Читати книгу - "Рілла з Інглсайду"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А Джимс захворів. Коли мама з татом поїхали, він уже був застуджений, і ще два дні йому тільки гіршало, але я не боялася серйозних наслідків. Я навіть не вимірювала йому температури й не можу простити собі такого недбальства. А все через те, що тоді я втомилася й підупала на вірі. Мами не було, тож я дозволила собі виявити справжній свій настрій. Мені набридло триматися й удавати несхитну, відважну дівчину. Кілька днів я проплакала в ліжку, сховавши лице в подушках. Я занедбала Джимса… це мерзенна правда… я малодушно зрадила обітницю, яку дала Волтерові… і якби Джимс помер, я не пробачила б собі цього.
Третьої ночі після татового від’їзду Джимсові раптом погіршало — страхітливо погіршало — і так несподівано. Ми зі Сьюзен були зовсім самі. Гертруда не могла повернутися з Лобриджа через бурю. Спершу ми не тривожилися. Джимс уже кілька разів мав круп, і досі ми зі Сьюзен та Морганом добре давали з ним раду. Проте вже невдовзі ми страшенно перелякалися.
— Я ще не бачила такого крупу, — сказала Сьюзен.
Я ж надто пізно збагнула, що це за круп — не звичайний — „несправжній“, як називають його лікарі, — а справжній, смертельно небезпечний. А тато поїхав, і найближчий лікар був аж у Лобриджі, телефони не працювали, і крізь замети тієї ночі не пробилися б ані людина, ні кінь.
Маленький Джимс відважно бився за життя, а ми зі Сьюзен випробували всі засоби, які згадали чи знайшли в татових довідниках, проте йому тільки гіршало. Я не могла бачити й чути, як він страждає. Джимс хрипко хапав ротом повітря — бідолашне малятко… личко йому жахливо посиніло, і він так зболено дивився й вимахував рученятами, наче благав допомогти йому. Зненацька я подумала, що так, мабуть, почувалися хлопці на фронті після газової атаки, і ця думка мучила мене посеред усього страху за Джимса. А в горлечку в нього росла й міцніла фатальна плівка, і він не міг викашляти її.
О, я замалим не збожеволіла! Доти я й не розуміла, як люблю це дитя. І я почувалася геть безпорадною.
А потім Сьюзен зневірилася.
— Ми не врятуємо його! Ох, чому ж твого татка немає?.. Поглянь на нього, біднятко мале! Я не знаю, що вдіяти!
Я глянула на Джимса й мені здалося, що він умирає. Сьюзен узяла його на руки, щоб йому легше було дихати, проте видавалося, наче він уже зовсім не дихає. Мій маленький хлопчик із пустотливим личком і прегарними гримасками задихався і я не могла помогти йому! У відчаї я пожбурила долі гарячу припарку. Чим би вона зарадила? Джимс умирав, і все через мене — я не подбала про нього як слід!
І тоді — об одинадцятій вечора — хтось подзвонив у двері. Ох, який то був дзвоник! Він гримотів по всьому домі, заглушуючи ревище бурі. Сьюзен не могла спуститися — їй страшно було вкласти Джимса знову в колиску — а я пішла до передпокою і на мить зупинилася, бо мене раптом охопив безглуздий жах. Я пригадала моторошну історію, що її чула колись від Гертруди. Якось її тітка лишилася вдома сама із хворим чоловіком. Аж ось пролунав стукіт у двері. Вона пішла й відчинила їх, та на порозі не було нікого — принаймні нікого ВИДИМОГО. Та щойно вона відчинила двері, холодний вітер майнув попри неї просто нагору, хоч то був дуже теплий літній вечір. Потім вона почула крик і кинулася туди — а чоловік її був уже мертвий. Опісля того, як каже Гертруда, вона завжди вважала, що, відчинивши двері, пустила в дім Смерть.
Звісно, я була дурна, що так налякалася. Але, причмелена й виснажена, я боялася відчиняти — а ну ж, як за тими дверима справді стоятиме Смерть? Потім я згадала, що не маю часу… що не можна вигадувати такого… кинулася до дверей і відчинила їх.
Холодний вітер справді вдерся в передпокій, сповнивши його сніговим вихором. Утім, на порозі стояла істота із плоті й крові — Мері Ванс, уся з ніг до голови обліплена снігом, — і принесла вона із собою не смерть, а життя, хоча в ту мить я ще не знала про це, а лише втупилася в неї.
— Нє, не прогнали мене, — вишкірилася вона, заходячи й зачиняючи двері. — Два дні тому прийшла я до Картера Флегга, та так і застрягла, як сніговиця знялася. А нині стара Еббі Флегг мене вже геть роздратувала, то я собі надумала піти до вас. Гадала, дійду, бо тут коротко, а й те
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рілла з Інглсайду», після закриття браузера.