Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

Чоловіки мали взаємосуперечливі цілі, через що ніколи не могли дійти консенсусу — завжди мав лишитись переможець або переможений. Але зараз за появи спільного ворога у вигляді недолугої дівчини вони вперше побачили відбитки власних проблем в очах одне одного.

— Мені якось довелось повертатися за нею до моргу, — Сергій підняв кросівку на рівень очей та уважно оглянув її з різних боків. — Але тепер, завдяки Ярині, більше їхати нікуди не треба. У квартирі стоїть сморід, як у морзі.

— А хіба у вас не завжди так пахло? — уїдливо поцікавився кримінальний авторитет, якому була відома пристрасть суперника до експериментів та дослідів.

— Ми вже закінчили, то будемо їхати. Тебе підвезти? — Стас підійшов до Сергія та повторив доброзичливу пропозицію.

— Ти знаєш, що я не їжджу у ваших, — він кивнув за спину та гидливо скривився, — автомобілях. На мене таксі чекає, — оперативник вже махнув рукою на норовливого знайомого, оскільки збирався йти, але прохолодна заява Сергія його зупинила. — Тут відбулось викрадення. Опитайте своїх людей, чи не бачив хто-небудь машину, що проїжджала повз.

— Викрадення? — Стас звернув похмурий погляд до Костянтина, якого одразу запідозрив у причетності до можливого злочину.

— Вас дивує, що це відбулось за два кроки від натовпу поліціянтів? — навмисно тихим, але загрозливим голосом уточнив Сергій. — Ось я зовсім не здивований. У вас би відділення пограбували, ви б не помітили. Тільки, якщо...

— Сергію, досить, — оперативник невдоволено поморщився та виставив перед собою долоню, оскільки не бажав слухати бурчання співрозмовника. — Зараз опитаю. Кого викрали? — він помітив зверхній погляд, зітхнув та уточнив: — Дівчину? — тільки її зараз не було в цій унікальній компанії, тому Стас швидко здогадався, про кого йде мова. Він дочекався похмурого кивка та повернувся на територію будинку до колег: — Увага! Хтось бачив машину, що підʼїжджала до воріт чи проїжджала повз них?

Тиша та заперечні хитання головами спровокували чергове фиркання Сергія:

— І знову не здивували, — він закотив очі та повернувся до Костянтина. — Чому ти лишив Ярину живою? Я, звісно, про все здогадався, але хотів би почути це від тебе.

— Здогадався він, — зневажливо хмикнув кримінальний авторитет. — Ніколи не вистачало сміливості зізнатись, що чогось не знаєш.

— Гаразд. Не знаю, — смиренно погодився чоловік та байдуже знизав плечима.

— Добре. Але спочатку ти розкажи, як ви з нею зійшлися, — Костянтин примружив очі та схилив голову набік.

— Зійшлися? — відчужено пробурмотів Сергій та задумливо насупився. Десять секунд він збирав деталі уявного пазлу. Варто було здогадці торкнутися його розуму, як він самовдоволено посміхнувся. — То ти вирішив, що вона моя дівчина? Тому викрав її.

Кримінальний авторитет звернув похмурий погляд до пихатого співрозмовника, який впевнений у своїй правоті залився гучним сміхом.