Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Згодом після відкриття школи відбулося й урочисте відкриття компанії. Розрізана червона стрічка ознаменувала новий етап у нашому житті. На фасаді красувалася назва компанії «Профі – консалт», девізом якої були слова «Ваша криза – наша справа». 

А коли зацвіли магнолії, ми з Мариною знову стали батьками. У нас народився хлопчик, якого назвали Михайло. Зайве говорити, що ми були по-справжньому щасливі. 

Через два роки, коли син підріс, я помітив, що Марину щось дуже засмучує – вона втратила спокій. Спочатку не наважувався запитати, у чому справа, але її напади меланхолії лякали мене і тому я наполіг на тому, щоб дружина поділилася зі мною своїми переживаннями й не носила їх у собі. Зрештою, немає проблеми, яку неможливо вирішити. 

– Марино, може, ти скажеш, що з тобою відбувається останнім часом? 

– Нічого, усе нормально. 

– Ти лякаєш мене. Скажи, що тобі не дає спокою? 

Марина вагалася кілька хвилин, а потім подивилася на мене, ніби хотіла перевірити, наскільки я рішуче налаштований. 

– Я не дам тобі спокій, поки не скажеш, адже хвилююся за тебе. Ти не захворіла? 

– Ні, ні... я... я хочу повернутися на роботу, бо вже не можу без ботанічного саду, не витримую більше, – прошепотіла Марина, поклавши голову мені на груди.

– Це й уся проблема? 

– Так... 

– Невже ти думала, що я тобі забороню робити те, для чого ти народжена? 

– Ні, але... 

– Якщо ти вирішила повернутися – повертайся. Керівництво знає про твоє рішення? 

– Так, знає. Вони вже чекають на мене. А як же благодійний фонд? Ти ж довірив його мені. 

– Нічого – знайдемо іншого директора, якщо ти вирішиш більше цим не займатися. У будь-якому разі фонд не припинить своєї діяльності. 

– Дякую. Бо в мене на все просто не вистачить часу. І, до речі, ти прийдеш... на захист дисертації? 

– То ти вже й дисертацію написала?! 

– Дивися не лусни від гордості! – сказала Марина й залилася сміхом. 

– Така ти мені подобаєшся набагато більше! 

Коли настав день захисту дисертації, я хвилювався не менше ніж Марина, яка була напрочуд гарною того дня. Я не міг відірвати від неї погляду – напевно, це була найгарніша старша наукова співробітниця за останнє тисячоліття. 

Марина повернулася до ботанічного саду в новій для себе ролі – вона довго до цього йшла, багато працювала над собою та заслужила на це. 

З того часу наше щастя було безхмарним – лише іноді на нього падала тінь від магнолій.