Читати книгу - "Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов"

у нас на фабриці інститут легкої промисловості і років два… ні, мабуть, три… точно, три, поїхав у місто Черемхово, Іркутської області. Взимку, читав в «Известиях», орденом «Знак пошани» його нагородили… Мишлєвський Опанас… Опанас… Павлович, колишній наш головний інженер, цього року поїхав в Африку, в республіку Малі… допомагає створювати швейну промисловість. Мітельман… по батькові не пам'ятаю… Працював експедитором… П'яниця безпросвітний. Звільнили…

Кореняк пригадав ще з десяток чоловік, але жодного підхожого серед них не було.

— У вас працює головним бухгалтером Поніманський. Що він являє собою? — спитав Луговий.

— А, Михайло Семенович… Особисто я недолюблюю його. Хвалько, підлабузник… Як колишній директор Світловидов приймав його на роботу, я був інспектором відділу кадрів і заперечував — Поніманського раніш судили за розкрадання соцвласності. Але Світловидов не зважив на мою думку…

Попрощавшись з Кореняком, комісар запропонував Луговому, оскільки вони вже на фабриці, зайти до ревізорів.

Андрій Остапович прочинив засклені двері. В кабінеті, крім Сахна, були Поніманський і Шкарбун.

— Не поспішайте з висновками, — гарячкував Поніманський, притискуючи руки до грудей, — напевне вкралася якась помилка, непорозуміння… Щокварталу ми звіряли кожний документ з Гнатом Онуфрійовичем.

Шкарбун поквапно хитнув головою.

— Почекайте хоча б два дні. Розберемось. Цього бути не може. Таке розходження… Чого ж ви мовчите, Гнате Онуфрійовичу! Негідник Тетеря навмисне заплутав облік, а нас з вами роблять шахраями… Скільки казав, наполягав, вимагав: вигнати його негайно. От і дочекалися… Та й…

Помітивши Лугового, Сахно зупинив Поніманського.

— Заждіть хвилинку, — і вийшов у коридор. — Ви до мене?

— З ким ви так бурхливо розмовляєте? — поцікавився комісар.

— Це головний бухгалтер Поніманський і начальник цеху Шкарбун. Ми виявили розходження в накладних між бухгалтерією, складом сировини і цехом. У мене враження: облік навмисне заплутувався. І не лише Тетерею…

— І на велику суму розходження? — спитав Луговий.

— Чимало. 19 560 карбованців 37 копійок.

— Коли ви, товаришу Сахно, остаточно розберетесь? — спитав комісар.

— Через три-чотири дні закінчимо.

— Добре, тільки не пізніше. Ну, не буду затримувати. До побачення.

Проходячи територією фабрики повз нові із залізобетону й скла корпуси, Луговий міркував уголос:

— 42 метри в записах Тетері в книжці Блока не зустрічаються… Треба гадати, це остання його крадіжка. Ратин, звичайно, призначався «Опанасові С М», але з якихось причин до нього не потрапив. От він і закреслив 42 метри. Чи немає тут зв'язку, Кириле Романовичу?

— В чому зв'язок?

— Адже в тюку, кинутому злочинцями на Загорській, теж 42 метри. Значить, «Опанас» живе на Загорській…

— Хто там у нас працює?

— Якименко та Шовкопляс… Але вони не знають, що слід шукати саме «Опанаса С М». Якщо ми з вами зайнялися цією справою, Кириле Романовичу, то давайте доведемо до кінця.

— На Загорську пропонуєш? Я не проти…

Не зводячи очей з дороги, сержант-водій спитав:

— Як там Щербина, товаришу комісар?

— Сьогодні дзвонив. Справа пішла на одужання. Лікарі обіцяють цими днями виписати… Не забудьте, Андрію Остаповичу, залишити для Щербини путівку на курорт.

— Залишили дві на серпень. Для нього і для дружини.

Машина мчала широким асфальтованим шосе, що недавно з'єднало фабрику з центром міста.

— Свіжа? — взявши газету, що лежала на сидінні, спитав Єлізаров.

— Сьогоднішня… «Радянський спорт». На четвертій сторінці цікавий звіт про гру наших футболістів з воронезьким «Трудом».

— Мені здається, — обернувся комісар до Лугового, — у нас з приводу цієї справи теж десь «Труд» згадується…

— А-а! Таж у газету «Труд» були загорнуті відрізи, знайдені в чемодані.

— І вгорі газети відірвано клаптик саме в тому місці, де поштарі звичайно зазначають адресу передплатника… Може, заїдемо на поштову філію, що обслуговує Загорську?

В газетній експедиції поштової філії через кілька хвилин по квитанціях серед передплатників на «Труд» знайшли Макогона О. С, що мешкає в будинку № 10-а, квартира 2, на Загорській.

— Що ж, Андрію Остаповичу, здається, Макогон О. С. і «Опанас С. М.» — одна особа.

— А раптом фатальний збіг? Може, цього Макогона звати Олександром Сергійовичем, чи Омельком Семеновичем, чи Олексою Свиридовичем… Та мало які можуть бути імена, що починаються на О і по батькові на С. Під'їдемо в домоуправління і уточнимо. До того ж дізнаємось, як посувається перевірка в Шовкопляса і Якименка. Може, Макогон потрапив у їхнє поле зору.

Якименко і Шовкопляс були на місці.

— Макогон… Макогон… — перегортаючи список, шукав Якименко. — Так… так… I… К… Л… Ага! Тут. Майборода… Макогон… Опанас Степанович, 1918 року народження, безпартійний, мешкає на Загорській № 10-а, квартира 2 з дружиною й дочкою, провідник у поїздах далекого слідування, судився за шахрайство та спекуляцію… Мешкає на цій вулиці сім років, приїхав з Дунаєвець, Хмельницької області… З сусідами не підтримує знайомства…

— Так ось чого Поніманський і Тетеря, говорячи про Опанаса, згадували Баку! Макогон провідник. Мабуть, їздить у тому напрямі, — висловив припущення Луговий. — Треба негайно затримати Макогона і зробити на квартирі обшук.

Вдома Макогона не було. Із слів його дружини він вранці несподівано поїхав у Баку.

Якименко та Шовкопляс лишилися провести обшук, а комісар і Луговий поспішили на станцію, сподіваючись встигнути до відходу поїзда. Але їм не пощастило. Швидкий поїзд № 32 на Баку вже дві години знаходився в дорозі. Начальник вокзалу передав їм розклад руху поїзда № 32. Перша велика зупинка була в Ростові-на-Дону. Поїзд туди прибував о 23 годині 52 хвилини.

Кілька хвилин комісар безуспішно намагався додзвонитися в агентство Аерофлоту, але щоразу короткі гудки повідомляли, що абонент зайнятий.

— Давайте краще туди