Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Політика турботи
Добре. Ви знаєте, що я демократка. Отже, якщо ви республіканець, ви, напевно, вважаєте, що я належу до лівого крила. Але політика турботи не настільки передбачлива. Ось, наприклад, Мегін Келлі, авторка Fox News та працююча мама, повністю погоджується з необхідністю оплачуваної декретної відпустки. У прямому ефірі на шоу «Фокс»{369} вона згадала Майка Галлахера, консервативного керівника передачі, який назвав її тримісячну декретну відпустку «шахрайством», а США єдиною з чотирьох країн у світі, якій не потрібна оплачувана декретна відпустка. У відповідь Мегін назвала його реакцію «ідіотською». «Ми продовжуємо людську расу. Це ж не відпустка. Це тяжка, важлива робота», — додала Келлі.
Зміцнення американських сімей та підтримка небайдужих спільнот стосується всіх політичних сил. Представляючи ліве крило, президент Обама запропонував витратити кошти з бюджету 2015 року на збільшення кількості доступних та якісних дитячих садків. Просто зараз лише 10 % дітей отримують те, що називають «висококваліфікованою турботою». Середня зарплатня працівників дитячих садків{370} складає менше 20 000 доларів на рік, незважаючи на те, що сім’ї з двома дітьми платять більше за дитячий садок, ніж за оренду житла у всіх п’ятдесяти штатах. Обама також закликав більше штатів збільшити лікарняні та сімейні виплати.
Один зі штатів, який на даний момент пропонує оплачувану відпустку на догляд за рідними (працівники сплачують вартість з підвищених податків від своєї зарплатні), — це Нью-Джерсі, де губернатором є Кріс Крісті. Сенатори-республіканці{371} підтримали закон, який дозволяє працедавцям пропонувати працівникам оплачувати відпускні години замість годин понаднормової праці. Деякі опитування громадської думки показали, що більшість жінок-республіканок{372} голосували за підтримку оплачуваної відпустки на догляд за рідними. Сенаторка-республіканка Келлі Ейотт{373} очолює двопартійні закриті збори Сенату та Палати, присвячені доглядальникам сім’ї. Вона йде стопами сенаторки Кей Бейлі Гатчісон{374}, яка успішно запровадила закон, що дозволяє домогосподаркам робити свій внесок у пенсійний фонд так само, як і працівники, які отримують зарплатню.
Ми, американці, завжди відрізняємося у своїх способах та засобах. Розбіжність довкола піклування не стільки полягає в тому, чи нам слід виділяти ресурси на опіку, а в тому, хто ж насправді буде піклуватися. Консерватори віддають перевагу сім’ї, церкві та спільноті. Ліберали турбуються, що такі підходи заженуть чимало американців у глухий кут, а також зроблять ще слабшими тих, хто часто найуразливіший і не має змоги звернутися до сім’ї, церкви чи спільноти.
Мені здається, що проблеми у цій сфері настільки серйозні, що необхідно докласти зусиль з обох сторін: визнати роль уряду, бізнесу та церкви, штатів і федерального уряду (разом з органами самоврядування). Крім того, чому не заохотити невелике змагання стосовно догляду? Ліві та праві повинні змагатися одне з одним, щоб переконатися, що краще вирішить кризу догляду: ринкові чи урядові рішення. Кожен штат може вибрати свої способи вирішення, а ми можемо придумати єдину систему показників, щоб порівнювати, де краще піклуються про дітей, людей похилого віку та інших. Міста можуть робити подібне, щоб прослідкувати, що працює краще.
На федеральному рівні Конгрес повинен провести низку заходів, які допоможуть штатам та окремим компаніям розробити конкуруючі підходи. Але щоб досягти успіху, необхідний компроміс — визнання важливості різних точок зору і принаймні можливість того, що інший план може спрацювати краще. Щоб дійти до спільного компромісу, необхідно, аби більше членів Конгресу самі мали досвід піклування.
Масова підтримка ініціативи на захист доглядальників демонструє, що єдині, хто, здається, не розуміє ситуації, — це законодавці. На це є проста причина: ми вибираємо надто багато чоловіків. Коли я пишу це речення, ви можете прочитати його, як сексистське. Есенціалізм стверджує, що чоловіки піклуються про національну оборону та стан фондового ринку, а жінки — про сім’ї та мережу соціальної безпеки. Неприємно, коли реальність підтверджує стереотипи, але їм протистоїть справжній досвід жінок, які змагаються в Конгресі{375} за доступні дитячі садки та оплачувану відпустку. У цій ситуації новим для нас виявилося те, що велика кількість жінок у будь-якій групі, яка керується правилом більшості, в тому числі і законодавчий орган, може вплинути на зміну поведінки чоловіків.
Більше голосуйте за жінок
«Ніякого прихованого оподаткування» — це революційний заклик, який згуртував американців. Ми ще досі не досягли цієї мети. Звісно, чоловіки можуть представляти жінок, як і жінки чоловіків, афроамериканці можуть репрезентувати американців європейського походження, а похилі американці — молодих. Утім радикальна нестача жінок у наших законодавчих органах має драматичні наслідки.
Якщо спитати виборців, чому слід більше голосувати за жінок, більшість, мабуть, подумає про те, що жінки наділені іншими рисами, ніж чоловіки. У книжці «Доктрина Афіни» Джон Ґерзема та Майкл Д’Антоніо провели дослідження з 64 000 жінок та чоловіків у 13 країнах на тему «Що найважливіше для лідерства, успіху, моральності та щастя сьогодні». В усіх 13 країнах{376} люди обох статей вибрали стереотипні феміністичні характеристики: співпраця, спільна виплата кредиту та терплячість, — як ті, що вирішать сьогоднішні глобальні проблеми. Більшість також зазначила, що вони виснажені «традиційними маскулінними принципами мислення та поведінки: контроль, змагання, агресія та чорно-біле сприйняття». Як на мене, дивно, але 2/3 респондентів{377} вірить, що світ може стати кращим, якщо «чоловіки будуть більше думати, як жінки».
На перший погляд, ці твердження здаються настільки ж сексистськими, наскільки й заклики про те, що світ стане кращим, якщо жінки думатимуть, як чоловіки. Вони пронизані стереотипами, які, зрештою, не дають користі жодній статі. Але з іншого боку, після проведення багаторазових досліджень, політологи Талі Мендельберг та Крістофер Карповіц з’ясували, що жінки в політиці{378}, як правило, більше уваги приділяють проблемам догляду та в цілому тим, хто перебуває в скрутних ситуаціях. Проте жінки, які працюють у законодавчих органах, не рухають стрілки закону у бік тих проблем.
Підсумовуючи результати, Мендельберг та Капровіц написали у своїй книжці «Мовчазна стать» (2014): «Жінки, що обіймають посади в законодавчих органах, мають невеликий вплив»{379}.
Голос жінок має
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю», після закриття браузера.