Читати книгу - "Lux perpetua"

й обоє під анафемою. Мені дісталося — за союз із вами, ясна річ. І за те, що я тоді тому ксьондзові черепок булавою розтрощив. Але мені плювать на їхні анафеми. Хай собі проклинають хоч до Судного дня, я їх маю десь. Мене, друзяко, і так Менші Брати у відбудованому глогувоцькому конвенті з помпою поховають, у крипті, будуть співати над труною, молитися, палити свічки і ладан. Буде повна помпа і парад, не знаю, курва, чи єпископа так ушанують, як простягне ноги, що, зрештою, дай нам Боже чимшвидше. Тебе дивує, звідки я це знаю, себто про свій похорон? Є в мене, брате, ворожбит на службі, сортіарій і чародій.{15} Трохи він, щоправда, такий радше птахівничий чародій — ловить курей і качок, потрошить і з потрухів читає майбутнє. Але читає вдало, мушу визнати.

— То це він, цей гаруспік[72], наворожив тобі такий парадний похорон? Дай-но вгадаю: у похилому віці? Після щасливого життя? У славі і багатстві? Дай-но вгадаю: ти йому щедро платиш? Забезпечуєш добробут сім'ї, родичам і знайомим?

— Дарма кпиш, — князь нахмурився. — Віщун пророкував не заради зиску і не заради улесливості. Бо не завагався провістити мені й такі речі, за які я його мало не наказав кіньми волочити. Провістив мені… Ет, не твоя це справа. Зрештою, що має бути, те буде. Долю не зміниш.

— Але долею можна керувати.

- І на це, щиро кажучи, я й розраховую, — зізнався Волошек. — Чародій, що правда, то правда, вичитав мені з качачих бебехів довге життя в достатку, а після нього смерть у славі та пошані, і розкішний похорон. Але ж я через це не стану спочивати на лаврах, не буду бездіяльно чекати отого навороженого щастя. Хочу покерувати долею. Світ стоїть на роздоріжжі, ти й сам це добре знаєш. Шльонськ теж опинився на роздоріжжі. Я нібито й знаю, що хочу зробити, рішення вже майже прийняв. Але спершу хотів із тобою зустрітися, друзяко. І тому зажадав, щоби ти був у посольстві. Я тобі довіряю.

Рейневан ковтнув угорського, не прокоментував.

— Рівно рік тому, — вів далі Волошек, — над Страдунею, коли, як і нині, на вербі цвіли котики, ти говорив мені про революцію. Про колісницю історії, яка з розгону змітає Старе, щоб звільнити місце для Нового. Ти радив мені приєднатися до переможців, бо переможеним горе, а переможців чекає слава, влада і могутність. Ти стелив переді мною міражі. Минув рік. Нині Велика Субота, завтра Великдень. Прибув Бедржих зі Стражниці, посол від Прокопа. З офертою, з конкретною пропозицією. Я хочу знати. Це чесна гра? Рейневане? Мені укладати союз із Прокопом і Корибутовичем?

Болько Волошек, пан на Глогувку, спадкоємець опольського князівства, П'яст із П'ястів, впився в Рейневана проникливим поглядом.

Рейневан не відвів очей.

— Уклавши союз із Табором, — серйозно запитав князь, — я сяду на колісницю історії чи впаду у прірву? Яке воно, оце близьке і омріяне Нове? Рай? Чи апокаліпсис, який провістить: «Горе переможцям нарівні з переможеними»? Мені укласти союз із Прокопом і Бедржихом, з їхньою ідеєю, з їхньою вірою? Поклади руку на серце, Рейнмаре, подивися мені в очі. І скажи, як другові, як товаришеві з універу, скажи одним словом: так чи ні? Я затамовую подих.

* * *

Великодня неділя від світання зустріла Глогувок сонцем, весняним теплом і співом птахів. Роздзвонилися дзвони, рушила великодня процесія.

Sur rexil Do minus, sur rexit vere

Et apparuit Šimoni Alleluia, alleluia!

Процесію вів настоятель міноритів і водночас колегіатський лектор. За ним ішли інші Браття Менші. За ними — лицарство,

судячи з гербів, головним чином польське. За ними — патриціат, міщани, купці. Нечисленні, які залишилися у зруйнованому і позбавленому значення місті.

Advenisti desiderabilis,

quem expectabamus in tenebris,

lit educeres hac nocte vinculatos de claustris.

Te nostra vocabant suspiria,

te larga requirebant lamenta…

Alleluia!{16}

Процесія підійшла під монастир францисканців. Волошек спеціально вибрав це місце. Видовище потрощених, обгорілих, але переважно все-таки вцілілих стін містило власне послання. Воно мало нагадувати, кому і чому вони завдячують тим, що все ще стоять.

Зі свити виступив герольд, одягнений у табарт[73] зі знаком золотого опольського орла. Зачекавши, поки гамір і шум ущухнуть і настане цілковита тиша, герольд розгорнув обвішаний печатями пергамент.

— In nomine Sancte et Individue Trinitatis, amen, — голосно зачитав він. — Nos Boleslaus filius Boleslae, Dei gratia dominus Glogovie et dux futurus Oppoliensis, significamus praesentibus litteris nostris, quorum interest, universis et singulis[74].

— Увідомляємо, яко задля рятування миру, земель і підданих наших клянемося і присягаємо союз, братерство у зброї та вірі зі Спільнотою Табора і всіма союзниками Табора. Присягаємо вірно стояти на боці Табора і спільно боротися за мир і стабільність, себто спільно нападати на тих інших, котрі є супроти стабільності.

Настоятель францисканців зблід, став білий, як саван померлого, так само виглядала і решта ченців і духовенства. Хоча князь попередньо підготував їх до того, що мало відбутися, однаково це їх шокувало.

— У винагороду і задля компенсації цьому союзу землі і гради наші, у додатку перелічені. Табору даруємо, за винятком тих, які за собою застерігаємо. Взамін Табір обіцяє нам землі і гради, які в додатку перелічені і які нині іншим належать, що їх ми в боротьбі за мир у нинішніх власників відберемо.

— Factum est, — закінчив герольд, — in Dominica Resurrectionis Anno Domini MCCCCXXIX ad laudem Omnipotentis Dei amen[75].

Тишу не порушив жоден звук.

Зі свити виступив князь Болеслав Волошек, син Болеслава, внук Болеслава, правнук Болеслава, П'яст з П'ястів. Він був у повному обладунку, золотий ланцюг і горностаєвий комір плаща надавали йому королівського вигляду. Праворуч нього стояв маршал, теж у повному пластинчатому обладунку, за ним — сенешаль, обіч — гості князя, польські лицарі, один — Лелівіт, другий — Корнич. Ліворуч князя стояв блідий настоятель францисканців. Ззаду виступав прапороносець із хоругвою з орлом.

Герольд, перш ніж почати, знову дочекався тиші.

— Увідомляємо також усіх усюди і кожного окремо, що задля зміцнення союзу з Табором ми оце приймаємо святе причастя у Христовий спосіб, себто під обома видами, sub utraque specie, нікого одначе ж із підданих наших до такого причастя не примушуючи і свободу обряду гарантуючи. Присягаємося також чотирма статтями, котрі вільними людьми у Королівстві Чеському проголошені та прийняті.

Герольд відступив. Волошек зробив крок уперед, сенешаль і абат залишилися ззаду. Зі свити виступив Бедржих зі Стражниці. якого до невпізнання змінила чорна,