Читати книгу - "Історія втраченої дитини, Елена Ферранте"

Ми з Лілою залишилися наодинці, я із сарказмом і болем розповіла їй у найменших дрібницях про те, що сталося. Вона слухала, не перебиваючи. Що детальніше я описувала їй сцену сексу між тією огрядною жінкою і худорлявим Ніно, то огиднішою вона мені здавалася. «Розумієш, прокинувся, – перейшла я якоїсь миті на діалект, – почухався, знайшов Сільвану біля горшка і, навіть не висцявшись, задрав їй сорочку і вставив свого прутня!» І реготнула вульгарно. А Ліла стривожено поглянула на мене. Так зазвичай висловлювалася вона, від мене такого не чекала. Сказала, щоб я заспокоїлася, а потім у сусідній кімнаті заплакала Імма, і ми пішли поглянути, що сталося.

Моя донька, білява, із розчервонілим личком, безутішно ревла, слізки бігли по щоках струмками, вона простягнула до мене рученята, щоб я взяла її. Тіна, темноволоса й бліда, стривожено поглядала на неї, а коли побачила маму, навіть не рушила з місця, лише покликала її, ніби щоб зрозуміти, що відбувається. Промовила тихенько й чітко: «Мама». Ліла підхопила обох дівчаток, поцілувала мою, губами витираючи її сльози, заспокоїла.

Я була вражена. Подумала: Тіна вже добре промовляє «мама», усі інші звуки, а Імма ні, хоча і на місяць старша. Я ще більше засмутилася. Завершувався 1981 рік. Сільвану доведеться вигнати. Що писати – я не знала, місяці пролетять як один день, книжку я вчасно не здам і втрачу свій авторитет як письменниця. Таким чином я залишалася без майбутнього, залежною від грошей П’єтро, сама з трьома дітьми, без Ніно. Ніно втрачено назавжди, і він уже не повернеться. Знову пробудилася та частина мого єства, яка все ще його кохала, але не так, як у Флоренції, а як у дитинстві, коли я спостерігала за ним на виході зі школи. Ніби в лихоманці, намагалася знайти йому якесь виправдання, незважаючи на приниження. Думка про те, щоб викреслити його з життя, здавалася мені нестерпною. Де він зараз? Невже навіть не спробував розшукати мене? Я мимоволі порівняла його з Енцо, який негайно взяв на себе піклування про дітей, та з Лілою, яка відклала всі справи, вислухала мене й присвятила стільки часу, скільки я потребувала. Нарешті я второпала, що вони знали про все ще до мого приїзду. Спитала:

– Ніно вам телефонував?

– Так.

– Що сказав?

– Сказав, що скоїв дурницю, а я маю тебе підтримати й допомогти зрозуміти, що в наш час усі так живуть. Як завжди – молов язиком.

– А ти що?

– Кинула слухавку.

– А він ще зателефонує?

– Ще б пак, звісно, зателефонує!

Я почувалася приниженою.

– Ліло, я не можу без нього жити. Усе так швидко скінчилося. Я ж заради нього розірвала шлюб, переїхала сюди з дітьми, народила йому дочку. Чому так?

– Тому що ти помилилася.

Ті слова мені не сподобалися, прозвучали як відлуння старої образи. Вона хотіла дорікнути, що я вчинила неправильно, хоча вона застерігала. Казала мені: ти знала, що коїла, я в тобі помилилася, ніяка ти не розумна, а справжня дурепа. Я відповіла:

– Мені треба з ним поговорити і з’ясувати все до кінця.

– Добре, але залиш дітей у мене.

– Ти з чотирма не впораєшся.

– Не з чотирма, а з п’ятьма: не забувай про Дженнаро. Адже з ним найважче.

– От бачиш! Я таки заберу їх.

– Навіть слухати не хочу!

Довелося визнати, що без її допомоги мені не обійтися.

– Я залишу їх у тебе до завтра. Мені потрібен час, щоб усе вирішити.

– Як саме вирішити?

– Не знаю.

– Хочеш і надалі бути з Ніно?

Я відчула, що така можливість їй не до вподоби і майже викрикнула:

– А що мені робити?!

– Єдине, що можна зробити в такій ситуації, – покинути його.

Для неї так було правильно, вона завжди спала й бачила, щоб так усе й закінчилося, вона ніколи від мене цього не приховувала. Я сказала:

– Я подумаю.

– Ні, не подумаєш. Ти вже собі вирішила, що вдаватимеш, ніби нічого не сталося, і терпітимеш далі.

Я промовчала, але вона не здавалася, стала переконувати мене, що так не можна, що я не повинна так собою зневажати, що на мене чекає інша доля, а якщо я й надалі таке терпітиму, то остаточно втрачу саму себе. Я помітила, що вона починає злитися і, аби мене переконати, от-от не втримається і розкаже те, що я давно хотіла від неї почути, але дотепер не зізнавалася в цьому. Я злякалася. Але хіба я сама не хотіла про це дізнатися, хіба не намагалася підштовхнути її до цього за першої-ліпшої нагоди? І хіба я зараз прибігла до неї не для того, щоб вона нарешті видала мені всю правду?

– Якщо в тебе є що мені розповісти, – пробурмотіла я, – кажи зараз!

І вона наважилася. Спробувала зазирнути мені в очі, але я схилила голову. Сказала, що Ніно часто їй телефонував. Сказала, що пропонував знову бути разом, як до початку наших із ним стосунків, так і після. Сказала, що коли вони відвозили мою матір до лікарні, особливо наполягав. Сказала, що поки лікарі оглядали мою матір, а вони чекали у приймальному покої, він клявся, що був зі мною лише для того, аби почуватися ближче до неї.

– Поглянь на мене, – шепнула, – я знаю, що роблю тобі боляче, розповідаючи все це. Але він набагато зліший за мене. Бо в ньому сидить найгірше зло: легковажність.

78

Я повернулася до квартири на Тассо з чітким наміром порвати стосунки з Ніно. У квартирі була порожньо й ретельно прибрано, я сіла біля великого вікна з виходом на балкон. Моє життя тут закінчилося, усього за кілька років вичерпалися причини для мого подальшого перебування в Неаполі.

Я занепокоєно чекала, коли він з’явиться. Минуло кілька годин, я задрімала. Коли раптом прокинулася, уже стемніло. Мене розбудив телефонний дзвінок.

Я кинулася відповідати, переконана, що то Ніно, але замість нього почула голос Антоніо. Він телефонував із розташованого неподалік бару, запитав, чи можу я прийти до нього. Я запропонувала піднятися до мене. Відчула, що він ніяк не міг наважитися, врешті погодився. Я ні на мить не сумнівалася, що його прислала Ліла, і він сам негайно це підтвердив.

– Вона не хоче, аби ти накоїла дурниць, – пояснив, намагаючись говорити правильною італійською.

– А ти можеш мене від цього відговорити?

– Авжеж.

– Як?

Він усівся у кімнаті, попередньо відмовившись від кави, яку я йому запропонувала, і докладно й сухо, тоном того, хто звик звітувати про роботу, перелічив мені всіх коханок Ніно: імена, прізвища, професії, родинні зв’язки. Деякі були мені