Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

… Землю віддано в руки нечестивого! А ім’я йому — цар, а ім’я йому — богач и буржуй, і темна реакція! Обличчя суддів приховані від простої людини; лише насиллям доб’єшся справедливости за свого життя, на цьому світі, під сонцем Злого. Нічого не вдієш проти однієї і другої кривди людської, коли всі генерали й чиновники за нею стоять, — знищити треба насамперед сей світ, який у злому утверджує, і створити інший, який до всеблага буде схиляти. Якщо була між нами якась певність, то власне така. Ті, хто починали знизу, від однієї людини й одного страждання, падали, наче Сізіфи; вони капітулювали або, врешті, й так до нас приходили. Мінімалізм виявлявся непрактичним, і лише максималізм — реальним. Була в тому якась ясність, якась піднесеність, властива есхатологічним проектам: мета на межі чуда, преображення настільки тотальне, що подібне тільки до зішестя Царства Божого — конечна неможливість. Якби ж ви могли уявити собі отой стан духу… Іноді взимку на світанку, коли сонце спливає снігами й кригами міста, й біла імла витає над тихими вулицями, відчиниш навстіж вікно після недоспаної ночі, поглянеш на зорю пречисту, вдихнеш у груди шорстке, тріскуче повітря — запаморочиться тобі в голові, але водночас якраз відчуєш піднесеність і предивну легкість, наче тебе отим блиском бадьорим просвітило, тіло й душу просвітило, очистило й ангелам уподібнило таким чином, що кожна думка, що зблисне в вашій голові, буде неминуче істинною, свято слушною — і мислиш ТАК.

… Добрі, отож, були наші замахи, слушні бомби, що їх ми кидали в сановників, благословенний терор. Я бував на страйках Першої Революції, описував історію Ради робітничих депутатів. Ми дуже потерпали через ту невдачу. Боевая Организация повністю скомпрометувала себе в Році Лютих — але не це було причиною мого розчарування. Наша група здавна схилялася до більшовиків. Я був досить близько, брав участь у тих дискусіях, на папері й з людьми, я бачив, як пересуваються між ними ідеї, як одні бачення витісняють інші, й десь там між однією цигаркою та іншою, між вічем і кабінетною чварою, — нова необхідність заступає стару. Більшовики спочатку говорили про революцію пролетаріату та селянства задля повалення самодержавства, задля стирання звичаїв кріпосного права й побудови на фундаменті демократії Республіки Росії. Але згодом революція обернеться на соціалістичну. Далі постануть такі й такі уряди, така й така — наша—їхня — влада вчинить те й оте, таким…, ні, іншим, ні, ще іншим чином, і що більше підупадали надії, що певніше чувся імператор, що краще вдавалися столипінські реформи, а вони що менше голосів отримували у черговій Думі, то гостріше стиналися про свої майбутні уряди й методи впровадження справедливости. Ви скажете, що я мав би це побачити вже після історії Леніна з меншовиками — найстрашніший сон Проти-Йова: бо чим же була ота боротьба, як не виразним шляхом до ще більшого вивищення?

… Я пристав до анархістів, бакунінської та антиструвівської братії. Почалася друга японська війна. Столипін подав у відставку, голод прийшов у міста, Звездная Палата вигадала собі Струве, Троцький привіз із Кракова Леніна, вже востаннє під одним прапором ми стояли на барикадах. Я навіть подряпини не отримав. Жандарми схопили нас уві сні, ми поснули на морозі, адже разом з голодом прийшла Зима. Виявилося, що охранка здавна мала нас усіх у реєстрах, мені про мене прочитали такі речі, господин Єрославскій, такі речі… Це особливий випадок, побачити себе, описаного сатанинською рукою, почути власне своє життя з уст колекціонерів гріха. Вам не покажуть вірного відображення, можете бути певним, але їхня брехня не випадкова й не розумна, ба, це навіть не ними замислена брехня: вони кажуть те, що бачать, і в кожній події та кожній душі здатні узріти тільки те, що темне, їхні очі працюють тільки в тіні, а тому вони подібні до сліпців, їхні вуха чують тільки звуки ночі й підпілля, слова злості, гніву й заздрості, таке вони дають свідчення і такий світ відображають. І тільки через якийсь час, через роки, розумієш, як багато правди про тебе вони повідали в тій брехні — адже ти сам ніколи б себе в такому різкому тьмітлі не побачив: н а й г і р ш а л ю д и н а, я к о ю т и м і г б и б у т и. Таким я постав перед суддями. Все, що поганого я міг би вчинити, але не вчинив, — учинив. Яку підлоту міг би вдіяти, але не вдіяв, — вони мені про неї розповіли в деталях. Зі спокус відкинутих — усі, яким я скорився. З правди — брехня. З брехні — правда. Але й учинки шляхетні, які вони заперечити невладні, — позбавлять шляхетності, об’являючи мені найтемніші дволичні наміри, які мене до них підштовхнули. Це сповідь у тисячу разів жорстокіша й більше крає серце, ніж будь-яке визнання, самовпевнено вчинене в Бозі. Конечно, ви можете лементувати перед земськими суддями й присягати на святі образи, що все це викривлене й на правду мало подібне: повірять вони, чи ні, не в тому ж, врешті, річ. Чи вас коли-небудь кохали достоту безмежним коханням? І що ви бачили в очах отієї закоханої? Якого себе? Найкращого, яким ви могли б бути, чи не так? І це теж була брехня. Але тільки завдяки такій брехні ми дізнаємося правду про себе.

… І хто це слухав, хто сидів від самого початку на першій лаві… Він знайшов мене тоді, приїхав на процес — батько, від якого я утік, щоб примножувати благо супроти його розпусти. Він оплатив юристів, не шкодував грошей на хабарі: все марно. Мене чекала каторга, рокована мені ще до першого виступу прокурора. Нас заслали до Сибіру.

… Істина й істина — це найвища істина, яку слід повторювати: Бог знає, який шлях нам обрати, який хрест на груди узяти, — не було тоді кращого життя для мене, не було іншого звільнення, тільки каторга. Бачите ці рубці? А те, чого ви не бачите, що ховає заріст, і ці пальці, все, що я тілесно перетерпів, — усе це сліди першого року. Ми працювали переважно на вирубці лісів, не в самій Країні Лютих, хоча потім Крига й туди прийшла, — сяк чи так, але зима. Стовбури сибірських кедрів замерзли на камінь, на камінь замерзла земля, на камінь — сніг… Ви їдете до