read-books.club » Фантастика » Темна матерія 📚 - Українською

Читати книгу - "Темна матерія"

849
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Темна матерія" автора Блейк Крауч. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 127
Перейти на сторінку:

Я нахиляюсь, беру її на руки й занурююсь у шторм, міцно притискаючи її тіло. Аманду б’ють дрижаки.

Ми стоїмо у вирі вітру, снігу й убивчого холоду, і нічого не міняється. Якби я не дивився на свої ноги, то від усієї цієї веремії в мене б уже запаморочилася голова.

Я розумію, що нам кінець.

Але я йду далі.

Крок за кроком, тепер моє обличчя горить від холоду, руки болять під вагою Аманди, ніг майже не чую, бо в черевики набилося повно снігу.

Минають хвилини, сніг валить сильніше, зуби цокотять.

Аманда щось бурмоче в маренні.

У мене більше немає сил.

Немає сил іти.

Немає сил тримати її.

Скоро, дуже скоро, мені доведеться зупинитися. Я сидітиму в снігу, тримаючи цю жінку, яку ледве знаю, і ми замерзнемо в цьому жахливому, чужому нам світі.

Я думаю про свою сім’ю.

Думаю про те, що більше їх не побачу, намагаюся усвідомити це, і мій контроль над страхом врешті щезає...

Перед нами будинок.

Точніше, другий поверх будинку, бо його перший поверх повністю занесло снігом, який уже добирається до трьох мансардних вікон.

— Амандо.

У неї заплющені очі.

— Амандо!

Вона піднімає повіки. Насилу.

— Не спи.

Я притуляю її до даху, пробираюся до середнього мансардного вікна й б’ю в скло ногою.

Повиймавши найгостріші уламки, беру Аманду за руки і втягаю її в дитячу спальню, явно спальню маленької дівчинки.

М’які іграшки.

Дерев’яний ляльковий будиночок.

Атрибути принцеси.

Барбі-ліхтарик на приліжковій тумбочці.

Затягаю Аманду подалі в кімнату, щоб до неї не діставав сніг, який валить у вікно. Потім хапаю Барбі-ліхтарик і виходжу через двері в коридор на верхньому поверсі.

Я гукаю:

— Агов?

Будинок ковтає мій голос і не відповідає.

На другому поверсі всі спальні порожні. У більшості з них немає меблів.

Увімкнувши ліхтарик, спускаюся сходами.

Батарейки майже сіли. З лампочки пробивається слабкий промінь.

Йдучи сходами, минаю вхідні двері, входжу туди, де раніше була їдальня. Упоперек віконних рам прибиті дошки, щоб скло витримало натиск снігу, якого набилося вже повні рами. Сокира притулена до решток столу, порубаного на дрова.

Заходжу у двері, які ведуть у меншу кімнату.

Тьмяний промінь падає на диван.

Пара стільців з майже повністю обдертою шкірою.

Телевізор, прикріплений над каміном, забитим попелом.

Коробка свічок.

Стосик книжок.

Спальні мішки, ковдри й подушки, розстелені на підлозі прямо перед каміном, всередині них — люди.

Чоловік.

Жінка.

Двоє хлопчиків-підлітків.

Маленька дівчинка.

Очі заплющені.

Не рухаються.

Обличчя сині й виснажені.

Фотографія в рамці: сім’я біля Лінкольн-парк консерваторії в кращі часи, лежить у жінки на грудях. Вона й досі стискає її почорнілими пальцями.

Біля каміна бачу сірникові коробки, стоси газет, купу стружок, надертих із ящика для столових приборів.

Другі двері приводять мене з вітальні на кухню. Холодильник відчинений і порожній, шафи також. Стільниці заставлені порожніми бляшанками.

Кукурудза з вершками.

Квасоля.

Чорні боби.

Помідори без шкірок у власному соку.

Супи.

Персики.

Усе те, що стоїть на задвірках шаф, і зазвичай так і псується, нікому не потрібне.

Навіть банки з приправами випорожнені — гірчиця, майонез, желе.

За переповненим сміттєвим відром бачу калюжу крові й скелет — маленький, котячий — обдертий до кісток.

Ці люди не замерзли.

Вони померли від голоду.

 _____________

Світло від каміна падає на стіни вітальні. Я лежу голий у спальному мішку, запханому в ще один мішок і накритому ковдрами.

Аманда розмерзає поряд у двох мішках.

Наш мокрий одяг сохне на цегляному каміні, а ми лежимо зовсім близько до вогню, так що я чую, як хвилі тепла напливають на моє обличчя.

Надворі не вщухає люта буря, каркас будинку скрипить під могутніми поривами вітру.

В Аманди розплющені очі.

Вона недавно прокинулась, і ми вже випили оті дві пляшки води, і тепер вони, напхані

1 ... 63 64 65 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна матерія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темна матерія"