Читати книгу - "Чарівне горнятко"

— Піду на рибу, може, щось зловлю.

Узяв сіточку і пішов на річку. Нічого не ловилося, а коли хотів уже йти додому, попалась йому золота рибка.

Подумав бідняк: «Візьму її, дам свіжої води, хай би діти забавлялися, то, може, за голод забудуть».

А рибка заговорила:

— Слухай, добрий чоловіче, в тебе я помру, і нічого з твоїх думок не вийде. Краще відпусти мене, а я знаю твою біду і допоможу. Почекай лише на березі.

Здивувався чоловік, коли почув таке від риби, й відпустив її.

Попливла рибка до своєї матері і каже:

— На березі є дуже бідний чоловік, який має семеро дітей і не має чим їх прогодувати. Допоможи йому.

— Добре, — каже стара. — Бери оці бисочки і неси йому. Припливла рибка до берега з бисочками і гукає:

— Витягай, добрий чоловіче.

Витяг чоловік подарунок на берег і здивувався, бо ніколи ще такого не бачив:

— Що це таке?

— Порятунок для тебе і твоїх дітей. Будуть вони вас годувати. Скажеш тільки: «Бисочки, бисочки, розбисайтеся!» Вони розкриються, а буде там і варене, і печене, і люлька закурена.

Подякував красно чоловік рибці за подарунок і пішов додому.

Посадив дітей і жінку за стіл, бисочки на стіл виклав і говорить:

— Бисочки, бисочки, розбисайтеся!

Розкрилися вони, а там страв — яких душа забагне.

Наїлися діти досита, батько подякував рибці, й бисочки закрилися.

Повеселіли діти, повибігали на двір, на воротах катаються і співають.

Побачив то багатий, вибіг із хати і давай сварити:

— А диви, жебраки, наїлися сего-того і зняли гвалт, що я слухати не можу!

— Ой, стрийцю, ви ще такого смачного не їли, відколи на світі живете, як нам батько давав, — озвалися діти.

Подумав багач — може й справді, йде.

— Здоров, брате! Що це твої діти кажуть, ніби ти їм такого смачного їсти давав, що я не куштував, відколи на світі живу.

— І тебе пригощу, лише й за жінкою йди, — пообіцяв бідний.

Зрадів багач, що даром поїсть, побіг, привів жінку, і обоє сіли за стіл.

— Бисочки, бисочки розбисайтесь! — мовив бідняк.

В багача аж очі вилупились, як бисочки розкрилися. Варене там і печене, ще й для гостя люлька запалена.

Обома руками хапає багач і їсть, аж за вухами тріщить. Наївся, а тоді каже:

— Знаєш що, брате, продай мені бисочки. Дам тобі коня з возом, два мішки жита, два пшениці, корову і морг поля.

Бідняк спочатку і слухати не хотів, але багач як пришився, то вже і не відшити його.

Продав бисочки, а через кілька днів знову йде на берег озера.

— Приплинь, приплинь до мене, золота рибко! — кличе. Почула вона його голос і припливає до берега.

— Що бажаєш, добрий чоловіче?

— Дорога моя рибко, дай мені другі бисочки, бо старі попсувалися.

— Добре, почекай.

Попливла рибка до матері і каже:

Прийшов той чоловік, якому ти подарувала бисочки, і каже, що вони попсувалися. Просить другі, ліпші.

— Добре, доню!

Запливла риба в печеру, винесла набагато кращі, золотом оздоблені бисочки.,

Передала золота рибка бисочки бідному, подякував він і знову прийшов додому. Посадив сім'ю за стіл, а бисочки аж сяють золотом.

— Бисочки, бисочки, розбисайтеся! — примовив.

Як відкрилися бисочки, то до всіх, хто був у хаті, по три маленьких чоловічки з чорними булавами вискочили і б'ють — куди попало. Батька так присіли, що він на якийсь час пам'ять втратив. А як прийшов до тями, то ледве проговорив:

— Би-би-би-сочки, заби-бибисайтесь!

Поховалися чоловічки, і аж тепер побачив батько, що й дітям писки попухли.

— Ідіть на ворота, — каже їм, — і співайте ще голосніше, як тоді, коли добре малися. Як вийде стрийко, скажіть йому, що сьогодні ви ще смачніше їли, ніж учора.

Почали діти співати, багач вибіг із хати, але вже не свариться — лише питає, чому їм так весело.

— Батько ще кращі бисочки приніс, — відповідають діти.

Прибіг багач до брата, побачив бисочки, заздрість його залоскотала, Просить продати.

— Ей, брате, досить того, що я вже одні продав, а ці не продам, — каже бідняк.

— Тоді поміняємося. До мене гості приїжджають, а для тебе досить і старих.

Не згоджується бідняк.

— Додаю тобі до старих два морги поля, корову, повний віз пшениці та жита, ще й мішок пшона, — умовляє багач.

Нарешті дав себе бідняк умовити.

Якраз настало свято, а по краю розійшлася слава про багача, що має чудасію і не мусить ні варити, ні пекти, а може безліч гостей погостити. З'їхалися багатії з усіх» усюд на чарівні бисочки подивитися. Сіли за столи і чекають. Багатій приносить із комори позолочені бисочки, ставить на стіл і каже:

— Бисочки, бисочки, розбисайтеся!

Як повискакували маленькі чоловічки, як почали багачів гостити, то знявся такий лемент, що на десяте село було чути. Одному вибили око, другому зламали руку, третьому ребро, і гості ледве повтікали. Ледве спромігся господар побитий прошепотіти:

— Би-би-бисочки, заби-би-би-сайтесь!

Відлежав багач кілька тижнів, але довго лежати не міг, бо злість пригнала його до молодшого брата.

— Ти обманув мене. Я ледве до пам'яті прийшов і вже навіки втратив приятелів своїх. Повертай мені все, що я тобі віддав, і забери собі прокляті бисочки.

— Е ні, брате. Я тобі продав справні бисочки. Ти, напевне, щось їм зробив, а тепер ще чогось хочеш. Не візьму я їх назад

Подав тоді багатий брат до суду, але справа і донині там лежить, а бисочкам кінця нема. Аж наразі я збив горнець — бисочкам кінець.

БАТЬКО І ЧОТИРИ СИНИ[86]

Мав батько чотирьох синів. Коли повиростали, то одного разу зібрав їх і каже:

— Прийде час вам із людьми рівнятися. Дати вам нічого не можу, бо самі бачите, який я бідний. Ідіть у світ білий і здобудьте собі якесь ремесло.

Попрощалися сини з родиною і рушили в далеку подорож.

Ідуть день, ідуть другий, ідуть третій. Ніхто не зустрічає їх, ніхто не питає, куди йдуть і чого шукають. Аж на четвертий день з темного лісу вийшов дуже старий, сивий дідусь.

— Добридень, дідусю!

— Доброго здоров'я. Куди ви, хлопці, йдете?

— Йдемо, — відповідають, — у світ ремесла повчитися.

— Якщо так, то одного на три роки можу взяти до себе.

— Візьміть на три роки і три дні,— попросився старший брат.

Дід погодився.

Залишився старший брат із дідом, а троє рушили далі. Йшли цілий день, вийшли у широкий степ, переночували, аж зустрічає їх дідусь. Привіталися, а він питає:

— Куди йдете, хлопці?