Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Френк. Вiв, що вам таке?

Вiвi (до Преда з глибоким докором). Ви не можете знайти кращого зразка краси й романтики, як Брюссель?

Пред (сторопiвши). Звичайно, вiн не такий, як Верона, й я не припускаю нi на хвилину, що...

Вiвi (гiрко). Можливо, що краса й романтика й там i тут однаковi.

Пред (цiлком прочумався й дуже стурбувавсь). Люба моя панно Ворен, я... (Дивлячись запитливо на Френка). Щось сталося?

Френк. Вона вважає ваш ентузiазм за легковажний, Преддi. Вона завжди була серйозної вдачi.

Вiвi (гостро). Не плещiть! Це що за дурницi?

Френк (спокiйно). Ви це вважаєте за пристойнi манери, Преде?

Пред (стурбований i уважний). Чи не пiти нам обом геть, панно Ворен? Я певен, що ми заважаємо вам працювати. (Хоче встати).

Вiвi. Сидiть. Я ще не можу знов узятися до роботи. Вам обом здається, що в мене нервовий напад. Нiчогоподiбного. Але є двi речi, якi я вас прошу обминати. Одна з них (до Френка) мрiя першого кохання в будь-якiй формi, друга (до Преда) — це романтика й краса життя, особливо така, як у веселому Брюсселi. Якщо вам подобається, ви можете зостатися при яких хочете iлюзiях щодо цих речей. У мене iлюзiй немає. Щоб ми троє залишилися приятелями, ви повиннi ставитися до мене, як до дiлової жiнки, що лишається назавсiди самотня (до Френка) й назавсiди позбавлена романтики (до Преда).

Френк. Я теж нiколи не одружуся, доки ви не змiните вашу думку. Преддi, змiнiть розмову. Говорiть красномовно, тiльки про щось iнше.

Пред (боязко). Боюся, немає бiльш нiчого в свiтi, про що я мiг би говорити. Я вмiю проповiдувати тiльки євангелiє мистецтва. Я знаю, панна Ворен велика прихильниця євангелiя поступу, але ми не можемо обмiрковувати це питання, не ображаючи вас, Френку, бо ви твердо поклали нiчого в життi не домагатися.

Френк. Не бiйтеся мене образити. Краще дайте менi якусь добру пораду, вона менi так потрiбна. Спробуйте ще раз зробити з мене путящу людину. Ну, Вiвi, я хочу знов почути всi цi слова: енергiя, ощаднiсть, обачнiсть, самоповага, характер. Адже ви, Вiв, ненавидите людей без характеру?

Вiвi (мiниться на виду). Мовчiть, мовчiть. Годi цих огидних, цих лицемiрних слiв. Пане Преде, якщо в свiтi є тiльки цi два євангелiя, нам нiчого не залишається, як повбивати себе, бо обидва однаково перегнули вкрай.

Френк (дивлячись критично на неї). У вас є сьогоднi поетична нотка, Вiв, якої ранiш бракувало.

Пред (протестуючи). Мiй любий Френку, ви надто безчулi.

Вiвi (без жалю до себе). Хай, це менi на користь, бо не дозволяє бути сентиментальною.

Френк (глузуючи з неї). Краще кажучи, гальмує ваш природний нахил до сентиментальности. Правда?

Вiвi (майже iстерично). Так, так, провадьте. Нежалiйте мене. Єдину мить у життi я була сентиментальна... чудово сентиментальна... в мiсячному сяйвi; а тепер...

Френк. (швидко). Слухайте, Вiвi: будьте обачнi! Не кажiть, чого не слiд казати!

Вiвi. Невже ви гадаєте, що пан Пред не знає всiєї правди про мою матiр? (Звертається до Преда). Було б краще, якби ви тодi сказали менi все, пане Преде. Кiнець кiнцем, ви занадто старомоднi з вашою делiкатнiстю.

Пред. Далебi, це ви, панно Ворен, трошки старомоднi з вашими забобонами. Я повинен вам сказати, як художник, який вiрить, що найiнтимнiшi людськi стосунки стоять незрiвнянно вище вiд законiв; хоча я знаю, що ваша мати неодружена жiнка, я через це не поважаю її менше. Я поважаю її бiльше.

Френк (жартiвливо). Браво, браво!

Вiвi (поглядає на нього здивовано). І це все, що ви знаєте?

Пред. Авжеж, це все.

Вiвi. Тодi жоден iз вас не знає нiчого. Вашi догадки — сама невиннiсть порiвняно з дiйснiстю.

Пред (переляканий i обурений, насилу зберiгає ввiчливiсть). Я сподiваюся, що це не так. (З притиском). Я сподiваюся, що не так, панно Ворен. (Френкове обличчя показує, що вiн не роздiляє недовiр’я Преда. З уст Вiвi зривається нетерплячий вигук. Предове лицарство гасне перед їх переконанiстю. Вiн повагом додає). Якщо є щось гiрше, якщо є щось iще, то чи певнi ви, що ми повиннi це знати, панно Ворен?

Вiвi. Я певна, що коли б я мала вiдвагу, то всю решту мого життя я повинна була б вiддати на те, щоб усiм це розповiдати, пекти, картати й ганьбити їх, поки вони не вiдчують i своєї частки в цiй ганьбi, в цiй гидотi, так, як я це вiдчуваю. Я нiчого так не зневажаю, як той гидкий звичай, що захищає цi вчинки, забороняючи жiнцi говорити про них. І проте, я сама не можу вам сказати: цi два ганебнi слова, якi вам скажуть, хто така моя мати, бринять у моїх вухах i ось-ось ладнi зiрватися з язика, але я не можу вимовити їх; мiй iнстинкт дужчий вiд мене. (Вона затуляє лице руками. Обидва чоловiки здивовано переглядаються й потiм дивляться на неї. Вона знов розпачливо пiдводить голову, бере аркуш паперу й перо). Дозвольте менi написати вам одне оповiщення.

Френк. О, вона божевiльна. Чуєте, Вiв, ви божевiльнi. Схаменiться!

Вiвi. Ви повиннi знати. (Пише). Сплачено капiталу: не менше як 40600 фунтiв на рахунковi сера Джорджа Крофтса, баронета; головного акцiонера. Що далi? Я забула. А, пригадую: будинки в Брюсселi, Берлiнi, Вiднi та Будапештi. Комерцiйний директор — панi Ворен. А тепер не забудьмо за її фах: тi два слова. Ось! (Вона штовхає до них папiр). Ой, нi, не читайте, не читайте! (Схоплює його назад i рве на шматки, потiм хапає голову руками й нахиляється обличчям до стола. Френк, який пильно стежив за писанням понад її плечем i широко розплющив очi, виймає з кишенi картку, накреслює пару слiв i мовчки подає Предовi. Той здивовано читає. Френк, повний каяття, нахиляється до Вiвi).

Френк (нiжно шепоче). Люба Вiв, усе гаразд. Я прочитав, що ви написали, Пред теж. Ми розумiємо. І ми, як i перше, вашi щирi друзi. (Вiвi повагом пiдводить голову).

Пред. Ми вашi друзi, панно Ворен. Я заявляю, що такої чудово вiдважної дiвчини, як ви, я ще не бачив. (Цей сентиментальний комплiмент виводить її з забуття. Вона нетерпляче хитає головою й примушує себе пiдвестись, легенько спираючись на стiл).

Френк. Сидiть, Вiв, i заспокойтеся.

Вiвi. Дякую. Не бiйтесь, що я заплачу або зомлiю. Я цього не роблю нiколи. (Вона робить кiлька крокiв до дверей у внутрiшнi кiмнати й зупиняється