Читати книгу - "Байстрючка"

Якщо чесно, ми з Ярославом не спілкувалася цього тижня. Наша взаємна пристрасть була настільки бурхливою, що швидко перегоріла. У мене не виникало жодного бажання її роздмухувати. Тим більше — зараз.

Зайшла в комірчину. Там, на верхній поличці, у маленькому глечику знаходилася настоянка, яка мала слабкий м’ятний аромат. Я взяла глечик і повернулася до кухні.

— Поки Ярослав не прийшов, може, поп’єш чаю? А коли вже він прийде, тоді й повечеряємо, — сказала солодким голосом.

— Тільки небагато, — відповів син.

— Звісно, навіщо перебивати апетит! — Відвернулася, залила окропом дрібку заварки в чашці, додала цукру й один секретний інгредієнт.

— Гарячий. Хай вихолоне, — мовив син, коли поставила чашку перед ним.

Чай парував, і кухнею линув смачний аромат. Я зробила собі теж чай і поставила біля себе.

— Ти святкуватимеш Великдень зі мною? Це вже післязавтра, — промовила.

— Так, з тобою, — відповів Марко.

Звісно, що ти будеш зі мною, синку.

— Чай уже, мабуть, вихолонув, — сказав він і підніс чашку до губ.

Ще зовсім трохи… Вистачить лише одного ковтка…

— Добри вечір! Що ви тут, помирилися? — Ярослав зайшов настільки раптово, що я аж здригнулася.

Марко відставив чашку, так і не випивши.

— Що у вас тут? Чай на вечерю? — запитав Ярослав і взяв Маркову чашку до рук. — Хоч смачний?

Не встигла що-небудь сказати, як він зробив ковток.

— М-м, м’ятний, — посміхнувся Ярослав і зібрався знову випити.

Я забрала чашку з його рук.

— Пора вечеряти, — прошипіла.

Ярослава потрібно було терміново рятувати. Кинулася в комірчину. Так, цю траву потрібно перетовкти, додати ще цього зілля… Готово.

— Любиш спеції? — посміхнулася до Ярослава.

— Звісно, моя Хіді, — вишкірився він.

«Що таке хіді? Це, мабуть, у Ярослава почалися марення», — подумала й щедро посипала його страву подрібненими травами. Чоловік із апетитом усе з’їв. Залишилося чекати: один, два, три…

— Щось мене ну… нудить, — Ярослав вибіг із хати.

— Мамо, що сталося? — запитав Марк.

— Мабуть, я погано готую.

Син нахмурився.

Ярослав повернувся. Він був блідий. Зате в його шлунку не залишилося нічого, включаючи призначену для Марка настоянку.

…Пізно ввечері, коли син уже спав, а Ярослав повернувся до своєї сім’ї, я залишилася на самоті. Мені було страшно. А якби Марко все-таки випив той чай? Чи змогла б собі пробачити, що він загинув би так само, як і Назар?

Відчинила вікно й задивилася на повний місяць. Не знаю, чи чекаєш, Назаре, на мене в потойбіччі. Мабуть, що ні. Проте мені тебе дуже не вистачає.

Надворі піднявся вітер. Вирішила зачинити вікно. Та моя ліва рука… Мені було важко нею ворушити. Моє серце стиснулося маленьким м’ячиком у руках якоїсь великої темної істоти. Я відчула, як ця істота міцно обійняла мене й прошепотіла на вухо:

— Ось і все, Зіно…

Прокинувся від того, що в будинку стояла незвичайна тиша. На кухні не грюкали каструлі, ніщо зі дзенькотом не падало на підлогу, повз мою кімнату не проходила мати, голосно ляскаючи босими ногами об дерев’яну підлогу.

Підхопився з ліжка, і в мою душу закрався страх, від якого, здається, укрився льодяними бурульками.

— Мамо! Чуєш?

Тиша порожньо височіла наді мною, ніби велетенський нежилий замок. Він за якусь мить зруйнувався — почулося якесь м’яке шурхотіння.

Зайшов на кухню. Вікно було зачинене не повністю, у щілину проникало свіже повітря й лоскотало фіранку, змушуючи її шурхотіти. Мати лежала на підлозі, неприродно підвернувши під себе ліву руку. Її очі були напіврозплющені.

— Мамо?! — закричав так сильно, що сусідні собаки завалували.

Її шкіра вже була холодна. Проте я викликав «швидку». А раптом…

Раптом, на жаль, не трапилося. У матері стався серцевий напад, вона померла швидко й безболісно. Це мені сказав лікар.

І почалося: домовляння за похорон, улаштування поминок, гроші-гроші-гроші за кожну дрібничку.

Однією з перших до мене приїхала Ксенька.

— Мені дуже шкода, краще було б, якби вона жила. Попри все.

Вона міцно обійняла мене й притиснулася головою до моїх грудей.