Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

class="p1">— Я? Ні-і. У нас є кілька варіантів, але в жодному з них це не я. Слухай уважно. Часу не так багато. Варіант перший: твоя люба подруга втопила артефакт — я чув, що це трапилося вчора вночі, ти розчарувався в можливості стати Вартовим, тож вирішив повернути собі посаду судді, поки є шанс.

— Я буду заперечувати такий варіант, — лице Златана зблідло, але він нап'яв на нього захисну іронію. — Нас, бачте, викрали й замкнули тут.

— А в мене є всі підстави думати, що вас закрили тут правомірно. Адже кандидатка на посаду Вартової втопила безцінний артефакт. До того ж пан суддя Желібор сам прийшов сюди на ваше прохання через тайнопис. Де й потрапив тобі в руки.

— Ви бачите, в якому стані мої руки, — Златан посміхнувся ширше. — Але гаразд. Який тоді другий варіант?

— Вельми простий. Оскільки Желібор славився своєю неприхильністю до темних, він скористався вашою вразливістю і покінчив із Тарновецькою. А ти, Златеку, помстився йому. Твоєї злості стане на те, щоби знищити кого завгодно, якщо хтось простягне павутину до Тарновецької, так?

— Краще вам цього не перевіряти, — Златан опустив голову, і з-під завитків лискучого волосся на угорського суддю подивилися дві вуглини очей.

— Я не хотів би. Тому придумав і третій варіант, який — маю тверду певність — влаштує нас усіх.

Безтурботність у Бертоковому голосі лякала Варту понад усе. Мовби все це гра. Мовби то не труп лежить у судді за спиною. Мовби зараз хтось зайде до кімнати і скаже припинити гру.

Угорець вів далі:

— Смерть судді Желібора — на руках кровопивць, яких він вистежував зі своїми добрими поплічниками з чеської фракції. На щастя, вони знищили всіх потвор, і тутешній чаклунській спільноті відтепер ніхто не загрожує. Проте у зв'язку з такою жахливою передчасною втратою і з тим, що другий артефакт утоплено у Влтаві нашою чарівною Тарновецькою, Златан Богумін прийняв пропозицію обійняти посаду чеського судді, на якій був затверджений більшістю голосів. Фракція згодна зробити тобі такий подарунок за певну дозу мовчання. Про це вже домовлено.

— Ви не зробите цього зі мною, — процідив крізь зуби Златан.

— Звісно. Ти сам усе зробиш. Інакше ми повернемося до варіанта номер два. Так, Тарновецька? — він посміхнувся до Варти.

— На біса? — спитала вона сторопіло, витісняючи з думок те, що варіант номер два передбачає її негайне вбивство. — Златан на посаді Вартового зможе зробити багато корисного.

— Під твоїми підборами? Ну-ну, Тарновецька. Поговори мені тут. Я заплющував очі під час Гри на ваші порушення, щоби ви принесли темним більшість, — і ви зробили це, браво! А скільки ти, племіннику, просив мене про допомогу в Грі? Я допомагав. Ішов на ризик, а допомагав. Тому зараз твій час виконати обіцянку. Я хочу скористатися своїм правом на твою безумовну поміч зараз. Тікати нікуди, Златеку, скільки б ти на мене не дивився.

— Без Вартових виборів не буде, — втрутилась Варта.

— Все буде, все. Адже...

— Заткнися, Бертоку, — Златан утратив холоднокровний спокій і визвірився на суддю.

Варта відчула поколювання на шкірі від спалаху сили, який хоч і стриманий путами, визрів довкола чеха.

— То ти не розповів їй? — гмикнув угорець. — Про твій план віддати свою посаду Вартового синові Меделіни Богумінової, якщо ти...

— Заткнися, Бертоку.

— Ні, Бертоку, продовжуй, — попросила Варта вимогливо.

— Сила Вартових зазвичай іде по одній гілці роду, — з дивним вдоволенням повідомив угорець. — Але в разі трагедій до неї можуть спробувати долучити когось із близької родини. Найкраще підходять...

— ...позашлюбні діти, — чаклунка згадала недавню розмову зі Златаном.

— Таки тямуща Тарновецька. Молодчинка! Отож, Златан може сміливо ставати суддею, а тобі в напарники ми виділимо ще одного сина Меделіни Богумінової. Не бійся, він нічим не гірший, — хвацький тон судді звучав так гротескно, коли позаду лежав труп Желібора, що чаклунка ледь стримувала лють.

— І хто цей таємничий маг? — тремтячи, спитала вона.

Златан важко підвів погляд на чаклунку і посміхнувся, як перед розстрілом.

— Амброз. Мій молодший брат — Амброз.

***

Коли пута впали, Вартині руки заніміли на кілька секунд, а потім почали озиватися поколюванням. Вона судомно стиснула павутину, але виснаження останніх двох діб давалося взнаки — сила не слухалась. А якби слухалась...

Чаклунка спідлоба глянула на суддю Бертока. Їй шалено хотілося прибити його поглядом. Але угорець навіть не дивився в її бік. Його увага була сконцентрована на Златанові, котрий щойно погодився виконати свою обіцянку. Вона зобов'язувала його заступити на посаду чеського судді, відмовитися від статусу Вартового, а також віддати свій голос на виборах за угорця. Дівчина розуміла, що останнє і є основним бажанням Бертока.

— Отже, тепер, за вашою легендою, Желібора вбили кровопивці, — просипів Златан. — А кровопивць — чеські правлінці. Які доблесні вояки. Ви з ними вже домовилися? Хто кому доплатив?

— Це не так важливо. Просто вони дізналися, що ви надто зацікавлені в їхній справі, тож довелося швидко щось вирішувати. Фракція хоче, щоби ви не лізли куди не слід, а поза тим — ніхто не бажає вам зла. А тепер їдьмо. Нам треба поспілкуватися про справи насущні. Тут приберуть.

— Пане суддя, прошу вашого вибачення, — процідив крізь зуби чех. — Я провів захопливий час у полоні в кровопивць, мене ледь не закатували до смерті, тож я жахливо хочу возз'єднатися зі своєю подушкою. А потім мушу потрапити до лікарні, щоб мої пальці зібрали докупи й переконалися, що діра в животі не загрожує близьким кінцем життя. Дія відьомського зілля не безкінечна, як і моя здатність до самозцілення.

— Полон у кровопивць, потім полон у чехів? Утрачаєш хватку, Богуміне, — зауважив суддя Берток, і його погляд ковзнув у бік Варти. — Я наполегливо пораджу вам, Тарновецька, згадати, куди ви поділи другий артефакт.

Дівчина не відповіла.

— Ходімо вже, — не озираючись, сказав їй чех і поплентався до виходу з кімнати, яка стала могилою для судді Желібора і всіх Златанових планів на майбутнє.

***

— Я знав про нього з дитинства, — Златан почав розповідь, обережно добираючи слова. — Графиня розповіла, хоча сама вона люто ненавиділа Амброза і вважала плямою на імені роду. Та для мене це було безцінно — мати когось такого близького по крові! Не знаю,