read-books.club » Інше » Час настав, Костянтин Матвієнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Час настав" автора Костянтин Матвієнко. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 76
Перейти на сторінку:
бізнесі, колишніх колег, а також кількох вчених-суспільствознавців. Усіх попросили приїхати чомусь на сніданок, а саме святкування розпочалося з... лекції по­рівняно молодого, але справжнього вченого Анатолія Черняка про реальні перспективи існування держави за умови збереження існуючих тенденцій її розвитку. На думку лектора, застарілі та нові суспільні хвороби ли­шали їй щонайбільше десять років згасаючого існуван­ня. Вчений також зупинився на першорядних заходах, які слід здійснити, аби перевести країну на рейки сус­пільного прогресу. Перш за все подолати традиції су­цільної корупції та жлобське невігластво владоможців.

Розливши у маленькі срібні чашки власноруч пригото­вану каву, іменинник запросив присутніх висловитися з приводу почутого. Говорили довго і відверто. Десь перед обідом вирішили створювати таємний громадянський комітет, першорядним завданням для якого на початковому етапі визначили цілком легальне дослідження країни в основних сегментах суспільного існування: справжній стан освіти, медичної допомоги, злочинності, виснаженості природних ресурсів та інфраструктури. Про стратегічну перспективу домовилися поговорити трохи згодом. Для фінансування цієї роботи кілька під­приємців, які не збираються переселятися на Кіпр чи Маямі-Біч, утворили консорціум. Отримані результати і ви­сновки щодо них домовилися широко оприлюднювати.

Михайло Яковенко зустрів давнього товариша у си­баритському шовковому халаті. Після вітальних обій­мів пішли на величезну кухню пити зі срібних чашок фірмову каву господаря. Мобілки залишили у перед­покої. Двері міцно причинили.

— Ну що ж, Петре, схоже, справа потроху рухаєть­ся, — почав Михайло. — Вже маємо перші результати досліджень. Наприклад, учора отримав аналітичний звіт щодо структури та причин виникнення дитячої безпритульності. Уяви собі: у нашій країні безпри­тульних дітей майже стільки, скільки солдатів в армії!

— А що ти хочеш, коли півтора десятка років країна послідовно спивається, люди виїжджають на заробітки, лишаючи дітей на старих бабусь, а багато хто впадає у безпросвітні злидні? — поставив риторичне запитання полковник. — Це й без таких недешевих досліджень зрозуміло. Наша країна і за показниками дитячого ал­коголізму майже перша у Європі, а фірми, що продають слабоалкогольні синтетичні напої, орієнтують свої рек­ламні стратегії саме на споживацькі уявлення підлітків про престиж та гламурну стильність, щоб ті на перші ж отримані гроші купували це пійло. Але я до тебе прий­шов ось у якій справі: сьогодні генерал на вранішній на­раді прохопився про те, що кілька потужних олігархіч­них угруповань уклали перемир’я з метою оформити правила тіньової гри на внутрішньому ринку. Схоже, вони готові використати сприятливий момент слабкос­ті влади, аби остаточно поділити країну.

— Так олігархи це не вперше намагаються зробити. Не хвилюйся: скільки себе пам’ятаю в бізнесі — там завжди перемагають егоїстичні інтереси. Думаю, що й цього разу в них нічого не вийде: посваряться — і зно­ву почнуть мочити один одного, використовуючи по­літичну та бюрократичну обслугу. І баланс політичних сил відновиться. Можливо, нам слід використати цей момент, щоб заручитися підтримкою однієї з ворогу­ючих груп для досягнення власних цілей?

— Не сподівайся на їхню наївність. Гляди, щоб вони нас самих не використали, — скептично зауважив пол­ковник. — До речі, останнім часом у Києві різко акти­візувалися дії двох неслабких розвідок. Причому їхня активність, якась дивна, межує просто з дурістю: ходять колами побіля одного студента, намагаючись нав’язати йому спілкування або і співпрацю, навіть до його квар­тири спробували вдертися. На перший погляд, це зви­чайний бідний студент. Щоправда, він є співавтором сенсаційного археологічного відкриття, зробленого у Лаврі професором Довжиком.

— Вони там часом не відкопали чогось унікального, що може дуже дорого коштувати на чорному ринку ар­хеологічних знахідок? Другу пектораль, наприклад, або ікону, намальовану Святим Лукою. А це не одна сотня мільйонів доларів! — припустив Михайло Яковенко.

— Знаєш, на перший погляд це найімовірніше, але от буквально вчора достеменно з’ясувалося, що хлопець мало не краще за нас володіє інформацією про агентів, які працюють під прикриттям саме цих розвідок, і навіть не приховує цього. У мого співро­бітника, майора Трохимчука, взагалі склалося вра­ження, що він телепат. Що, як спробувати використати цього студента у справах, наприклад, фінансо­вої розвідки? Зрештою, наш рідний КДБ мав цілі підрозділи, які досліджували можливості викорис­тання телепатів та екстрасенсів з розвідувальною метою. Думаю, така козирна карта, навіть джокер, буде незайвою в будь-якій колоді.

— Слід ще переконатися у цих його фантастичних здібностях. Щось я не дуже вірю в телепатію. Влаштуй нам зустріч із ним, — попросив підприємець.

— Гаразд, спробую, але не обіцяю. Кава у тебе чудова, дякую. — Полковник попрощався і поспішив на службу.

***

На світанку прозорого липневого ранку першим покликаний Апостол Андрій, вийшовши зі свого ку­реня, гукнув вірних венедів, аби ті не барилися та по­чинали лаштуватися до урочистої зустрічі з вождями і жерцями їхнього народу. Всі помітно хвилювалися, бо сьогодні мала відбутися вирішальна розмова, під час якої венедський вождь, батько Ілька, та жерці мали да­ти відповідь, чи дозволять вони проповідувати і свя­щеннодіяти на своїх землях, що перебувають під за­хистом і владою богів одвічних, тому, хто проповідує Слово істини та любові Сина Божого.

Ілько, добре відпочивши після позавчорашніх кар­коломних пригод у майбутньому, також вивалився зі свого куреня, заспано роззираючись. На біду для себе, він утрапив на очі Андрієві.

— Ти чого, ледащо Царя Небесного, оце розлежуєш­ся до самісінького сходу сонця? Чи не забув, бува, який сьогодні день? Ану, мерщій умивайся та йди назустріч твоєму батькові та жерцям народу вашого! Проведеш їх до табору з усією шаною! — гримнув Апостол.

— Та не сваріться, добродію Апостоле! Все вико­наю, — шанобливо, але з ледь помітною іронією від­гукнувся парубок.

— Ільку, про твої мандрівки у майбутнє та про зна­йомство з Аскольдом і його друзями наразі не кажи сво­їм одноплемінникам, навіть батькові. Бо збагнути це їм буде важко, та й не належить їм знати такі таємниці бут­тя. Ось! — облишивши бурчати, мовив Андрій.

— Я, щиро кажучи, вже і сам це збагнув, — відповів юнак.

Раптом його погляд наштовхнувся на полоненого цекіста Алєксандра, який повертався від Почайни піс­ля ранкового вмивання.

— Добродію Апостоле, а що, цей зайда також буде присутній при нашій важливій розмові? Адже батько неодмінно поцікавиться, що то воно за чоловік такий дивний, — мовив Ілько.

— Самий клопіт із цим полоненим, — зітхнув Анд­рій. — Нехай іде знову глину копати.

— Нє пайду я копать вашу дурацкую гліну! — обра­зився цекіст. — Можетє мєня развє что сілой тащіть. І вообщє, я трєбую от вас опрєдєліть мой статус: на каком основаніі мєня удєрживают здєсь — как за­ложніка ілі как воєнноплєнного?!

— Ти прийшов некликаний у цей світ, і прийшов

1 ... 63 64 65 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час настав, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час настав, Костянтин Матвієнко"