Читати книгу - "Українські народні казки"

Прив’язали ворони на шию Кривді мотуз і підтягли вгору. Потім взяли таблицю й написали: «Хто лихою дорогою ходить, на такій і пропадає?»

Так Кривда домандрував, а Правда живе й нині.

ЗОЛОТА ПШЕНИЦЯ

Жили собі чоловік та жінка. Такі були бідні, як церковні миші. Мали вони стільки дітей, що й забували, котрого як звати.

Цей чоловік дрова рубав у лісі і тим хліб заробляв.

Одного разу йшов ранком на роботу і почув крик. З болота хтось кричав і просив допомоги. Бідний чоловік мав добре серце і пішов на поміч. Дивиться — в болоті застряла золота карета, а на ній сидить золотоволоса дівчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловік поміг витягти карету. Дівчинка подякувала йому і сказала:

— Як сонце буде заходити, я привезу вам додому мішок золота.

Попрощався бідний чоловік і пішов у ліс. Працював за двох. Співав, танцював з радощів і все поглядав на сонце. Ще ніколи йому день не був таким довгим, як сьогодні.

Ледве дочекався до обіду. Кинув сокиру і поспішив додому. Коли вже близько був до хати, то почав гукати на дітей, щоб бігли йому назустріч. Жінка теж вийшла з хати і сердито каже чоловікові:

— Чому тебе треба зустрічати, коли ти ідеш додому з порожніми руками?

— Не з порожніми руками, а з великою радістю, бо щастя несу додому, — відповів чоловік.

Тоді попросив, щоб усі сіли навколо нього. І почав розповідати, що рано, коли йшов на роботу, то поміг дівчинці, в якої карета застряла в болоті. Дівчинка пообіцяла привезти мішок золота, як сонце буде заходити. Усі дуже зраділи від звістці.

Чоловік почав розповідати, де він діне це золото, як буде використовувати його:

— Перш за все побудую великий будинок. У тому будинку буде дуже гарна веранда, а на підвіконнях цвістимуть цілий рік різні квіти. Біля хати розведу сад. А в саду розміщу пасіку з бджолами, що при-носитимуть лікарський мед. Недалеко у долині буде ставок з усілякою рибою. Жінка і дочки ходитимуть у пишному вбранні, а синів віддам до школи, до вищої науки. Кожен буде займатися улюбленою роботою…

Всі уважно слухали, аж роти порозкривали. Як сонце уже мало заходити, батько закінчив. Першою отямилася жінка і сказала, що краще б чоловік додому карету приніс, то знала б, що їхня, а так шукай вітра в полі. Вже і час, а нема золота, і півдня згаяли. Як накинулася на чоловіка, а діти за нею. Мало до бійки не дійшло.

Але в цей час коло їхньої хатини зупинилась карета. З неї виглянула золотоволоса дівчинка і сказала, щоб чоловік швидко йшов забирати мішок золота. Діти почали підстрибувати, а чоловік з радощів стояв на місці, як стовп. Схаменувся лише тоді, коли жінка штовхнула його під бік.

Чоловік ледве зняв з карети великий зав’язаний мішок. А карета в ту ж мить зникла так швидко, якби її вітром здуло. Заніс чоловік мішок до хати. Розв’язав і бачить, що в мішку гарна велика пшениця.

Лиш тепер попав у біду чоловік. Вже не міг далі слухати плачу дітей, крику жінки. Узяв той мішок на плечі і подався геть. Коли відійшов трохи від хати, то, сердитий, порозкидав сюди-туди всю пшеницю. І пішов найнятися десь служити.

На другий рік вернувся додому. Коли став підходити до хати, то бачить, що пшениця виросла, як ліс, а на кожному стеблі великий важкий колос, аж стебло похилилося. І всі колоски виблискують на сонці. Тоді він подумав, що це те золото, яке дівчинка дала. Справжнє і надійне золото.

Дуже зрадів чоловік. І знову, як і рік тому, побіг, гукаючи, щоб ішли зустрічати його. Тепер уже не повірили йому і не вийшли назустріч. Зайшов він до хати і просить жінку та дітей, щоб ішли з ним. Спершу вони не хотіли, потім пішли. Як побачили золоті колоски, що так гарно виблискували на сонці, то дуже зраділи. Діти доторкалися до колосків руками, гладили, цілували їх. І не могли вирішити, що з ними робити.

Чоловік сказав, що спочатку треба все старанно покосити, а потім дочиста помолотити і все золото скласти в мішки. Робили всі з великою охотою й радістю. Не залишали жодного колоска, піднімали кожну зернинку.

І так вони полюбили цю працю. Щороку сіяли золоту пшеницю й збирали добрий урожай. З того часу зажили вони заможно. І більше раділи гарній погоді, урожаю, ніж мішку золота.

СЛОВНИЧОК РІДКОВЖИВАНИХ СЛІВ

Ади — дивись

Айно — так

Берлин — карета

Бокори — плоти

Верета, верітка — рядно

Вимикати — вирвати

Вівкати — вигукувати звук «і"

Ворочок — торбинка, що в ній гнітять сир

Вухналі — цвяхи, якими прибивають підкови до кінських копит

Гавра — барліг, глухомань

Ґазда, ґаздиня — господар, господиня

Ганьбитися — соромитися

Гейби — ніби

Глядати — шукати

Гойне — щедре, багате

Готар — межа поля

Гудаки — музики

Дідич — поміщик, великий землевласник

Днесь — нині, сьогодні

Дучка — ямка

Економ — завідуючий поміщицьким господарством

Звідуватися, звідатися — довідуватися, дізнаватися

Клепач — тут: молоток

Крейцер, крейцар — дрібна розмінна монета у колишній Австро-Угорщині, Німеччині та інших західноєвропейських країнах (до кінця XIX ст.)

Кросна — ручний ткацький верстат

Кухва — бочка

Кужілочка (кужілка) — частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу

Лайдак — вбога бездомна людина

Легінь — юнак, парубок

Лікоть, локіть — старовинна міра довжини, приблизно в півметра

Мажа — чумацький віз

Майданник — робітник смолярні

Манджатн — іти швидко, поспішати

Мандибурка— картопля

Мичка — тут: пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння

Най — хай

Нич — нічого

Няньо, нянько — батько

Обора — відгороджена частина подвір’я з приміщеннями для худоби, загорода, загін

Околот — тут: солома з снопів, обмолочених нерозв’язаними

Петек — верхній одяг із вовни

Пивниця — льох, підвал

Побічниця — бильце

Починок, починочок — пряжа, намотана на веретено або знята з веретена

Причілок — бокова сторона хати

Ретязь — ланцюг

Ридван — велика карета для далеких подорожей, запряжена 6—12 кіньми

Розщибатися — боротися

Рундук — ганок

Сардак, сардачина — рід верхнього теплого одягу

Сухарда — сухоребрий кінь

Тайстра — гуцульська торбина, полотняна сумка, яку носять через плече

Тартак — лісопильня

Татош — чарівний кінь

Файний — гарний

Фертик — тут: кінець

Фіглювати — пустувати, смішити, обдурювати

Фурман —