Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

Єва глянула у воду. По поверхні ставка плавали ті схожі на орхідеї квіти, одна з яких Мати згодувала Єви Вісім. А далі, в центрі ставка, виднівся якийсь металевий предмет у формі величезного насіння, наполовину занурений у воду. Під шаром водоростей, що покривали корпус апарату, Єва розгледіла чітке зображення – око з горизонтальною зіницею, геральдичний символ сімейства Охо.

- Генератор вітавіруса, - прошепотіла Єва. - Він упав сюди і випустив вірус у воду.

До кімнати влетів самотній дрейфозан. Єва спостерігала, як він опускає у водойму схожі на пелюстки вусики. Потім він сунув вусик у рота, насухо облизав його і тут же почав битися в конвульсіях, як Єва Вісім. Істота на очах виросла вдвічі, передні кінцівки його сильно подовжилися. Воно повернулося до Єви і втупилося в неї уважним поглядом. Осмисленим поглядом.

«Ти, – передало воно подумки дівчинці. – Я».

І Єва раптово зрозуміла, як працює цей самий вітавірус, який живе у воді.

У тій воді, яку якимось чином випробувала мешканка Притулку Матр…

...у тій воді, яка живила тепличні рослини...

…в тій воді, яка подіяла на всі мікроорганізми, що вціліли на Землі. На водорості. Тихохідок. Комах…

…у тій воді, яка породила орхідею, поглинуту Євою Вісім.

«А ті, що повернулися, повернулися зовсім іншими, – розповідала Сот про ліси, що побували в Серці. – Стали несхожими на тих себе, які раніше туди увійшли».

— Поспівай із джерела і пробуди те, що вже в тобі є, — сказала Мати.

- Я не така, як інші, - пошепки сказала Єва. Вона думала про Джен, Хейлі та про свою сестру.

- Ти не така, - погодилася мати. - Прийми цю думку. Відкрийся істинній своїй природі. Лише тоді дух твій здіймається.

Звідкись із глибини пам'яті в голові Єви спливли слова Арії:

Адже води життя спрагу твою вгамують, Рани залікують і дух піднесуть високо.

Єва пригнулась до води і опустила долоні в прохолодну зелену рідину. Склавши їх разом як чашу, дівчинка зачерпнула води і піднесла її до губ.

Потім вона заплющила очі і випила.

Єва прокинулася від багатоголосого вухання. Вона різко сіла і здивовано озирнулася.

– Де я?

На краю розламу в даху сиділо і перемовлялося кілька вертиплавців. Єва стала на ноги, поступово згадуючи події минулої ночі. Вона вдивлялася в темряву Притулку у спробах розшукати Мати серед навколишнього ставку буйної рослинності, населеної різноманітною живністю, але створення ніде не було видно.

Єва подивилась у ставок, як у дзеркало. Якщо не рахувати побілілого волосся та одягу, вона зовсім не змінилася. Дівчинка вилізла по схилу кратера, що приховував Притулок, і озирнулася. Передсвітанкові сутінки підсвічували небо. Єва-дерево, що вросла корінням у дах, танцювала з вертиплавниками, що пурхали навколо, під подих прохолодного ранкового вітерця.

- Мені треба йти, - прошепотіла Єва сестрі. – З тобою все буде гаразд?

– Так. Я ніби скинула з душі тяжкий тягар, – відповіла Єва-дерево. – Я вдома.

- Як я рада за тебе. - Молодша Єва провела пальцями по корі-шкірі старшої. Вона виявилася теплою на дотик.

- Ти мала рацію, Дев'ять. Щодо того, що Кадму треба розповісти про ліс, що розширюється.

- Я просто не хочу, щоб ще хтось загинув, - відповіла Єва, опустивши очі і з тяжкістю на серці згадуючи Хейлі, Хакслі, Надео та Матр.

– Тоді покажи йому. - Пальці-листя, що ростуть на вербових гілках, простяглися до талісмана Сот, що висить на шиї у Єви. Єва-дерево зірвала один із своїх бутончиків і опустила його в посудину з ґрунтом планети сируліанців. - Покажи Кадму, що, якщо він бажає процвітання своєму народу, його думка має еволюціонувати.

– Дякую, Єва Вісім, сестро моя. Я так і вчиню.

І Єва попрямувала через галявину.

Вона пройшла кільце «шпилів», що охороняли Серце лісу, і зупинилася перепочити в заростях папороті. Заплющивши очі і глибоко вдихнувши, вона відчула кожне дерево, кожну тварину, кожну комаху в цьому лісі. Немов у ній прокинулося нове сприйняття, чітке, гостре. Вона проникла свідомістю вглиб лісу – і раптом натрапила на знайомий дух.

«Я поряд. Прийди до мене», – передала вона подумки.

Єва стояла в папоротевих чагарниках і дивилася в позолочене зорею небо. Звідкись здалеку долинув свистячий звук, і за метр від неї приземлився величезний звір.

Ти. Я. Щасливий».

- Я теж щаслива бачити тебе, Отто, - сказала Єва, розкинула худі руки і обняла величезну броненосну тихоходку. Теплий сухий язик лизнув її голову. – Часу мало. А зробити треба багато. Ти допоможеш?

«Так. Завжди. Допомогти».

Єва влізла на спину Отто і вмостилася верхи на одній із пластинок його броні кольору іржі.

- Спочатку провідаємо Рові та Хекеля, - сказала Єва. - Відвези мене туди. - І вона представила місце, де впав шатл.

«Тримайся. За. Мене».

Отто підтиснув свій схожий на плавець хвіст під черево, потім клацнув їм об землю з неймовірною силою і, відштовхнувшись, злетів над верхівками дерев. Незабаром вони приземлилися дома краху, поруч із уламками корабля.

Єва скотилася зі спини водяного ведмедя на моховий килим і виявила, що Ровендер на тому місці, де вона його залишила, немає.

– Рови! Рови! - На бігу кликала дівчинка, кинувшись до судна. – Рови, де ти?

- Його тут немає, - відгукнувся на заклик Хекель звідкись з боку входу в шатл. - Єва Дев'ять? Це ти?

- Так, - відповіла Єва, вповзаючи всередину. - А де Рові? Він цілий?

- Він гаразд, - кивнув Хекель, дивлячись на Єву. - Пішов шукати тебе. Ми побоювалися гіршого, виявивши, що немає ні тебе, ні сестри.

- О, зі мною все нормально. - Єва смикала пасмо свого білого волосся. – А ти як?

- Трохи в синцях, але житиму, - відповів пілот. - І взагалі-то, можливо, зможу полагодити шатл. Постріл пошкодив лише кермо. На щастя, я тримаю тут запчастини про всяк випадок. Але нам знадобиться якийсь час, щоб знову злетіти, особливо з огляду на те, що корабель на боці.