Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Оце так! — Давид витріщився на Вінсента. — Ти знаєш, люди так не вміють.

— Як? — не зрозумів Вінсент.

— Твої вуха. — Це розвеселило обох.

Вінсент знову блискавично обіграв Давида. Він вийшов із зони відпочинку і всіх зустрічних питав: «Що таке людина, як це — бути людиною?».

— У моєму баченні — це про усвідомленість. Здатність жити усвідомлено, а значить — нести повну відповідальність за свої слова, думки і вчинки, — відповіла Наталія, погладжуючи на комірці сукні нотку зі стразів. — Це також можливість вибору, яка у нас є щосекунди. Але це теж пов’язано з відповідальністю перед самим собою. І знову-таки — з усвідомленням. Людина, на відміну від інших живих істот, здатна усвідомлювати, до чого призведе те чи інше слово, думка або рішення, здатна усвідомлювати, що їй справді потрібно, здатна встати на Шлях… Тому, насправді, як би ми не мучилися, не страждали періодично і не жаліли себе, це великий подарунок — народитися в людському тілі.

— Це інтелект, уміння аналізувати, совість і вміння створювати, — трохи подумавши, видав Артур.

— Добре серце — ось що таке людина, — з упевненістю відповіла поетеса Світлана.

— Найстрашніша істота у світі, оскільки, володіючи мисленням і розумом, робить жахливі вчинки, руйнує, знищує і приносить біль, — сумні чорні очі Каті стали вологими. — А бути людиною — це розвивати, творити, створювати, любити, берегти, думати, аналізувати, мислити на благо всьому і всім довкола, нести в собі добро, а якщо місткою фразою — чистий розум і велике серце.

— Людина — це не що, а хто. Це — я, він, всі люди навколо. Кожна людина. Навіть коли робить погані вчинки — це теж людина. А ще бути людиною — це бути щасливим і не заважати іншим бути щасливими, — Люба обійняла Вінсента.

— Заморочки з приводу «добра» і «зла», — пробігаючи повз, кинула Анна.

— Людина — проявлена частина Бога, яка була створена для проживання прекрасного досвіду, — відклала книжку Женя, — вибираючи, творячи кожного дня кращу версію себе.

— Просто дотримуватися міцвоту, — всміхнувся Сергій. — Хай не 613, але хоча б 64 або 128 — вже людина.

— Людина — це вибір, — відповіла прекрасна Ніно.

Давид застиг за дверима Ясмін і не наважувався постукати. Його роздирали сумніви. Один раз він уже зірвався. Чи варто далі ризикувати? Він опустив кулак, так і не постукавши, та попрямував до ліфта.

— Über! Ти вирішив утекти? Über! — Ясмін стояла на порозі своєї квартири.

— Über! Мені просто захотілося викурити сигаретку. Über!

— Über! Благаю, не бреши мені, добре? — Ясмін потягнула його за куртку і поцілувала в губи. — Зайди хоча б на кілька хвилин. У мене для тебе сюрприз. Впевнена, ти зрадієш. Über!

Ясмін розлила червоне по келихах. Принесла тарілку з чорними оливками, пармезаном, хамоном і чері.

— Über! Це так… радує. Über! — усміхнувся Давид, пригубивши сухе.

— Über! Та ні ж, дурнику. Über! — засміялася Ясмін, простягнувши рулон туалетного паперу.

На упаковці поруч з написом «Портрет Доріана Ґрея» красувалося зображення Оскара Вайлда. Давид скам’янів. Він не знав, що сказати, чого очікувати.

— Über! Не подобається? Ти не радий. Über! — засмутилася Ясмін.

— Über! Що ти… — Давид побіжно глянув на неї, потім знову втупився у «книжку». — Звідки вона в тебе? Über!

— Über! Дісталася як сувенір, коли літературу вже перестали продавати, але ще не заборонили. Über!

— Über! Зберігання — теж порушення закону. Über!

— Über! І не одного. Зберігання літератури — один. Згадка далекого минулого — два. Але, крім нас, тут нікого немає. Тому не варто боятися, — Ясмін наблизилася до Давида. — Чи варто? Ти ж не донесеш на мене? Über!

— Über! Ні, звичайно, ні. Über!

Вони дивилися одне на одного з хвилину.

— Über! Я думала, ти зрадієш книжці. А по тобі не скажеш, що ти щасливий. Über! — Ясмін нахмурила брови.

— Über! Я просто розгубився, — виправдався Давид, обіймаючи дівчину. — Раптом це перевірка. Über!

— Über! Стривай, ти допускаєш думку, що я можу бути агентом? Über! — напівсерйозно обурилася Ясмін.

— Über! Пробач… Über! — винувато промимрив Давид.

— Über! Що ти? Це ж комплімент! Über! — Ясмін поцілувала його і потягнула в спальню.

Давид зупинився.

— Über! Щось не так? Ще якісь сумніви щодо мене? — запитала Ясмін. — Гаразд, хлопці, виходьте! Він нас розкусив! Über! — крикнула вона в сторону, зриваючись на сміх.

— Über! Щодо мене… — Давид зам’явся. — Я повинен тобі дещо сказати…

— Über! Знаю. У тебе б’ється серце. Über! — перебила його Ясмін.

Давид з жахом подивився на абсолютно спокійну Ясмін.

— Über! Як? Über! — тільки й вимовив він.

— Über! Минулого разу, — Ясмін взяла долоню Давида і піднесла до губ. — Прощаючись, я відчула. Ти вийшов, я, запанікувавши, схопилася за телефон. Але… вирішила дати собі трохи часу. Коли паніка пройшла, я довго думала. І прийшла до думки, що могла помилитися. Вирішила переконатися. Ти не виходив у мене з голови. Зрештою я зрозуміла, що занадто прив’язалася до тебе — веселого, розумного, сексуального… Я довгий час була у стосунках з симулятором. А ти справжній. Тому, чекаючи сьогодні твого приходу, я дала собі обіцянку не лякатися, якщо виявиться, що я все-таки не помилилася, — вона схрестила руки на грудях. — Може, непомітно, але я дуже стараюся побороти страх, який частково залишився в мені. Über!

Давид підхопив її на руки.

— Über! Будь ласка, не бійся мене. Über! — він був щасливий як ніколи.

— Über! Поясни, як це сталося? Як ти заразився? Über! — запитала Ясмін.

— Über! Я здоровий. Пандемія — вигадка, брехня.