибульців навідує Місто, приїздять і від’їздять через численні входи і виходи.

— А ти не подумав, що до цього міг бути причетний хтось із ракшасів? Вони знову сновигають по світу, як ти добре знаєш, — і вони нас ненавидять.

— Ракшаси не отруюють своїх жертв. Та я й не думаю, що хтось із них міг би прокрастися до Саду: адже там установлені кадильниці, які їх відлякують.

— То що ж тепер?

— Вернуся до себе в лабораторію та поміркую гарненько.

— Можна мені провести тебе до Безмежних Палат Смерті?

— Коли маєш таку охоту.

Кубера пішов з Ямою, і поки Яма розмірковував, гладкий Бог вивчав каталог психопроб, заведений Богом Смерті ще в пору його перших експериментів із зондувальними машинами. Звичайно, ті перфострічки були негодящі, браковані, всього-на-всього якісь уривки; тільки Вершителі Карми мали збережені до сьогодні життєписи усіх мешканців Небесного Міста. Кубера, звичайно, знав про це.

Нове відкриття друкарського верстата сталося в Місті Жадань, що стоїть над річкою Ведрою. Саме там провадились і надзвичайно сміливі досліди з ватерклозетами. А ще з’явилося двоє чудових художників, які розписували Храми, а один старий скляр виготовив пару біфокальних окулярів і почав робити іншу. Словом, з’явилися явні ознаки того, що в одному з міст-держав почалося відродження.

Брахма вирішив: настала пора виступити проти Акселераціонізму.

На Небесах сформувалася провоєнна партія. У Храмах поблизьких міст, що сусідили з Містом Жадань, віруючих закликали готуватися до священної війни.

Шіва Нищівник носив лише символічний тризуб, бо по-справжньому покладався тільки на вогненний жезл, що його завжди носив при боці.

Брахма з золотою кульбакою та срібними острогами не розлучався з мечем, колесом і луком.

Новий Рудра успадкував лук та сагайдак свого попередника.

А Владика Мара носив мерехтливий плащ, який без упину мінився кольорами, і ніхто не міг розібрати, чим він озброєний та яка в нього колісниця. Тому, хто намагався придивитись до нього пильніше, невдовзі голова йшла обертом і все пливло перед очима, речі довкола Владики Оман змінювали свої форми, лише коні його лишалися такими самими, з рота в них постійно скрапувала кров і, впавши додолу, парувала.

Згодом з півсотні напівбогів було обрано богів-новачків, і вони надсаджувалися, намагаючись опанувати свої Атрибути, аби підсилити свій Образ та вислужитися в війні.

Крішна відмовився воювати й подався у Канібуррху грати на своїй сопілці.

Кубера знайшов його за Містом — він лежав на трав’янистому схилі пагорку й дивився в зоряне небо.

— Доброго вечора.

Він озирнувся на нього й кивнув.

— Як тобі ведеться, добрий Куберо?

— Непогано, Владико Калкіне. А тобі?

— Теж добре. Чи не знайдеться в тебе, такого імпозантного, сигаретки?

— Ніколи з ними не розлучаюся.

— Дякую.

— Вогнику?

— Так.

— Чи то не ворон кружляв над Буддою — перед тим як пані Калі випустила йому тельбухи?

— Побалакаймо краще про щось приємніше.

— Ти вбив слабкого Брахму, а на заміну йому прийшов сильний.

— Справді?

— Ти вбив сильного Шіву, однак замінив його не слабший.

— Життя йде, все змінюється.

— Чого ти прагнеш? Помститися?

— Помста — то часточка самоомани. Хіба може людина вбити те, що не живе і не вмирає насправді, а існує лише як відображення Абсолюта?

— Одначе ти непогано впорався із цим, хай навіть не сталося змін, як ти натякаєш, а лише перегрупування сил.

— Дякую.

— Чому ти за це взявся?.. І я волів би почути від тебе не трактат, а якусь нехитру відповідь.

— Хотів покласти край усій Небесній Ієрархії. Хоча тепер мені починає здаватися, що все скінчиться тим, чим завше кінчаються добрі наміри.

— Скажи, чому ти це зробив.

— Якщо розкажеш, як ти мене викрив…

— Охоче. Ну то чому?

— Я дійшов висновку, що людству житиметься краще без богів. Коли я винищу їх усіх, людям знову буде вільно відкривати консервні бляшанки ножем — мати і консерви, і ножі-відкривачки, і таке інше — і не боятися при цьому гніву Небес. Ці бідолахи вже ледве дихають, так ми їх до землі притоптали. Я хотів їм дати шанс бути вільними і будувати собі життя, яке самі хочуть.

— Але ж вони й так живуть, і живуть, і живуть.

— Часом так, а часом і ні. Так само, як і боги.

— Ти був чи не останнім Акселераціоністом на світі, Саме. Та ще й, хто б міг подумати, найсмертоноснішим.

— Як ти мене викрив?

— Мені раптом подумалось: аби не те, що Сам — неживий, він був би підозрюваним номер один.

— А я гадав, ніби смерть — цілком надійне алібі.

— От я і спитав себе, чи не міг Сам якимось чином уникнути смерті. Тільки змінивши тіло — ні до чого іншого додуматись я не міг. Хто, спитав я тоді себе, взяв нове тіло в день Самової смерті? Один лише бог Муруган. Логіка, правда, була благенька, бо зробив він це після, а не до смерті Сама. І я до пори до часу відсунув цей факт убік. Ти — Муруган — був серед тридцяти сімох підозрюваних, і після зондування з’ясувалося, що ти не винен. Здавалося б, я став на хибний шлях; аж ось мені спав