read-books.club » Пригодницькі книги » Шовковий шнурок 📚 - Українською

Читати книгу - "Шовковий шнурок"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шовковий шнурок" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 67
Перейти на сторінку:
ви стережете?

— Кажуть, якесь велике цабе… Бо добрячі на нього кайдани наділи!

— А коли ж тобі, друже, заміну пришлють? Чи отак сам всю ніч і стовбичитимеш?

— Яка там у бісова батька заміна! Набридне стояти — піду, стукну в двері, мовляв, виходь котрий! Хтось і вийде…

Він уже ледве тримався на ногах. Язик заплітався, мов перевесло, а голова все схилялася на груди. Горілка валила його з ніг. Щоб не впасти, він обіперся на полудрабок.

— Здається, готовий? — тихо промовив Роман, підходячи до переднього воза. — Можна й починати! Козаки вже розпрягли коней — сідлають…

— Гаразд, — погодився Арсен. — Кладіть його, хлопці! Він хотів поспати на сіні — хай спить! Та жупан зніміть — Спихальський одягне!

Яцько і Семашко зняли з гайдука жупан, а самого кинули на воза, прикрили попоною. Він щось замугикав — і відразу заснув.

Тим часом над містечком опустився синій весняний вечір. До замку долинули дівочі пісні, парубоцький сміх, а десь далеко може, на другому кінці містечка, не вгаваючи, бриніли невтомні цимбали.

Коли коні були осідлані, козаки повитягали заховану у возах зброю.

— Друзі, хто залишається тут — пильнуйте! — сказав Арсен. — Як тільки почуєте постріли, крики або свист — мчіть на допомогу! Зрозуміли?

— Зрозуміли, — відповів хтось. — Хай вам щастить!

Арсен і Спихальський з групою козаків рушили до замку. Хвіртка у воротях, як вони й сподівалися, була відчинена. На подвір'ї темно й тихо. Тільки в одному віконці світилося.

Арсен підкрався — заглянув крізь шибку. У великій, з низькою стелею кімнаті покотом спало кілька гайдуків. Ще двоє скидали одяг — ладналися спати. Тільки біля столу сидів один безвусий юнак і шматком грубого сукна до блиску начищав пістолі, ціла купа яких лежала перед ним.

«Не ждуть лиха, — подумав Арсен і, намацавши на дверях засув тихенько натиснув на нього рукою. — Хай посидять. Може, обійдеться без кровопролиття…»

Залишивши кількох козаків на чатах, він повернувся до входу в кам'яницю, де з товаришами ждав на нього Спихальський.

— Сюди, — шепнув пан Мартин. — Обережно! Сходи круті — можна й карк зламати…

Вийнявши з-за пояса пістоль, він перший почав спускатися вниз. За ним — Арсен, Роман, потім — Яцько, Семашко та Метелиця.

Десь у глибині блимало світло. Почулося протяжне позіхання вартового.

Спихальський скрадався тихо, мов кіт, тримаючись рукою за кам'яну стіну. З підземелля дихнуло могильним холодом і цвіллю.

На останній сходинці він зупинився, обережно виглянув з-за рогу. Довге підземелля тягнулося ліворуч і праворуч від нього. В мурованій стіні виднілися потемнілі від сирості й часу двері з загратованими віконцями.

Магнатська в'язниця! Видно, не один хлоп скуштував у ній жахливих тортур!

Біля дверей, на низькому ослінчику, сидів, закутавшись у кожушинку, вартовий. Невеликий олійний ліхтар, що висів під стелею освітлював його кудлату овечу шапку і сутулі плечі.

Почувши шарудіння, він стривожено запитав:

— Хто там? — І, підвівшись, наставив мушкета.

Спихальський вирячив очі: на варті в підземеллі стояв давній знайомий — Свирид Многогрішний.

— Холера ясна! — загримів його могутній голос під низьким склепінням. — Невже це ти, пане Свириде? А я й не знав, що ми обидва на службі у ясновельможного пана гетьмана!

— Перепрошую пана, з ким честь маю? — не впізнаючи, допитувався Многогрішний.

— Холера! Невже не впізнаєш Мартина Спихальського?

— О, пан Мартин! Ніяк не сподівався зустрітися з тобою в такому місці… То пан служить у ясновельможного гетьмана Ябло-новського?

— І не перший день! А пан, мабуть, недавно, бо я щось раніше не бачив тебе серед гайдуків гетьмана? — спитав Спихальський, виходячи на освітлене місце і наближаючись до Многогрішного.

— Всього кілька днів… Але ж служба собача — гибієш у цьому підземеллі! Може, пан Мартин допоможе мені знайти тепліше місце? Хе-хе! — І Многогріший навмисне здригнувся, щоб показати, як тут по-справжньому холодно.

— А чого ж — допоможу! Хе-хе! — передражнив його Спихальський і раптом, згрібши за груди, притиснув до стіни, вирвав мушкет. — Пся креві Нарешті я тебе злапав! Ниньки тобі стане не тільки холодно, а й жаркої Задушу, мов слимака!

— Пане Мартине, ти що — здурів? Пусти! — заборсався той. На крик прибіг Арсен з товаришами. Він одразу зрозумів, кого

впіймав Спихальський, і притримав його руку, що вже вп'ялася в горло на смерть переляканого Многогрішного.

— Так от де ми зустрілися, дядьку Свириде! — похитав головою. — Усім ти служив. А тепер ще й пану Яблоновському!

— Звенигора! — простогнав приголомшений несподіваною зустріччю Многогрішний.

— Хлопці, заткніть йому рота! — наказав Арсен, звертаючись до Яцька і Семашка. — Зв'яжіть руки, щоб не втік, собака! Посадіть на коня і стережіть, мов зіницю ока!

Яцько і Семашко підхопили Многогрішного, якому зі страху відібрало ноги, і поволокли нагору.

Арсен кинувся до дверей, крізь грати яких уже просовувалися чиїсь руки.

— Батько Семен?

— Так, голубе! Такі Випустіть мене, хлоп'ята, швидше звід си! — озвався з кам'яниці Палій. На дверях висів міцний замок. Арсен шарпнув — не піддався.

— А ну, синку, пусти мене! — відсторонив його Метелиця. — Колись, бувало, гнув у руках кінські підкови. Спробую зараз… Чи є ще сила?

Він ухопив замок обома ручищами і, натужуючись так, що аж лице побагровіло, поволі почав гнути заіржавіле залізо. Воно скрипнуло — дужка переломилася надвоє. Двері розчинилися — і полковник опинився в обіймах друзів. На ногах і на руках у нього гриміли кайдани.

— Швидше, батьку! — гукнув Арсен. — Тікаймо! Притримуючи ланцюги руками. Палій вийшов з підземелля Йому підвели коня, допомогли сісти.

— Ну, хлопці, орли мої, спасибі вам! — промовив розчулено. Арсен подав знак — і загін, кинувши вози, верхи помчав звивистими вулицями Підкамінного на схід…

8

На першому привалі, в лісі, відбувся запорозький суд. Свирид Многогрішний тремтів, як у лихоманці. Останнім часом, видно, жилося йому не з медом, бо споганів, схуд, змиршавів, і одяг на ньому теліпався, як на кілкові. Його маленькі хитрі очиці перебігали з одного обличчя на інше. Та найдовше затримувались на Арсенові.

— Братці, що ви хочете зі мною робити? — заскиглив.

— А що роблять зі зрадником? — спитав суворо Метелиця.

— Я не зрадник… Побий мене грім, якщо я кого-небудь зрадив! — белькотав Многогрішний. — Я ні в чому не винен!

— Ти зрадив вітчизну, недолюдку! Слугував, мов лакуза, спочатку туркам, а тепер перекинувся до магната Яблоновського і продав йому за тридцять срібляків полковника Палія! Хіба це не зрада? — грізно промовив Арсен. — І ти ще смієш заявляти, що ні в чому не винен?..

Козаки стояли щільним колом, насуплені, суворі. І Многогрішний, що знічено схилився перед ними, здався нікчемним плюгавим, огидним, як шолудивий пес.

Один Семен Палій не

1 ... 63 64 65 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шовковий шнурок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шовковий шнурок"