Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

виглядала зловісним доісторичним монстром. З боку моря вона нагадувала замкову вежу і довший час на її даху працював світловий маяк. Дехто з місцевих вважав, що саме маяк спричинився до її дивної назви. Насправді ж назва виникла інакше. Років двісті тому на сусідній вулиці діяв розважальний центр «Квант». Після перепланування передмістя від нього не збереглось навіть фундаменту. Проте відлуння назви залишилось. І пересічні мешканці Астеру, і офіцери Джи Тау призвичаїлись називати велетенський сірий куб Квантовою цитаделлю. Вона перетворилась на елемент ландшафту не менш звичний, ніж гірчично-жовті прибережні пагорби, на яких перші колоністи збудували авреліанську столицю. Хоча зовнішньо Квантова цитадель залишалась непохитною, немов єгипетська піраміда, її внутрішні функції з часом зазнавали змін. Офіс координатора Сектору перебрався до більш комфортної та престижної будівлі в центрі Астера, а цитадель перепризначили для збереження архівів, речових доказів та різноманітних цінностей, накопичених Службою за довгі роки її діяльності на Золотій Планеті. Практично неприступна, Квантова цитадель надалась для виконання цієї ролі, й навіть у роки Смути її таємниці залишились недосяжними для марнотної цікавості.

Допуск рівня «шість А» забезпечив Маркову дозвіл на проведення слідчих дій у сховищах Квантової цитаделі. Уперше за століття нога поліцейського ступила на поліровані гранітні плити одного зі «святилищ» імперської таємної служби. Місцеві хранителі архівів відразу дали зрозуміти генералові, що він не є бажаним гостем у цих стінах і жодні повноваження та допуски, надані йому імператором, не змінять цієї обставини. Квантова цитадель пережила два десятки монархів, і хранителі не приховували, що для їхньої справи нині правлячий суверен лише минуща тінь на тому тисячолітньому полотні, де світло і темрява грають в історію. На це комісар відповів, що він не претендує на любов і повагу місцевих служителів і зацікавлений лише у конкретній інформації. Позаяк захисні екрани Квантової цитаделі гасили сигнали комунікаторів, обер-поліцейський наполіг, щоби за ним зарезервували оперативний канал спецзв’язку.

Головний архіваріус провів Маркова до просторої кімнати, яка на найближчу добу мала стати його офісом. Хранитель архіву запропонував комісарові вивести на демонстраційну панель перелік запитів. Марков зробив запити за темами «Орден Тих, що схиляються перед Мечем», «Династія Ферфаксів», «Зеленоокий бог», «Меч Тени Ферфакс», «Саошиант», «Вогнепоклонники», «Вогненні посвяти», «Атра». Архіваріус кинув на поліцейського зацікавлений погляд, кивнув і залишив Маркова на самоті. Той перевірив зв’язок, передивився новини з Півночі, де тривали важкі бої з ордами ксеноморфів, і розпочав читати те, що вже скинули на його термінал хранителі архіву. Першою вони обробили інформацію за запитами про Орден і меч Тени.

Зокрема виявилось, що під «мечем Тени» можна розуміти аж три мечі: 1) родовий «священний» меч сім’ї Ферфаксів, 2) особистий бойовий меч, яким Тена зазвичай билася на змаганнях з клинкового бою, і 3) «фатальний меч», яким клонка Бурга вбила Тену[55] і на якому запеклась кров останньої. Два перші мечі зберігались у Залі Предків родини Палангус. Місце знаходження третього вважалось невідомим. За агентурними даними, його привіз на Аврелію капітан лайнера «Сарматія», котрий судив останній бій Тени. Про те, куди «фатальний меч» потрапив пізніше, всевідаюча Служба чомусь не знала.

«Знадобиться допитати капітана „Сарматії“, — подумки поставив першу „галочку“ Марков. — Радше за все, цей цивільний цурукан продав меча комусь із шанувальників Тени».

Тим часом на термінал надійшла свіжа інформація за комісарськими запитами. Вибірки про вогнепоклонників, «зеленоокого Бога», «Саошиант» і «Атру» архіваріуси об’єднали за ознакою близькості тем. Інфа виявилась доволі громіздкою.

Вогнепоклонники. Атра. «Зеленоокий бог». Саошиант

Інформація рівня допуску «2В» за запитом ЕХ009881:4, надана Імперському комісарові з особливо важливих розслідувань, генерал-лейтенанту поліції Рене Константину Маркову, рівень допуску «6А» за шифром «9-56»

Вогнепоклонники (зороастрійці, пізніше — неозороастрійці, «Діти Атри», атравани, ашавани) — найстародавніша зі світових релігій об’явлення[56]. Зороастризм був державною релігією трьох іранських імперій: Ахеменидської, Парфянської та Сасанідської. Вплинув на вчення гностиків, на християнську, іудейську та ісламську доктрини. Засновник релігії — пророк Зороастр (Заратуштра) жив приблизно у X ст. до початку ЕП. Святе писання вогнепоклонників відоме під назвою «Авеста» (в перекладі: «Підтверджені вислови»).

Священним числом вогнепоклонників вважалась трійка. Відповідно, базовою Божественною Трійцею найстародавніших вогнепоклонників вважались:

Атра — бог вогню,

Апас — богиня води,

Гевшурван — «Душа Бика», божество, що втілювало таємну вітальну силу, що підтримує життя усіх істот.

Небесним жерцем Трійці вважався Хаома — зеленоокий божественний священнослужитель. Жертовні служіння вогню і воді (ясна) передбачали принесення потрійної жертви — чистої деревини, ароматних трав і тваринного лою.

Ще одним опорним поняттям древніх вогнепоклонників була «аша» (відповідає давньоарійському «рта») — фундаментальна істина світобудови, яка є законом для природного порядку речей, таких як річні цикли та переміщення Сонця відвічним небесним шляхом. Усіх людей вогнепоклонники поділяли на «ашаван» — праведних (самоназва) і «другван» — «тих, що обрали зло» (назва для іншовірних). Головними ознаками ашавана вважались ритуальна чистота і вміння дотримуватись узятих на себе присяг та обітниць (варун). Це вміння вважалось буттєвим вираженням істини-аші. Носіями таємного змісту аші були пророки, які проповідували у поетичній формі, що передбачала певну систему закодованих образів. З цих пророцтв пізніше склали святе передання зороастрійців — Гати.

Посмертна мандрівка душі, за віруваннями древніх вогнепоклонників-ашаванів, починалась з мосту, який брав свій початок на вершині священної гори Хари й вів на небо.

Пророк і повноправний жрець (заотар) Зороастр, син Пурушастри, здійснив першу реформу релігії ашаванів. Його рідною мовою була «авестійська», яка значно відрізнялась від індоєвропейських мов арійського ареалу розселення. Місцем мешкання пророка вважається Західний Казахстан. Під час весняного свята Зороастр отримав видіння. До нього прийшли сім божеств-ахур на чолі з верховним Богом-творцем і «володарем аші» Ахура Маздою (Ормуздом) і відкрили йому істину.

За віруваннями зороастрійців сім святих божеств (Ахура Мазда і шість Емеша Спента) є володарями своїх творінь:

1) Кшатра Вайря («Жадана влада») — творець і володар Небесного Склепіння;

2) Спента Армаїті («Святе благочестя») — творець і володар землі;

3) Каурвата («Цілісність») — мати-володарка води;

4) Амріта («Безсмертя») — мати-володарка рослинного світу;

5) Вохуман («Благомислення») — володар Милосердної Корови;

6) Ашавахішта («Досконала істина») — мати-володарка вогню і всесвітньої правди;

7) Ахура Мазда («Господь мудрості») — творець і володар вільних людей.

Сімка благих божеств знаходилась у центрі релігійного поклоніння зороастрійців. Згідно з їхніми уявленнями, ці божества протистояли Ангра Ман'ю (Аріманові) — носію зла та його демонам-девам. Зороастр дав своїм послідовникам новий моральний закон — жити згідно з трьома благими основами:

благою думкою,

благим словом,

благою справою.

Згідно із вченням Зороастра, головна біда людини — смертна межа, яку сотворили злі сили. Саме смерть змушує людей залишати наш світ (ґеміґ) і повертатись на деякій час до світу нематеріального (меноґа). В