Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

нікого. Щоб не допустити використання штучного супутника для запуску атомних ракет, треба захопити його в свої руки, знищити всіх, хто цьому заважає. Це буде боротьба не на життя, а на смерть. Люстіг і Фредді стануть ворогами. Загине той чи той, а може, навіть обидва.

І раптом виникло рішення: зробити все самій.

Тессі так зраділа, що одразу ж пошкандибала до кухні, збудила товариша і розповіла йому про свій план. Але він не поділив її захвату і лише кинув холодне, різке: «Ні!»

— Чому, Люстіг?

— Тобі не вистачить для цього ні сили, ні досвіду.

— Побачимо!

— Не побачимо, бо я забороняю.

— З якого такого права?! Я не звикла, щоб мною командували. Коли я вважаю за потрібне щось зробити, то й зроблю!

Люстіг насупився, глянув гостро:

— Вже розвиднілось, іди додому. Іди і забудь про мене та про всіх, із ким зустрічалась. Ти не туди потрапила. Анархісти приєдналися до Братства.

— Люстіг, що ти мелеш?!

— Я хотів рекомендувати тебе в компартію. А тепер бачу: ти просто свавільне дівчисько, здатне тільки гратись у революцію. Так, комуніст повинен бути сміливим і рішучим. Але насамперед — дисциплінованим. Ти потрібна тут, на Пірейї, бо з твоєю допомогою ми залучимо до руху прихильників миру ще цілий ряд видатних учених. На Зорі ж ти нічого не зробиш, тільки нашкодиш.

Може, це були й слушні докази, але Тессі не хотіла з ними погоджуватись. Їй здалося, що Люстіг просто хитрує, бажаючи зберегти життя тій, кого полюбив. І це було образливо, викликало у дівчини почуття різкого протесту.

— Гаразд, Люстіг, я піду. Але не забуду ні тебе, ні решти товаришів. Прошу дати мені завдання. Я виконаю його на Зорі.

— Іди! — холодно кинув він. — Завдання не буде.

Тессі розлучилась із Люстігом, повна образи, злості і непохитної рішучості виконати свій задум.

Як і гадала, Фредді зустрів її пропозицію захоплено. Батька вона повідомила, що на тривалий час виїздить з Дайлерстоуна. Він не заперечував. І тільки одна обставина ледве не зруйнувала всі плани дівчини: напередодні вильоту на Зорю їй надійшла поштою бандероль, в якій містилася обмотана кільканадцятьма шарами паперу стандартна котушка з магнітофонною ниткою.

— Коліщатко! — зойкнула Тессі, розгорнувши пакунок. — Любий, рідний, як я тобі вдячна!

Тессі поставила котушку в свій диктофон і прослухала її. Так, сумніву нема: це ідентичний запис Наради наймудріших!

Повна радісного передчуття, мчала Тессі на квартиру Люстіга. О, тепер вона доведе, на що здатна!.. Це вже не переказ Наради, якому вірили й не вірили — в усякому разі, не захотіли надрукувати в «Полум'ї», — а документ неймовірної ваги!.. Люстіг буде радий!

Можна уявити собі смуток і розчарування, які охопили Тессі, коли вона дізналася, що шофер Люстіг виїхав зі своєї квартири і адреси не лишив. Дівчина поткнулася на одну з нелегальних явочних квартир, але пароль уже було змінено, і її не визнали. Відому їй підпільну друкарню розгромила поліція ще того нещасливого вечора.

Лише на якусь мить відкрився перед Тессі потаємний світ мужніх та й закрився знову. Урвалися всі стежки. І це сталося тоді, коли їй, як ніколи, були потрібні спільники!

Любий, коханий! Ти зумів видерти у Кейз-Ола його найбільшу таємницю, то чому ж ти не порадив, що робити з оцією котушкою? Адже повторюється та історія, що мала місце сто днів тому: є що розповісти людям, але невідомо як. Професор Лайн-Еу звірився на Братство і загинув через це. А Тессі Торн сама перетяла стежку до комуністів…

Півдня Тессі ходила сама не своя, не знаючи, за що взятись. А потім вирішила: насамперед треба зняти з запису кілька копій. І без зволікань, бо ракета на Зорю вирушає завтра ввечері.

Повільно обертаються котушки магнітофона, тихо звучить холодний голос радника містера Кейз-Ола, а Тессі з нудьгою переглядає щойно одержані листи.

Ось вона байдуже, гидливо взяла конверт з офіційним штампом поліції містера Кейз-Ола. Мабуть, знову розшукують якогось із колишніх пацієнтів професора Лайн-Еу. Розпечатала… Що це? Випав аркушик з кількома рядками, написаними дуже знайомим почерком.

«Одержане розмножте в якомога більшій кількості екземплярів… — читала вона пошепки. — Частину розішліть поштою справжнім друзям, а решту тримайте до спеціального наказу».

Підпису не було. Лише в куточку стояли три літери: «С-Кл».

— Нічого не розумію… — прошепотіла Тессі. — Що саме треба розповсюдити?

Вона глянула на штемпель поштового відділення, пригадала, що цей лист принесено одночасно з бандероллю, і раптом збагнула: та йдеться про котушку з записом Наради! Літери «С-Кл» — не що інше, як скорочене «Сан-Клей»!.. То, виходить, коліщатко надіслав не Айт, а Люстіг?!

— Ну, що ж, товаришу Люстіг, я виконаю ваш наказ! — Тессі рішуче труснула кучерями. — Але дещо зроблю і проти вашої волі!

Ще одна ніч без сну. За цей час Тессі встигла зняти одинадцять копій запису Наради. Десять з них вона запакувала й вислала поштою в Лос-Алайн Кольріджу, а одинадцяту сховала в чемодан. Рівно о сімдесятій годині до дівчини заїхав Фредді, а ще через п'ятдесят хвилин вони вже були на космодромі Ней-Льюс.

Хоч Тессі й не боялася майбутнього польоту у безповітряний простір, але уявляла його більш цікавим.

Все було прозаїчним і простим: на металевій естакаді, скупо освітлена променями небагатьох прожекторів, лежала гостроноса металева сигара. Звичайна рейсова ракета, вона вже побувала за межами атмосфери кількасот разів і втратила свій блиск.

Цю ракету проектував і конструював Фредді Крайн. Не дивно, що він одразу ж потягнув Тессі оглядати всю складну машинерію космічного корабля, з запалом пояснював призначення тих чи інших приладів. Тессі покірно хитала головою, але дивилася не на прилади, а на Фредді.

У військовій формі він був ще