Читати книгу - "У безодні"

Якийсь час марсіани (якщо це насправді були вони), напевно, не підозрювали, що за ними стежать. Бувало, хтось із них злітав на щоглу, заглядав у кришталеве яйце й швидко перелітав до іншого, ніби невдоволений тим, що бачив. Містер Кейв спостерігав життя цих крилатих істот непомітно для них, і його враження, дарма що такі уривчасті, давали багато матеріалу для роздумів. Уявіть собі, що подумав би про людей марсіанин, котрому після довгих лаштувань хвилини на чотири, не більш, відкрилося б видовище Лондона з висоти дзвіниці святого Мартіна!

Кейв не міг визначити, чи були крилаті марсіани такими самими істотами, як і ті, що стрибали по дорозі й терасі, й чи могли безкрилі за своїм бажанням справити собі крила. Кілька разів на рівнині з’являлися якісь незграбні двоногі істоти, трохи схожі на мавп. Білі й напівпрозорі, вони паслися поміж схожих на лишайники дерев, і раз за ними погнався стрибучий круглоголовий марсіанин. Він схопив одного з тих двоногих своїми щупальцями. Але на цьому видіння зблякло, й містер Кейв зостався в пітьмі, наодинці зі своєю жагучою невтамованою цікавістю. Іншого разу якийсь великий предмет із неймовірною швидкістю промчав по дорозі. Спочатку містер Кейв подумав, що то гігантська комаха, але роздивився, що то металевий апарат надзвичайно складної конструкції. Але розглянути його як слід не встиг — апарат щез із поля зору.

Містер Вейс надумав привернути увагу марсіан, і одного разу, коли очі одного з них впритул наблизилися до кришталю, Кейв скрикнув і відскочив, а Вейс негайно увімкнув світло, й вони почали сигналізувати на мигах. Та коли Кейв знову подивився в кришталь, марсіанина там уже не було.

Так спостереження тривали до листопада. На той час Кейв переконався, що родина перестала його підозрювати, й почав забирати кришталеве яйце додому, користуючись кожною нагодою поринати у видіння, що складали нині чи не єдину реальність його життя.

В грудні, у зв’язку з наближенням іспитів, містер Вейс був зайнятий більше, ніж звичайно; спостереження за яйцем хоч-не-хоч довелося на тиждень відкласти, і Вейс днів десять чи й одинадцять не бачився з містером Кейвом. Потім термінова робота кінчилась, і Вейсові знов захотілося поновити ці зустрічі. Він вирушив до Севендайєлса. Звернувши на знайому вулицю, побачив, що обидві вітрини: пташина й поношеного взуття — закриті віконницями. Крамничка містера Кейва була замкнута.

Вейс постукав; йому відчинив Кейвів пасинок, у жалобі. Він зараз же покликав матір, і містер Вейс не міг не помітити її хоч і дешевенького, але дуже ефектного вдовиного вбрання. Містер Вейс не вельми здивувався, довідавшись, що Кейв помер і його вже й поховали. Місіс Кейв лила сльози й говорила ледь захриплим голосом. Вона-бо щойно повернулася з Хайгетського цвинтаря. Всі її думки були про вдівське майбутнє та про печальну церемонію похоронів. Проте містер Вейс зумів-таки допитатися про продробиці смерті старого.

Кейва знайшли мертвого в крамничці рано-вранці. Його задубілі руки стискали кришталеве яйце, на губах застигла усмішка, — розповідала місіс Кейв. Шмат чорного оксамиту лежав на підлозі біля його ніг. Поки на нього натрапили, він пролежав мертвий п’ять чи шість годин.

Для містера Вейса це був великий удар. Він гірко карався тим, що не звернув належної уваги на нездоров’я старого. Але найбільше він думав про кришталеве яйце. Знаючи вдачу місіс Кейв, молодий вчений постарався якнайделікатніше торкнутися цієї теми. Він був приголомшений, коли почув, що кришталь уже продано.

Коли небіжчика перенесли нагору, місіс Кейв зразу ж згадала дивака-пастора, що давав п’ять фунтів за кришталеве яйце, й вирішила написати йому, що ця річ знайшлась. Але шалені розшуки, в яких узяла участь і дочка, так ні до чого й не привели, — адреса загубилась. Місіс Кейв не мала засобів ні на жалобу, ні на гідний похорон, якого заслуговував такий шанований житель Севендайєлса. Тому вона вдалася до послуг одного знайомого торговця з Грейт-Портленд-стріт. Він люб’язно погодився взяти частину Кейвових речей — за власною розцінкою. Серед тих речей було і кришталеве яйце. Висловивши (трохи квапливо, щоправда) належне в такому випадку співчуття, містер Вейс поспішив на Грейт-Портленд-стріт. Але там він дізнався, що кришталеве яйце вже продано й що купив його високий смаглявий чоловік у сірому костюмі. Тут фактичний матеріал цієї дивної, але, на мою думку, надзвичайно цікавої історії уривається. Торговець із Грейт-Портленд-стріт не знав, хто був той високий смаглявий чоловік у сірому, й не міг навіть докладно його змалювати, бо не звернув на покупця особливої уваги. Він навіть не завважив, у який бік попрямував той чоловік, коли вийшов із крамнички. Містер Вейс випробував до решти торговців терпець, виливаючи в нескінченних розпитах свою досаду. Нарешті, збагнувши, що почате дослідження вислизло йому з рук, він повернувся додому й трохи зчудувався, побачивши, що його нотатки не випарувались, мов сон, а досі лежать на неприбраному столі.

Легко уявити собі горе й розчарування містера Вейса. Він удруге відвідав торговця на Грейт-Портленд-стріт і так само безрезультатно, дав оголошення в деякі журнали, що могли потрапити в руки до колекціонерів, написав листи до “Дейлі кронікл” та “Нейчур”. Одначе ці два останні друковані органи, підозрюючи містифікацію, просили містера Вейса добре все зважити, перш ніж наполягати на публікації своїх листів. Йому натякнули, що така дивна історія, позбавлена будь-яких речових доказів, може зашкодити його репутації вченого. Як на те, ще й робота в лікарні вимагала, щоб він негайно взявся за неї.

Таким чином, десь через півтора місяця містер Вейс мусив відмовитися від пошуків кришталевого яйця, коли не брати до уваги двох-трьох його візитів до деяких антикварів. А яйце досі не розшукане. Хоча Вейс признався мені, що час від часу на нього находить запал і він кидає свої найневідкладніші справи, аби знов віддатися пошукам.

Чи знайдеться кришталеве яйце, а чи воно втрачене назавжди й ми нічого про нього не довідаємось, про це можна тільки гадати. Якщо його теперішній власник — колекціонер, він не міг не дізнатися від антикварів про те, що яйце розшукується. Вейс зумів з’ясувати, що пастор і “східний чоловік”, з якими мав справу містер Кейв, були не хто інші, як превелебний Джеме Паркер і молодий яванський принц Боссо-Куні. Їм я завдячую деякі подробиці всієї цієї історії. Наполегливість принца пояснювалась просто цікавістю і екстравагантністю. Йому неодмінно хотілося купити кришталеве яйце тільки тому, що Кейв так не бажав з ним розлучатися.

Могло трапитися й так, що покупцем був не колекціонер, а просто випадковий