Читати книгу - "Буллет-парк"

Холстеди. Сива, зодягнена з смаком, вона мистецьки володіла могутньою зброєю неуважності, й нікому не вдавалося застукати її зненацька; чим дужче колишні знайомі дивувались, тим більше вона виростала в їхніх очах. В двадцяті роки вона була славнозвісною красунею, і навіть сам Пакстон малював її на повний зріст перед дзеркалом; стіна, що правила за тло, світилась, як у Вермейєра, ніби там і зовсім не було світла. Навкруги звичні атрибути: китайська ваза, стілець з позолотою, а у відбитій дзеркалом сусідній кімнаті арфа на килимі. Волосся її було в ті роки вогняно-руде. Проте картина давала лише статичне уявлення про місіс Перанджер. Завдяки їй у Ньюпорті почали танцювати матчиш, вона змагалася із славнозвісним Боббі Джонсом у гольф, в часи сухого закону просиджувала в барах до зорі й одного разу на гульбищі в Балтіморі бавилась у стріп-покер. І навіть зараз, хоч уже й стара, коли пахучий вітерець доносить мелодію чарльстона, миттю зіскакує з тахти й демонструє такі вихиляси, що завидки беруть. Та ще й клацає пальцями й виспівує: «Чарльстон! Чарльстон!»

Містера Перанджера і їхнього єдиного сина, Патріка, уже немає серед живих. Про свою єдину, схожу на німфу доньку Неріссу вона каже: «Нерісса не може приділяти мені уваги. І я не жалуюсь на неї. Біля Нерісси завжди товпляться люди, і вона, певно, і заміж досі не вийшла, що їй ніколи. Минулого тижня вона демонструвала своїх собак у Сан-Франціско, а тепер збирається везти їх на виставку до Рима. Неріссу всі люблять, навіть обожнюють. Адже вона страх яка принадна!»

Отож Нерісса. Ось вона входить до вітальні своєї матінки. Суха, змарніла, років під тридцять. Теж майже сива. З-під подолу спідниці звисає сорочка. На туфлях засохле болото. Бувають діти (і Нерісса саме з таких), призначення котрих ніби слугувати наявним доказом, що й елегантність, і шик того світу, в якому обертаються їхні батьки, нездатні приховати біль, невлаштованість і розгубленість... Увесь тягар життя ніби лягає на плечі цих дітей, і вони тихо й незлобиво зносять його. Воістину безгрішні створіння, вони і в гадці не мають пручатись волі старших, які навіть мріють за них та торують їм шлях у житті. Здається, само провидіння скеровує рухи і дії цих дітей, примушуючи їх гепатись на підлогу під час демонстрації живих картин; виходячи з гондоли у Венеції, падати в воду біля самого палаццо; губити їжу з тарілки; обливати вином скатертину; розбивати коштовні вази; потрапляти ногою в собачий послід; вважати дворецького гостем і подавати йому руку; голосно кашляти під час концерту й обирати собі щонайгірших друзів. До того ж вони такі чисті й благородні, наче монахи-францисканці.

Отож входить Нерісса. Поки її рекомендують гостям, вона умудряється перекинути столик, заляпати килим брудом та підпалити крісло недопалком. Гості кидаються гасити, і тихі води миру, створеного місіс Перанджер, аж бурхають од каламуті. Вчинки Нерісси не зумисні, вона просто-напросто виконує своє призначення — нагадувати світові про людські вади.

Нерісса розводила таусенд-тер'єрів. Оті вихваляння її матінки, звичайно, були тільки мрією. Її донька, самітна й соромлива, проводила все своє дозвілля в товаристві собак. Серце її не цуралось кохання, проте влюблялася вона тільки в садівників, посильних, офіціантів та двірників. Одного разу — пізно вночі — улюблена сука її почала щенитись, і довелося кликати ветеринара, який саме перед тим відкрив амбулаторію для собак і котів на шосе 14. Ветеринар одразу приїхав, і сука благополучно народила свого первістка. Тоді він узяв малюка й притулив його писок до лона матері. Це викликало захоплення в Нерісси. Вона відчула ніжність і співчуття до людини, що так любить тварин. Спитала, чи одружений, і, дізнавшись, що ні, дозволила собі — ось уже вкотре! — пірнути в самозабуття закоханості. Їй, бідолашній, і в голову не заходило, що мати буде проти. Хоч кожного разу, щойно вона признавалася про взаємини з механіком або лісничим, мати аж казилася. Забувши про це, вона з сяючим лицем стежила за діями ветеринара та бігала принести води або рушника, віскі чи бутерброди. Пологи тяглися до самого ранку. Щенята вдались на славу, і, коли Нерісса з ветеринаром полишили псарню, на сході вже зарум'янилось.

— Вип'єте кави? — спитала Нерісса, але, почувши плюскіт води, додала: — Чи, може, хочете поплавати?

— А що, я з охотою освіжився б,— відповів той.— Залюбки поплавав би! Адже я прямо звідси — до лікарні, й купання підбадьорило б мене перед роботою.

Басейн, збудований ще її дідом, був викладений мармуром, і його дзеркало нагадувало велетенське трюм(?. Вода прозора, і кожен опалий листок кидав на дно невеличку тінь з райдугою по краях. У всьому маєтку місіс Перанджер — ні в саду, ні в кімнатах — не було іншого куточка, де Нерісса почувала б себе так дома, як біля басейну. Саме по ньому нудилась вона у від'їзді, а коли поверталась, то бігла сюди, до своїх пенатів. Вони довго плавали, як діти. Потім одяглися й пішли по траві до його машини.

— А ви хороша,— сказав він.— Вам досі ще цього не казали?

Й, поцілувавши її, поїхав. Мати з дочкою зустрілися тільки підвечір, коли Нерісса зійшла до чаю у двох різних капцях — чорному й червоному — та одразу й випалила:

— Мамо, я зустріла нарешті свого судженого!

— Невже? Хто ж він?

— Його звати доктор Джонсон. Він має ветеринарну амбулаторію на шосе 14.

— Люба моя, — здивувалась місіс Перанджер, — хіба ж ти можеш вийти за ветеринара?

— Але ж я кохаю його. Кохаю! І хочу бути його дружиною.

— До дідька! — розсердилась місіс Перанджер.

Того ж вечора вона зателефонувала мерові та попрохала до телефону його дружину.

— Це Луїза Перанджер,— почала вона. — Я хочу запропонувати нову кандидатку до клубу Тілтона. От і подумала про вас...

В слухавці почулося тяжке зітхання: у дружини мера, певно, запаморочилась голова.

— Тільки майте на увазі,— продовжувала місіс Перанджер,— послуга за послугу. На шосе 14 з'явилась ветеринарна амбулаторія. Треба, щоб її не було... Ваш чоловік може знайти привід — адміністративне або санітарне порушення... Йому видніш. Якщо переконаєте його, я надішлю список, аби ви підібрали собі рекомендуючих. А десь у вересні я зможу запросити вас до себе на ленч. Бувайте.

Нерісса засумувала й померла. Її поховали в дворі єпіскопальної церкви — тієї, де був вітраж, подарований родиною Перанджер. В жалобі мати виглядала ще величнішою, навіть з'явилось в ній щось од патриціїв,