Читати книгу - "Нестяма"

Тим-то цей осетин Джугашин (Джугаєв) додав собі суфікс «швілі», викликавши посмішки в сусідів, адже більше ніде й ніколи по всій Грузії не траплялося такого штучного прізвища — Джугашвілі. Причини до гумору були й інші, адже «джуга» по-місцевому означає жужелиця — рештки від металовиробництва. На підтвердження того є факт, що псевдонім «Сталін» взято як протиставлення до означеного терміна.

Щоби приховати цю таємницю, на батьківщину він відрядив цілий гурт науковців-біографів, які розшукали кожнісінького, хто хоч трошки знав щось про дитинство вождя.

Вождь сидів, понуро перебираючи ці письмові свідчення; одібравши непотрібні, жбурнув у камін. Берія схвально кліпнув на це.

— Поназаписували, — зітхнув Сталін. — Пошьлюхай, кацо, може, всіх їх... — він красномовно кивнув люлькою на вогонь, що пожирав папери.

— Усіх цих вчених? — наважився уточнити Берія, і Сталін ствердно пихнув люлькою.

— І всіх цих землячків, — він подивився на папери, що лишалися на столі, а потім шпурнув до багаття і їх. — Тежь мені, кожен пишє, шьчо я грався на березі річки в лапту. Наче не бульо іньших ігор?

Після цього всіх опитаних односельців було знищено разом із родинами, а увесь чеченський народ було депортовано геть за межі Кавказу. Коли, самотньою, померла Сталінова мати, то вождь навіть не приїхав на її похорон, щоб не відновити місцеву пам’ять про себе.

То хто він насправді, цей загадковий горянин?

Справа з двійниками зайшла так далеко, що часто він плутав себе із самим собою. Бувало, що йому навіть спадало на думку: «А що, якшьо мама народила двійню, а одного сина в неї вкрали в роддомі? Й потім ми жили і виховувалися окремо, як це буває в індійських фільмах. А що, якшьо існує шє один справжній я?»

Став він до того двійникуватий, що вдивлявся в Сєр-го Орджонікідзе, неначе в деркало, — так той був схожий на вождя.

— Слюхай, Сєрго, зголи вуса, друже.

Той не зголив, і навіть не збагнув, що ж сталося, коли його не стало...

...Політбюро пильно наглядало крізь шпарину, як голий вождь, немов дитя, натхненно борюкався з чотирма Істоміліними. Це було, як гратися в піжмурки, лише з не-зав’язаними очима. Під час любощів він не скидав своїх чобіт (Берія пильно це контролював), і не тому, що це виглядало дуже сексуально, й не тому, що мав у них приховані чотирнадцяти сантиметрові таємні каблуки, а тому, що на ногах у нього пальці давно позросталися в копита. Такі, як і в коня Пржевальського.

І щоразу щиро радів, коли під час коїтус-контролю вдавалося виявити з-поміж дівчат справжню, що підтверджувало анкетування комісії, даючи невимовну втіху немолодій уже людині. Був непідробно радий, весь такий генераліссімий.

— Як ви їх відрізняєте, хазяїне? — допитувався Берія.

— Головне, що я їх не розпитую, — всміхнувся димом крізь вуса вождь.

...Згадує Берія:

«От узять Горького, коли він повернувся до еСеСеРу, поставивши попередню умову, що тут буде заборонено До-стоєвського — надто вже прагнув колишній Пєшков стати найбільшим російським письменником, — то Ягода, який досконало знав усі слабкості прозаїка (мав із ним спільне дитинство у Нижньому Новгороді), перегримовував його, немов Діда Мороза, у толстовську бороду й запускав у московський натовп. Ходіння в народ — то була давня улюблена забавка Горького, лише тепер він не босякував (вік не дозволяв), а чинно мандрував по забігайлівках, вивідуючи чаяння простого люду, нотуючи матеріал для майбутнього шедевру.

Безліч персонажів назбирав він, не здогадуючись навіть, що всі вони були перелицьовані під народ сексоти. Навіть сам Ягода не оминав нагоди загримуватися, скажімо, в ремісника і, змінивши інтонацію, навіювати митцеві нові творчі ідеї — письменника навіть не насторожило те, що всі ці співрозмовники неодноразово натякали: а не зле було, щоби хтось написав романяку про Сталіна, бо дуже вже народ спраглий такого художнього твору; і щоб назвати його, приміром, «Батько».

— Ви ж уже «Матір» створили? — міркували всі вони вголос, перехиливши чергову чарку. — То за чим стало?

Робили це так вдало, що буревісник революції не розпізнавав підсадних чекістів, бо був захоплений новою ідеєю — загальним образом простого московського люду, який потроху укладався в текст. А тоді Ягода перейшов до інших натяків: умовив Горького відвідати Соловки, де перебували за ґратами митці, які не бажали творити образ великого вождя. Однак і тут Горький не допетрав натяку. Ба, навіть тоді, коли його син загинув у автомобільній катастрофі — так нічого і не збагнув. Возив Ягода Горького і на Біломорканал, будований теж незгодними. Письменник і тут не здогадався, що в разі відмови він теж опиниться тут.

Правда, бували й інші варіанти: Булгакова всіляко агітували написати п’єсу про молодого вождя, але той упирався, незважаючи навіть на безкоштовний морфій. Дивно, але переконала його обіцянка нової друкувальної портативки та трикімнатної квартири. Дружина дуже на цьому наполягала, та щойно Булгаков сотворив «Батум» — невдалу п’єсу про Сталіна, вона відразу заторохкотіла на той світ од буцімто ниркової хвороби».

...Берія дуже боявся Сталіна, бо був чоловік, якого він боявся ще дужче — особистого начальника вождевої охорони тов. Власюка. Цей страх і змусив міністра діяти, щоб знайти спосіб підставити охоронця.

Ліквідувати Сталіна було дуже непросто, адже всі харчі перевірялися кількома інститутами м’ясо-плодо-овочо-фруктохарчування. Однак якось Сталін необачно подавився тютюновим димом й Берію осінило: хоча тютюн теж ретельно перевірявся на вміст