Читати книгу - "Мелодія кави в тональності сподівання"

– Касю, чуєш, що кажу? Рухайся швидше. Маємо бути у Львові сьогодні ввечері. О, і ще… Скажи, щоб нам приготували щось поїсти в дорозі і щоб візник негайно готував і запрягав коней у бричку. Надворі гарна погода, то бричкою доїдемо швидше, аніж у кареті. Все. Поквапся. Я пішла до дітей, тоді перевдягатися. О… Ти теж перевдягнися в щось інше.

Розділ 9

До Львова Анні вдалося потрапити лише пізно ввечері. Зібрати речі та вирушити в дорогу виявилося не так просто та швидко, як їй уявлялося. Насамперед довелося придумати вірогідне пояснення своєї несподіваної поїдки до Львова для дітей і прислуги. Тоді прослідкувати, щоб усі чітко запам’ятали, як мають поводитися і що робити у ті два дні, коли її не буде в маєтку. Потім виявилося, що Кася позабувала половину потрібних їм речей, і Анні довелося ще раз перепаковувати все самій. Врешті, коли з усіма клопотами було покінчено, з’ясувалося, що кучер втомився їх очікувати і кудись гайнув. Довелося розшукувати його по цілому маєтку. Коли ж усі нарешті зійшлися в одному місці і в потрібний час, несподівано запручався Адась. Почав проситися до Анни на ручки та категорично вимагав, щоб його взяли з собою до Львова. Насилу няньці вдалося його відволікти та занести в будинок. Добре, що Марися з Люциною змогли його там забавити.

Анна лише скрушно хитала головою. Навчилася ставитися до такого, як до стихійного лиха, проте навіть її це вже дратувало. З усіма цими клопотами виїхали з маєтку ближче до обіду, а приїхали на Хорунщизну тоді, як будинок цілком тонув у нічних сутінках, сад здавався хаотичним згромадженням темних тіней, а в сусідських вікнах почало гаснути світло свічок. Відчувала, що втомилася з дороги, проте вирішила не відкладати задумане на завтра. Лише прослідкувала, щоб бричку поставили в каретний сарай, коней завели в стайню, щоб Кася занесла речі в дім, а Зоня, яка залишилася в будинку на літо готувати їжу для Войцеха, принесла вечерю їй, Касі та візнику.

З пасинком бачитися не особливо хотіла, проте таки примусила себе зайти до Войцеха в кімнату та сухо з ним привітатися.

– Мені написала твоя тітка, що ти знов програвся в карти. Войцеху, скажи, доки це триватиме? Ти хоч розумієш, що з таким ставленням до карт ти нас усіх розориш.

Той неохоче глянув на Анну і скривився.

– Не прибідняйтеся. Мій тато досить грошей нам залишив, а якщо ви не вмієте господарити, то ніхто вам не винен. Доки спадок по татові отримаю, то вже й нічого не залишиться. Анна аж задихнулася від образи, проте подумки таки порахувала до десяти і тоді перевела подих.

– Ти не можеш без доказів таке говорити. Поспілкуєшся з меценасом тата, і тоді говоритимеш мені таке. Наразі ти ще не доріс до того, щоб вказувати, як я маю господарювати в маєтку. Якщо не хочеш залишитися без жодного крейцера в кишені, то завтра поїдеш зі мною в маєток. Маю твоїх фокусів доста. Не поїдеш – і про спадок батька взагалі можеш забути. Все. Я сказала!

Не очікуючи на відповідь, Анна різко розвернулася і, траснувши дверима, вийшла з покою Войцеха.

Спочатку ще тремтіла від обурення, проте потроху таки заспокоювалася. Нічого, це ще не катастрофа. Картярський борг пасинка не був великим, а Тереза змогла все залагодити без зайвого розголосу. Взагалі не так усе страшно.

Цієї пізньої години Войцех таки був вдома, не виглядав п’яним і на ніч не привів до їхнього будинку невідомо кого. Войцех ще такий молодий і недосвідчений, а в світі стільки спокус для молодого хлопця. От був би живим Адам, він би допоміг сину порадами та й у потрібний моменти поставив би Войцеха на місце. Все ж таки честь родини і шляхетне поводження спадкоємця фамілії понад усе. Чоловік Терези намагається з ним говорити по-чоловічому і щось там йому постійно втовкмачує в голову, але наскільки результативними є ці розмови, важко судити. Войцех має таку ж, як і його батько, не зовсім добру рису характеру, як потаємність. Іноді не знаєш, що він думає, куди йде, що робить і як взагалі відреагує на якусь подію чи слова. Ну, але завтра він таки змушений буде поїхати з нею у маєток. Мандрівка ця, звісно, не обіцяла нічого доброго їм обом, проте це не вперше вони отак сваряться з Войцехом, і не вперше їм миритися. Войцех, можливо, й ненавидить її, проте в розумові йому не відмовиш. Він добре знає, що сперечатися з нею і йти впоперек – це лише шкодити собі. Нічого. Залагодиться.

Залишившись у спальні сама, Анна насамперед зачинила двері кімнати на два оберти ключа, тоді перевдягнулася в нічну сорочку, накинула зверху шляфрок і підійшла до свічника, щоб засвітити на ньому три додаткові свічки. Вогник свічок спочатку замерехтів, ледь не згас, проте за мить таки розгорівся рівним теплим світлом, і Анна перенесла свічник ближче до шафи. Робила все дуже методично, спокійно й акуратно, проте не сказала б, що в душі її теж панував спокій. Здається, боялася опинитися віч-на-віч із правдою і затягувала час. Малодушність людини, яка передчуває масу проблем, хотіла б їх уникнути, проте вже розуміє, що це неможливо.

Врешті Анна витягнула з-під речей у дорожньому саквояжі лист від сусіда, розгорнула його, ще раз пробіглася поглядом по рядочках, зупинилася очима на підписі й відклала лист на стіл. Майже не сумнівалася, що її припущення правильні. Тягнути час сенсу нема. Краще знати напевно, аніж сумніватися. Важко зітхнувши, Анна відкрила дверцята шафи, проте, зрозумівши, що не досягає до верхньої полиці, підсунула до шафи стілець, залізла на нього і почала перебирати речі, які лежали на поличці. Спочатку ніяк не могла знайти потрібну річ, але незабаром таки наштовхнулася на неї.

Злізла зі стільця, взяла свічник, переставила його на стіл, озирнулася довкола в пошуках чогось гострого, зачепилася поглядом за кошик із рукоділлям і взяла з нього ножиці.

Низько схилившись над столом, Анна розпорола зшиту дрібними стіжками тканину, витягнула зі старої ляльки давні листи Анелі й порозкладала їх на столі. Один, два, три… Механічно перераховувала листи і намагалася відновити самовладання. Чотири, п’ять, шість, сім… Заховала ці листи багато років тому в цю стару ляльку і практично забула про їх існування. Адам так і не довідався, що його дружина зберігала листи від