Читати книгу - "Хранитель забутих речей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Лора зупинилася, не очікуючи відповіді, але відчуваючи необхідність принаймні дати Терезі шанс.
— Я занадто нетерпляча для крутиголовок і загадок. Я безнадійна в Клуедо,[64] — говорила вона, — тож постарайся зробити це якомога простіше та зрозуміліше. Й бажано без руйнувань і підпалів чогось… чи когось, — додала Лора собі під ніс.
Іще трохи почекала. Нічого. Крім туркотіння двох закоханих голубів на даху, що готувалися до весни. Вона тремтіла. Стало холодніше.
— Я серйозно, Терезо, я зроблю, що зможу.
Лора рушила назад через сад, почуваючись дурепою і відчуваючи доконечну потребу запити все чашкою чаю з шоколадним печивом. На кухні вона поставила чайник і дістала коробку з печивом. Усередині лежала ручка Ентоні.
Розділ 37— Ну, якщо це в її розумінні «зрозуміло й просто», страшно подумати, що для неї є «загадково».
Лора прогулювалася за руку з Фредді, вони обговорювали таємницю ручки Ентоні. Морква біг попереду, обнюхуючи дорогу й позначаючи свою територію на кожному другому ліхтарному стовпі. Вони ходили в «Зниклий Місяць» щось випити. Фредді гадав, що прогулянка може трохи відвернути Лору від думок про Терезу. Але в барі якраз святкували прем’єру «Блаженного духу». Марджорі Водскаллоп, досі в перуці й гримі мадам Аркаті, не гаючи часу, вказала Вінні на те, що Лора і Фредді прийшли разом. Отож сподіватися на спокійну розмову не випадало.
— Ти впевнена, що Саншайн поклала ручку назад у шухляду?
— Ну, я не бачила на власні очі, але певна, що так і було. Ти ж не думаєш, що Саншайн нам бреше?
Фредді усміхнувся й похитав головою.
— Ні, це безглуздя. Саншайн, напевно, найчесніша з нас усіх, включно з тобою, — звернувся Фредді до Моркви, пристібаючи йому повідець до нашийника, щоб перейти дорогу.
У Падуї Лора налила їм випити, а Фредді роздмухав вогонь, що ледь жеврів на веранді.
— А тепер, — сказав Фредді, притискаючись до Лори на софі, — подивімося, чи вино пожвавить наші дедуктивні здібності.
Лора пирснула:
— Це звучить достоту непристойно.
Фредді звів очі в удаваному подиві та зробив ковток зі своєї склянки.
— Правильно. Гляньмо на доказ — ручку в коробці з-під печива.
— Не просто ручку — найкращу, найулюбленішу авторучку Ентоні, зроблену з червоно-чорного мармуру, з пером із золота у 18 каратів, — додала Лора.
— Дякую, міс Марпл,[65] але чи ця інформація допоможе нашому розслідуванню?
— Ще цією ручкою Ентоні писав оповідання.
Вони замислено посиділи мовчки, слухаючи шкварчання і потріскування вогню. Морква блаженно забурчав, підсунувши свої тонкі лапи до каміна. Фредді відтрутив його носком черевика.
— Обережніше, містере. Якщо ти підберешся ще трохи ближче, то спалиш собі лапи.
Морква знехтував його попередження і підібрався ще ближче.
— Ти перечитала всі оповідання Ентоні? Може, ключ до розгадки в одному з них?
Лора похитала головою:
— Я ж попередила її, що не вмію розгадувати підказки. Я спеціально попросила, щоб усе було просто та зрозуміло.
Фредді допив свою склянку і поставив її на підлогу:
— Можливо, це і є просто й зрозуміло… для неї.
Лора не втрималася від спокуси вказати на те, що, звичайно, так воно і є, адже Тереза знає відповідь.
— Звісно, я читала все, що він прохав мене надрукувати, і, звичайно, усі оповідання. Але то було давно. Я не можу все пам’ятати.
— А як щодо книжки, яку ти показувала мені? Та збірка оповідань?
— То була лише найперша з кількох збірок, яку він опублікував. Думаю, в нього мають десь бути примірники інших, але не пам’ятаю, щоб бачила її досі.
Фредді всміхнувся:
— Закладаюся, вони на горищі.
— Чому?
Фредді скривився так само, як завжди кривилася Саншайн, коли друзі здавалися їй особливо нетямущими.
— Тому що саме там зберігають речі, які не знають, куди подіти, — переможно виголосив він. — Проте якби я раптом видав книгу, то поставив би її на почесному місці на книжковій полиці.
Лора на мить задумалась і припустила:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранитель забутих речей», після закриття браузера.