Читати книгу - "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Страшно їй іти в таку пору да ще к тому — к дівиці з того світу! Та що робить? Їй дуже жалко Гриця, вона готова за нього хоч в огонь. «Упаду я в ноги втоплениці, вона така добра, вона мені нічого не зробить», — думала Маруся, прискорюючи ходу. От вона вже ізійшла на греблю, вже бачить перед собою і вербу, що стоїть над кручею, де утонула справникова дочка. Маруся сміло сіла під вербою і почала чекати. Вже була пізня години, бо вода й не колихне. Сумно їй стало, кріпко забилось їй серце, та нічого робить. То їй хотілося бігти з цих місць, то знову тут зоставаться і дожидати втоплениці. Вона нікуди більш не гляділа, тільки на воду, де живе та. Аж ось — з того краю де не візьмись човник, а в ньому панночка у білій сукні. Вона гребе, а човник пливе прямісінько до верби. Панночка виплигнула з човника, коли він прибився до берега, і підійшла до Марусі.
— Що тобі треба, дівчино, від мене? Говори, я все зроблю.
Маруся, як се почула, гірко заплакала та й бух втоплениці у ноги.
— Не кланяйся мені, — сказала та Марусі. — У нас поклонів не приймають. Вони годяться тільки на вашім світі. Вставай і говори, що тобі треба.
Маруся з плачем розказала про свою біду.
— Не плач, — сказала втоплениця. — Я бачу, що болить у тебе по ньому серце і я зроблю, щоб Грицько був твій... Ось послухай, що я тепер тобі скажу. Вже скоро прийдуть мої подружки... Ти не бійся їх, а щоб вони тебе не вгадали, дам тобі наше плаття, а своє ти скинь і зостав тут під вербою. Ми будемо вечеряти у тій хаті і ти з нами будеш, а там, повечерявши, коли вони підуть, я скажу, що далі робити. Не бійся. Твій Гриць буде з тобою.
Та, сказавши се, шубовсь у воду... І тягне відтіля біле плаття якраз таке, як у неї.
— Скидай свою одежу!
Маруся слухняно роздяглася і взяла біле плаття.
— Не страшися нічого. Мої подруги тебе не пізнають. Подумають, що ти давно втопилася і, як спитають, то кажи, що ти пішла купаться та й втонула... Ось пливуть і мої подруги...
Маруся глянула — аж видимо-невидимо! Уся вода вкрита човнами і все ж то пливуть дівки у такім точнісінько наряді, як у справникової дочки і в неї. Вийшли вони на берег, побрались за руки і парами пішли до хати, а справникова дочка взяла Марусю за руку та пішла й собі з нею. В хаті на столі світилася свічка і для кожної душі тарілка поставлена, ложки, виделки й ножі покладені, наче в панів. Усі повсідалися за стіл, сіла й Маруся.
— От бачите, я здогадалася, — сказала справникова дочка, — що поставила лишню тарілку, бо до нас сьогодні ще одна душа прибилася.
От почали вечеряти, і що за прехороша була вечеря! У всякій страві усе свіжа риба, були тут і раки, тілько не було хліба. За вечерею панянки розпитали Марусю, як вона втопилася, а коли всі поїли, то котрась сказала:
— Ходім — вже пора нам додому!
Тілько що сказала се — де тобі ділась і та свічка, і тарілки. Усе в одну мить щезло. Втоплениці повиходили з хати, а справникова дочка зосталась з Марусею позаду і йшли собі тихенько. Поки дійшли до верби, то вже там не було ані втоплениць, ані їхніх човників.
— Тепер скидай моє плаття і вдягай своє, — сказала панянка. — Я зараз прийду...
І в воду пірнула, та не надовго, бо незабаром випірнула з якоюсь писулькою.
— Ось на тобі оцюю писульку, неси її к моєму батечкові і оддай йому. А тепер прощай.
— Прощай, добрая панночко! — вклонилася Маруся. — Нехай тебе Біг благословить за твою добрість!
IVПо обіді справник ліг відпочити. Недовго й спочивав, коли це входить лакей та й каже:
— Вас, барин, спрошує якась дівка і говорить, що їй неодмінно треба вас бачити.
— А какая там дівка? — спитав справник. — Веди сюда.
До хати увійшла Маруся.
— Я до вашої милости, — та й вийняла із пазухи хустку, звернула й подала йому писульку.
Справник розпечатав писульку, і з неї щось випало, завернуте в папірець. Він підняв і, не розвертаючи, почав читати писульку.
— Што
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров», після закриття браузера.