Читати книгу - "Кобзар (сборник)"

я од крові

За вольную волю.

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили.

Та те мене гайворони

Укрили з півночі…

Клюють очі козацькії,

А трупу не хочуть.

Почорніло я, зелене,

Та за вашу волю…

Я знов буду зеленіти,

А ви вже ніколи

Не вернетеся на волю,

Будете орати

Мене стиха та, орючи,

Долю проклинати».

[Друга половина 1848, Косарал]

ТУМАН, ТУМАН ДОЛИНОЮ…

Туман, туман долиною,

Добре жити з родиною.

А ще лучче за горою

З дружиною молодою.

Ой піду я темним гаєм,

Дружиноньки пошукаю.

«Де ти? Де ти, озовися!

Прийди, серце, пригорнися.

Нумо, серце, лицятися

Та поїдем вінчатися,

Щоб не знали батько й мати,

Де ми будем ночувати».

Одружилась, заховалась,

Бодай була не кохалась.

Легше було б самій жити,

Як з тобою в світі битись.

[Друга половина 1848, Косарал]

У НЕДІЛЕНЬКУ У СВЯТУЮ…

У неділеньку у святую

У досвітнюю годину

У славному-преславному

Місті в Чигирині

Задзвонили в усі дзвони,

З гармати стріляли,

Превелебную громаду

Докупи скликали.

З святими корогвами

Та з пречестними образами

Народ з попами

З усіх церков на гору йде,

Мов та божа пчола гуде.

З монастиря святого

У золоті, аж сяє,

Сам архімандрит виходжає,

Акафіст читає,

Поклони покладає.

Поважно та тихо

У раннюю пору

На високу гору

Сходилися полковники.

І військо, як море,

З знаменами, з бунчугами

З Лугу виступало,

Та на трубах вигравало,

І на горі разом стало.

Замовкли гармати,

Оніміли дзвони,

І громада покладає

Земниє поклони.

Молебствіє архімандрит

Сам на горі править,

Святого бога просить, хвалить,

Щоб дав їм мудрості дознати,

Гетьмана доброго обрати,

І одногласне, одностайне

Громада вибрала гетьмана —

Преславного Лободу Івана,

Лицаря старого,

Брата військового.

У труби затрубили,

У дзвони задзвонили,

Вдарили з гармати,

Знаменами, бунчугами

Гетьмана укрили.

Гетьман старий ридає,

До бога руки знімає,

Три поклони покладає

Великій громаді.

І, мов дзвоном дзвонить,

Говорить:

«Спасибі вам, панове-молодці,

Преславнії запорожці,

За честь, за славу, за повагу,

Що ви мені учинили,

А ще б краще зробили,

Якби замість старого

Та обрали молодого

Завзятого молодця,

Преславного запорожця

Павла Кравченка-Наливайка.

Я стар чоловік, не здужаю встати,

Буду йому пораду давати,

По-батьківській научати,

Як на ляха стати.

Тепер прелютая година

На нашій славній Україні.

Не мені вас, братця,

На ляха водити.

Не мені тепер, старому,

Булаву носити.

Нехай носить Наливайко

Козакам на славу,

Щоб лякались вражі ляхи

У своїй Варшаві».

Громада чмелем загула,

У дзвони задзвонили,

Гармата заревла,

І бунчугами вкрили

Преславного запорожця

Павла Кравченка-Наливайка.

[Друга половина 1848, Косарал]

У ПЕРЕТИКУ ХОДИЛА

У перетику ходила

По оріхи,

Мірошника полюбила

Для потіхи.

Мельник меле, шеретує,

Обернеться, поцілує

Для потіхи.

У перетику ходила

По опеньки,

Лимаренка полюбила,

Молоденька.

Лимар кичку зашиває,

Мене горне, обнімає,

Молоденьку.

У перетику ходила

Я по дрова

Та бондаря полюбила,

Чорноброва.

Бондар відра набиває,

Мене горне, пригортає,

Чорноброву.

Коли хочеш добре знати,

Моя мати,

Кого будеш попереду

Зятем звати,

Усіх, усіх, моя мамо,

У неділеньку зятями

Будеш звати.

[Друга половина 1848, Косарал]

У НЕДІЛЕНЬКУ ТА РАНЕСЕНЬКО…

У неділеньку та ранесенько,

Ще сонечко не зіходило,

А я, молоденька,

На шлях, на дорогу

Невеселая виходила.

Я виходила за гай на долину,

Щоб не бачила мати,

Мого молодого

Чумака з дороги

Зустрічати.

Ой, зустрілась я

За тими лозами

Та з чумацькими возами:

Ідуть його воли,

Воли половії,

Ідуть, ремиґають,

А чумаченька мого молодого

Коло воликів немає.

Ой, копали йому в степу при дорозі

Та притиками яму,

Завернули його у тую рогожу

Та й спустили Івана

У ту яму глибокую

На високій могилі.

Ой, боже милий! милий, милосердий,

А я так його любила.

[Друга половина 1848, Косарал]

НЕ ТОПОЛЮ ВИСОКУЮ…

Не тополю високую

Вітер нагинає,

Дівчинонька одинока

Долю зневажає:

«Бодай тобі, доле,

У морі втопитись,

Що не даєш мені й досі

Ні з ким полюбитись.

Як дівчата цілуються,

Як їх обнімають

І що тойді їм діється —

Я й досі не знаю.

І не знатиму. Ой мамо,

Страшно дівувати,

Увесь вік свій дівувати,

Ні з ким не кохатись».

[Друга половина 1848, Косарал]

УТОПТАЛА СТЕЖЕЧКУ…

Утоптала стежечку

Через яр.

Через гору, серденько,

На базар.

Продавала бублики

Козакам,

Вторговала, серденько,

П'ятака.

Я два шаги, два шаги

Пропила,

За копійку дудника

Найняла.

Заграй мені, дуднику,

На дуду,

Нехай своє лишенько

Забуду.

Отака я дівчина,

Така я!

Сватай мене, серденько,

Вийду я.

[Друга полонина 1848, Косарал]

І ШИРОКУЮ ДОЛИНУ…

І широкую долину,

І високую могилу,

І вечернюю годину,

І що снилось-говорилось,

Не забуду я.

Та що з того? Не побрались,

Розійшлися, мов не знались.

А тим часом дорогії

Літа тії молодії

Марне пронеслись.

Помарніли ми обоє —

Я в неволі, ти вдовою,

Не живем, а тілько ходим

Та згадуєм тії годи,

Як жили колись.

[Друга половина 1848, Косарал]

НА ВГОРОДІ КОЛО БРОДУ…

На вгороді коло броду

Барвінок не сходить.

Чомусь дівчина до броду

По воду не ходить.

На вгороді коло тину

Сохне на тичині

Хміль зелений, не виходить

Дівчина з хатини.

На вгороді коло броду

Верба похилилась.

Зажурилась чорнобрива,

Тяжко зажурилась.

Плаче, плаче та ридає,

Як рибонька б'ється…

А над нею, молодою,

Поганець сміється.

[Друга половина 1848, Косарал]

ЯКБИ МЕНІ, МАМО, НАМИСТО…

Якби мені, мамо, намисто,

То пішла б я завтра на місто,

А на місті, мамо, на місті

Грає, мамо, музика троїста.

А дівчата з парубками

Лицяються. Мамо! Мамо!

Безталанна я!

Ой, піду я богу помолюся,

Та піду я у найми наймуся,

Та куплю я, мамо, черевики,

Та найму я троїсті музики.

Нехай люде не здивують,

Як я, мамо, потанцюю.

Доленько моя!

Не дай мені вік дівувати,

Коси мої плести-заплітати,

Бровенята дома зносити,

В самотині віку дожити.

А поки я заробляю,

Чорні брови полиняють.

Безталанна я!

[Друга половина 1848, Косарал]

НЕ ХОЧУ Я ЖЕНИТИСЯ…

«Не хочу я женитися,

Не хочу я братись,

Не хочу я у запічку

Дітей годувати.

Не хочу я, моя мати,

За плугом ходити,

Оксамитові жупани

На ріллі носити.

А піду я одружуся

З моїм вірним другом,

З славним батьком запорозьким

Та з Великим Лугом.

На Хортиці у матері

Буду добре жити,

У оксамиті ходити,