read-books.club » Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88" автора Анатолій Григорович Михайленко. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 63 64 65 ... 87
Перейти на сторінку:
слова, ти, не роздумуючи, схопив ту пляшечку, що стояла ближче до нього, й відразу ж тобі здалося, що ти прорахувався, але було вже пізно — Ерні затис у кулаці другу.

— А тепер нам треба відпочити. — Процедура поділу дорогоцінної рідини забрала в Ерні останні сили. — Ми повинні почати знову не пізніше шостої вечора. Краще — раніше. Я постукаю, якщо ви проспите.

Проте розбудив тебе не Ерні, а сильний вибух, який прогримів у лабораторії. Ти скочив з постелі і встиг іще побачити, як сипалося скло з перегородки, за якою була лабораторія. Світло там згасло, й звідти виповзала, клубочучись, чи то пара, чи то білий дим. Унизу, над самою підлогою, дим стелився не так густо, і за кілька метрів від себе, праворуч, ти розгледів нерухомі ноги Ерні.

Його губи безгучно ворушилися. Ти труснув м’яке піддатливе плече, він застогнав і, мабуть, від болю опритомнів. Трохи підняв голову і довго вдивлявся в твоє обличчя. Нарешті впізнав і щось зашепотів, судомно намагаючись вдихнути повітря, стискаючи й розтискаючи кулаки. Ти наблизив вухо до його губів.

— Сіднею, я програв… Я хотів зупинити реакцію. Там вже була половина порції… Якраз для мене… Я не міг чекати… Я надто довго чекав…

Його зіниці були зовсім близько, й тобі здалося, ти бачиш, як вони розширюються від болю. Він дивився на тебе мовчки, але ти знав, чого він хотів, як знав і те, що відповіси йому. І він усе зрозумів.

— Я був певен, Сіде, що ви не погодитесь. Я був певен. Але мені раптом, ось тепер… стало байдуже… Я втомився… Я хочу відпочити… Але й вам я не віддам свою частку… Чуєте? Не віддам… — Він захрипів і знепритомнів.

Потріскуючи, палав стіл, іскри сипалися безперервно. Ти потяг Ерні до бібліотеки. Розпихаючи руками ящики, стелажі, що попадали, ти раптом із жахом зрозумів, що ось зараз гинуть усі твої плани, надії, мрії. Й лише живий Ерні міг усе те повернути. Ти витяг його в коридор, де диму не було майже зовсім, і кинувся до своєї кімнати.

Фляжка лежала на місці. Ти вхопив її й побіг назад.

Ерні лежав спокійний, здавалося, нарешті примирений із усім світом. Ти впав перед ним навколішки й підніс до його відкритих очей пласку пляшечку.

— Ось!!! — закричав ти. — Я віддаю!!!

Ерні поглянув на флягу, на тебе й похитав головою.

— Не хочу… Мені зараз добре…

Ти просив, ти благав, умовляв, а він дивився на тебе широко розплющеними очима й шепотів, немов марив:

— Я не хочу… Рано ще… Рано…

Нарешті ти залишив його в спокої й сів на підлогу, прихилившись до стіни. Все гинуло. Це був кінець. Раптом Ерні поворушив рукою й ледь чутно покликав тебе:

— Сіде, я віддам вам свою порцію… Але присягніться, що виконаєте прохання… Якщо ви не зробите цього, вам не буде прощення до кінця життя…

— Обіцяю!!!

— Сіде! — Тобі здалося, йому покращало. — Сіде… Ви повинні віддати все Крістіні. Я колись обіцяв їй… Вона достойніша нас обох… Тільки кохання щось може… Кохання, а не ненависть… Сіде…

…А потім ти біг полем, що відділяло тебе від міста, від людей, від Крістіни, й тобі здавалося, що вже ніколи не здолати тієї відстані, яка лягла між вами. Було важко. Сніг лежав глибокий. Час від часу ти зупинявся, захеканий, і озирався: над парком, у вранішніх сутінках виростав стовп сірого диму, навколо якого з голосним карканням шугали чорні ворони.

Посеред поля ти зупинився й віддихався: “Потрібно вирішувати!” — хоча давно все вже було вирішено. Втримували тебе від останнього кроку не сумніви, не вагання — ти шукав виправдання тому, що збирався зробити. Востаннє озирнувся на потемнілий стовп диму, що виріс іще більше, відвернувся від нього, немов мертвий Ерні із палаючого будинку міг побачити твоє клятвовідступництво, дістав задубілими руками фляжки, злив їх вміст в одну, пожбурив, не дивлячись, порожню, видихнув повітря й припав губами до повної.

Коли вже відчув нудоту, тебе кинуло в піт від думки, що тіло, всупереч твоєму бажанню, виштовхне із себе цю важку маслянисту рідину, і все може скінчитися так раптово й безглуздо. Ти почав поспішати, намагаючись по-швидше допити залишок, вганяючи його в себе судомними ковтками. І коли нарешті у флязі не лишилося й краплі, ти затис рота рукою й підняв лице до морозяного неба й стояв так доти, доки в голові не закрутилося, а земля і небо не помінялися місцями.

Тебе підібрали пожежники, які вертались у містечко. Непритомний ти лежав два тижні, й ніхто вже не сподівався, що ти видужаєш. Коли одного разу вранці ти опритомнів і розплющив очі, було тихо й кімната була порожньою. Ти поглянув навкруги і відсахнувся, побачивши поряд на столику невелику скляну пляшечку із зеленого скла. То була фляга Ерні. І знову все почало плутатися в голові, і ти з жахом, не відриваючи очей від столика, закричав. Вбігла Крісті…

Увечері, коли тобі покращало, ти запитав у Крістіни, кивнувши на пляшечку:

— Звідки це?

— Як?! А я збиралася запитати в тебе. — Твоя дружина була украй здивована. — Коли тебе знайшли в снігу, ти тримав її обома руками так міцно, що пальці вдалося розціпити лише на другий день. Я залишила її, думаючи, що вона тобі потрібна.

— Ні… Викинь…

Лікарі констатували смерть Ернесто від нещасливого випадку — його вже ніщо не могло б врятувати. Тобі вдалося відкупити у нотаріуса за п’ятнадцять тисяч нерозпечатаного конверта, залишеного Ерні, й, так і не відкривши його, тієї ж ночі спалити в каміні.

Через кілька місяців після пожежі померла мати Ерні.

Минуло кілька років, за які Крістіна народила тобі двох синів. Якось, гуляючи увечері в лісі за річкою, ти розповів Крістіні, що незадовго до смерті Ернесто говорив тобі, наче в нього є флакон із чудесною рідиною, яка дарує безсмертя, і нібито він збирається подарувати його Крістіні. Сини ваші бігли попереду, й Крісті, мила, добра Крісті, дивлячись на них щасливими очима й пригорнувшись до тебе, відказала:

— Ні, любий, я б відмовилась, якби не було такого ж флакона для тебе й для них…

Збігло ще кілька років, й вона все помітила і зрозуміла. Прокинувшись одного разу вранці, ти побачив, що лишився сам-один у всьому домі. Крістіна пішла з синами, не лишивши навіть записки. Тільки зелену скляну флягу на столі у вітальні.

Ти не став їх розшукувати. За безцінь купив у страхової компанії порожній будинок у парку

1 ... 63 64 65 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88"